Ми радше скидалися на клуб за інтересами. Серед нас були журналісти, військові, просто ентузіасти. Ми малий свій форум. А згодом з’явилися думки, що суспільству треба розповідати: в Україні таки є власна армія й там навіть щось відбувається», — починає оповідь про себе та своє мирне життя волонтер і морський піхотинець Тарас Чмут.
Хлопець звільнився з лав Збройних Сил трохи більше ніж півроку тому й тепер поступово повертається до цивільного життя. Зізнається, що основна складність — перелаштуватися з військових рейок. Бо ж в армії дні типові: ти знаєш, що й коли робитимеш. Якщо маєш завдання, то можеш не бути в курсі кінцевої мети, але тобі точно відомо шлях і кількість ресурсів для роботи. «Кажуть копати — береш копаєш. І не питаєш, під яким кутом тримати лопату», — сміється Тарас. У мирному житті, розповідає морпіх, усе інакше: тобі озвучують кінцевий результат, а от шлях до нього треба шукати самотужки. Власне, одна з таких цілей — розвиток проекту мілітарного порталу.
До Революції гідності Тарас вчився на інженера авіації в Національному авіаційному університеті, працював у громадянській мережі «ОПОРА». Мілітарна тематика, зокрема авіація та флот, була його хобі. Після початку російської агресії на Донбасі став займатися волонтерством разом із колегами з мілітарного порталу. Розбиратися в бронежилетах, касках і подібних речах довелося на ходу. Власне, як і більшості волонтерів у 2014-му.
Читайте також: Просто «пробігти» тротуарами Просто «пробігти» тротуарами
«Так, волонтерське об’єднання виникло на базі нашого порталу. Власне, він існує ось майже 10 років, але до російської агресії в Грузії мало хто з простих громадян цікавився українською армією. Ну, може, було дві популярні теми: як відкосити від служби й коли буде парад. Так, Міноборони мало сайт, але він був мертвий, і, здається, туди майже ніхто не ходив. Врешті, 2009-го ми зробили інформаційний сайт, щоб розповідати новини про Збройні Сили, наш оборонно-промисловий комплекс і це все. Бо ж наша оборонка таки щось продає за кордон, наші миротворці в Африці літають, у Косові й Афганістані, наша армія таки проводить якісь навчання. А якщо коротко, то ми хотіли розповісти, що, виявляється, на міжнародному рівні наші військові доволі непогані чуваки! Але сайт тримався на добровільній роботі, тож часом занепадав. До того ж і період такий був: іноді армія на рік отримувала цілих 10 відремонтованих КрАЗів та один відремонтований літак. Бували тижні, коли нічого не ставалося, тож розміщували три новини на місяць. А 2014 року все змінилося. Почалася війна. І ми всі сили кинули на волонтерську роботу», — каже Тарас.
Після завершення магістратури в 2015-му він пішов служити за контрактом до 501-го батальйону. Каже, морська піхота була давньою мрією. До всього вони першими запропонували йти до себе служити. В армії довелося поєднувати службу й волонтерство. Тарас пояснює: «З 6:00 до 22:00 ти виконуєш завдання, які перед тобою ставлять. А далі час твій». Але й тут є нюанси, адже потрібно обслуговувати зброю й техніку, вчитися та координувати волонтерську роботу. Морпіх пояснює: він медійний персонаж, тож його завданням було написати, скільки грошей, кому й для чого треба зібрати. Плюс звіти про витрати.
«Коли волонтерська робота пішла на спад, це був 2016 рік, ми повернулися до інформаційного складника мілітарного порталу. Переписали сайт. До того ж зараз новини про армію мало не щодня — лише встигай писати. Те, що раніше відбувалося впродовж місяця, зараз може статися за день. Плюс з’явилася потреба якось себе оформити. Щоб ми могли працювати та взаємодіяти з різними структурами офіційно: із тим самим Міноборони, міжнародними структурами. Як виявилося, зареєструвати громадську організацію — найпростіший шлях. Цього року ми плануємо отримати перші гранти, щоб одна-дві людини працювали на зарплату. Бо волонтерство має ліміт. Не можна вимагати якісної роботи від людини, яка робить щось у свій вільний час: якщо їй подобається, то вона робить, не подобається — не робить. А нам потрібна системна робота», — розповідає Чмут.
Читайте також: «Це мине»
З командуванням морпіхів у Тараса склалися напружені відносини. Не останньою чергою через винесення внутрішніх проблем батальйону на широкий загал у «Щоденнику морпіха», який хлопець почав вести з першого дня служби. І наприкінці вересня 2015-го його вивели із зони бойових дій за наказом командувача АТО. Однак згідно з умовами контракту звільнити не змогли, тож перевели на штабну посаду в Миколаєві, де розміщувався підрозділ. Згодом Тарас не раз намагався перевестися в батальйон морської піхоти в Одесі. Та через бюрократію і брак підпису командувача Військово-Морських сил Сергія Гайдука виникали проблеми. Врешті переведення таки вдалося. Попутно в армії замінили командувача ВМС. На широкий загал ця історія більше відома під назвою «Як волонтери командувача ВМС міняли». І в травні 2016‑го Тарас перевівся до Одеси.
«Насправді Український мілітарний портал слід було оформити як громадську організацію років п’ять тому. Але все руки не доходили. Та й ми не до кінця розуміли для чого. Ключовим моментом стала історія з командувачем ВМС Гайдуком. Коли виходить група людей і каже: «Ця людина погана, ми його мінятимемо», це нонсенс.
І всерйоз на флоті такі заяви ніхто не сприймав. Бо хто такі ми й хто такий Гайдук. Але минуло три місяці, і сталася інша історія: де Гайдук і де ми. Стало зрозуміло, що за бажання можна змінити все. Однак це треба робити якісно, системно та професійно. Можна сказати, що в людей із Мілітарного порталу з’явилися цілі. Але щоб їх досягати, потрібні кошти, взаємодія з юридичними особами, банально, але потрібна назва. Щоб не представлялися: «Привіт, ми Тарас Чмут і його друзі, хочемо робити корисні штуки». Ні, для цього треба юридична особа. І торік наприкінці жовтня ми таки зареєстрували свою ГО», — каже Тарас.
Читайте також: Почати з нуля
Поки морпіх переводився з Миколаєва до Одеси, він устиг пройти курси теоретичної та практичної підготовки для сержантів. Проводили його британські інструктори. Згодом Тарас пройшов ще три курси від британців: мінна безпека, інструкторські курси й лідерство та медицина. Уже в Одесі він став командиром відділення безпілотної авіації. Проходив підготовку на американському безпілотнику, зокрема літав у зоні АТО. Однак після навчання на підрозділ Чмута безпілотників не вистачило. Після участі в «Сі Бриз-2016» він подався на місячний курс інструкторів НАТО в Литві, після якого здобув сертифікат інструктора. Морпіх каже, що тепер може проводити базовий курс підготовки для українських військових. Після Литви Тарас пішов за своїм батальйоном в АТО, де пробув із жовтня 2016-го по червень 2017-го.
«Окрім інформаційної роботи Мілітарного порталу… Скажімо так: армія — це бюджет Міноборони. Очікувано, що війна й агресія в Україні надовго. Тож безпековий сектор не мають обділяти, армія одержуватиме гроші. Однак їх треба контролювати. Куди розподіляється, скільки, як використали. Так уже сталося, що в Україні не вистачає мізків ефективно розподіляти кошти. А якщо це не контролювати, то вийде як, наприклад, із ремонтом корвета «Вінниця», коли відбуваються фарс і авантюра на грані з корупцією. Бо це така закрита й специфічна тема, про яку мало хто знає. Але якщо надати їй розголосу, показати, який безглуздий корабель ремонтують за величезні гроші, та ще й на заводі оточення президента… Так сталося, що армія — незрозуміле для більшості журналістів місце, вони не зовсім орієнтуються в питанні. Та й узагалі в Україні не вистачає спеціалізованих медійників, які пишуть суто про армію або суто про оборонку. А в нас є такий ресурс. А що з 2014 року у нас з’явилися знайомі у військах, певний рівень довіри. До всього в нас не було скандалів. На цей рік плануємо зробити кілька аналітичних звітів, описати процеси. Наприклад, американці три роки пропонують Україні свої катери класу «Айленд». Маючи наш рівень заглибленості в тему й доступу, ми хочемо розписати, чому це важливо (або ні), чи вони потрібні Україні (або ні). Щоб люди прочитали й сказали: «Айленди», ага. Вони нам потрібні (або не потрібні)». І насправді таких тем багато», — резюмує Тарас.