Море (без)надії

Світ
8 Листопада 2013, 10:51

Кран піднімає труни з тілами потонулих мігрантів на борт військового кораб­ля, який доправить їх на Сицилію для поховання. На задньому плані пляж, де під променями осіннього сонця ніжаться останні туристи сезону. На цьому фото – дві паралельні реальності італійського острова Лампедуза: туризм і мертві в морі. Світлину зробив місцевий мешканець Ґвідо Тодарелло після однієї з наймасштабніших за останні роки морських трагедій. 3 жовтня човен із понад 500 втікачами, переважно вихідцями з Еритреї, затонув біля берегів острова. Загинули 363 людини, серед них жінки та діти. За кілька днів до того біля Сицилії знайшли тіла 11 потопельників. Ще через тиждень не допливло до Лампедузи інше емігрантське судно, і це призвело до смерті 34 осіб.

За останні 25 років Середземне море забрало життя близько 20 тис. мігрантів, які намагалися дістатися до Європи переповненими човнами. Багато з них не допливли до омріяних берегів лише кількасот метрів. Такі трагедії стали частиною щоденного життя мешканців Лампедузи, яка міститься на майже однаковій відстані від Італії, Лівії та Тунісу (див. карту). Тодарелло, який приїхав на острів два роки тому працювати авіадиспетчером, розповідає: «Коли прибуває човен з іммігрантами і немає жертв, місцеві сприймають це як щось буденне, обговорюють так, ніби йдеться про погоду: «Сьогодні дощ… а нині сонце». Коли ж гинуть люди, вони зітхають: «Ох, нещасні…» Проте і це вже стало майже нормою». Мешканці співпереживають мігрантам, хоч і побоюються, що ті відлякують туристів.

Заявка в лауреати

За солідарність із мігрантами мешканці Лампедузи заслуговують на Нобелівську премію миру, вважає італійський журналіст Фабріціо Ґатті. Він ініціював збір підписів на підтримку цієї ідеї. Про великодушність острів’ян Ґатті знає не з чуток. Під час журналістського розслідування у 2005-му сам перевтілився в нелегального мігранта: разом з іншими шукачами кращого життя перетнув Сахару, у Лівії сів на човен, а коли той підпливав до Лампедузи, впав у воду. Його витягнув та обігрів місцевий мешканець. Журналіст упевнений, що острів’яни варті Нобеля не менше, ніж лауреати попередніх років Обама чи ЄС. Вони, каже Ґатті, подають приклад того, як ставитися до мігрантів: «Люди, які мешкають там, фактично перебувають на фронті світової війни, війни з імміграцією. Лампедуза перетворилася на тотем для ксенофобів усієї Європи, які на прикладі острова ілюструють ризик захоплення континенту». Протягом років у європейських суспільствах нагніталися страх і несприйняття іммігрантів, що призвело до ухвалення дедалі суворіших законів. Те, що під закликом уже підписалися понад 50 тис. осіб, Ґатті вважає доказом: італійське суспільство починає по-іншому ставитися до цієї проблеми. «Голосів саме цих людей бракує. Мовчання дало змогу політикам дотримуватися жорсткої лінії щодо нелегальної міграції. Зараз ми бачимо результати цього – мертві на Лампедузі».

Читайте також: Масова імміграція змінює Європу

Закрити кордони чи навпаки?

Трагедія на острові спровокувала дебати щодо ефективності жорсткої міграційної політики як у владному середовищі, так і в громадянському суспільстві Італії. Прем’єр-міністр Енріко Летта та голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу під час відвідин Лампедузи заявили, що Середземне море не повинно бути морем смерті. Щоб запобігти таким трагедіям, вирішили посилити патрулювання вод і берегової лінії. Аби заздалегідь виявляти човни з мігрантами і незаконних перевізників, держава розпочала військову операцію, в якій задіяні гелікоптери, безпілотні літаки та човни-амфібії. Як підрахували медіа, вона обійдеться країні в €4 млн на місяць. ЄC обіцяє допомогти €30 млн. Летта також заявив, що потрібно реформувати законодавство, вилучивши з нього норму, яка називає нелегальну міграцію кримінальним злочином. Далі слів справа поки що не пішла.

Це зовсім не те, що потрібно робити, пояснюють Тижню італійці, які займаються питанням міграції. Гроші держава викидає на вітер, у той час як справжня проблема не вирішується. Так, посилене патрулювання європейською агенцією Frontex сухопутного кордону Туреччини та Греції не зупинило потоку іммігрантів до ЄС, а лише спрямувало його на морські шляхи. Людей, які ризикують життям, втікаючи від війни чи злиднів, додаткові патрулі не зупиняють. «Доки єдиним способом перетнути Середземне море і потрапити до Європи буде плата півтори тисячі євро перевізникові на човні, доти люди тонутимуть», – переконаний режисер Андреа Сеґре. Його документальні фільми про мігрантів, які вирушають у небезпечну морську подорож із Лівії, щоби в рабських умовах збирати врожай на півдні Італії, здобули міжнародні нагороди. На думку Сеґре, якщо країна хоче покласти край нелегальній міграції, вона не повинна робити кордони більш непроникними, якраз навпаки. «Що зараз робить громадянин України чи Афганістану, який хоче працювати за кордоном? Іде в бар за рогом, де зустрічає знайомого, котрий каже: «Віднеси туди-то кілька тисяч євро – і тебе провезуть нелегально». Навіть якщо він дивом отримає туристичну візу в Посольстві Італії, через три місяці її термін спливе. Після цього люди стають нелегалами. Мігрантам доводиться хитрувати й викручуватися, але чому? Тому що немає законного способу приїхати на роботу в країну».

Цю процедуру добре знають десятки тисяч українських заробітчан, які таким чином в’їхали до Італії. Більшості з них вдається одержати документи тільки після п’яти – восьми років нелегального перебування, попри те що наші співвітчизники в Італії дуже затребувані – переважно вони доглядають за людьми старшого віку, відсоток яких тут один із найвищих у ЄС. Це одна з робіт, за яку місцеві беруться неохоче. На відміну від поширеного уявлення, мігранти роблять вагомий внесок в економіку Італії. А якщо вивести з тіні нелегальних робітників, бюджет міг би отримати додаткові фінансові вливання у вигляді податків.

Дражливе питання

В умовах економічної кризи домогтися відкриття кордонів складно. Реальніший спосіб запобігти хоча б частині смертей у морі, на думку експерта з міграції Болонського університету Ашера Коломбо, – оптимізувати процедуру надання статусу біженця. Він каже, що, обговорюючи трагедію на Лампедузі, італійці оминули головне: «Те, як суспільна думка і політики сприйняли ці події, свідчить про цілковите нерозуміння реальної картини. Лю­ди, які прибувають із країн Африканського Рогу та Сирії, не є нелегальними іммігрантами. Вагітна мама чи діти не їдуть до Європи в пошуках роботи. Найімовірніше, це біженці. Проте в Італії на них одразу навісили ярлик нелегалів. Ми не розрізняємо нелегальних мігрантів і біженців». Статистика свідчить: із 10 прохань про надання притулку в Італії задовольняють лише одне – це значно нижчий показник, ніж у Франції чи Німеччині (про ситуацію з біженцями в Україні див. Тиждень, № 33/2013).

Дискусія, яка розгорілася після трагедії на Лампедузі, навряд чи приведе до лібералізації міграційного законодавства, вважає експерт. Попри старання активістів, італійський уряд зараз надто слабкий, щоб ухвалювати суперечливі рішення. Емоційна хвиля, яка здійнялася після загибелі мігрантів, спаде, а з настанням зими човни з Африки прибуватимуть рідше. Про проблему і далі пам’ятатимуть лише мешканці острова, передбачає Коломбо. «У цій ситуації мене вразив один епізод, який вважаю дуже символічним. Під час візиту на Лампедузу Летта і Баррозу подалися віддати шану мертвим, але до живих не пішли. Коли мігранти гинуть, то вони бідні-нещасні, яких ми маємо пам’ятати й шанувати. А якщо вони живі, ніхто їх і бачити не хоче. Два дні потому їм висунули звинувачення в нелегальній імміграції – за італійським законом, вони вчинили злочин».