Геерт Вільдерс і його Партія свободи завдячують нещодавнім стрімким злетом у нідерландській політиці шаленим виступам проти ісламу. Популярність Національного фронту Марін Ле Пен стала результатом кампаній проти імміграції ще тоді, коли політсилу очолював її батько Жан-Марі. Але останніми роками обоє політиків спрямовують вістря своєї риторики на інший жупел крайніх правих – Європейський Союз.
13 листопада вони провели в Гаазі прес-конференцію, де оголосили про взаємодію в підготовці до виборів у Європейський парламент, що відбудуться навесні, та про надію сформувати новий блок євроскептиків. За словами Вільдерса, метою їм бачиться співпраця в «боротьбі проти монстра, ім’я якому Європа»; Марін Ле Пен у своєму виступі говорила про систему, що «поневолила наші різні народи». Обоє партійних лідерів хочуть покласти край спільній валюті, владі Брюсселя над бюджетами держав та проекту інтеграції, який із таким ідеалізмом утілюють уже два покоління європейських політиків.
Крайні праві політики – люди дуже вразливі, тож нове співробітництво може бути приречене через ті самі національні розбіжності, які перешкоджали й попереднім спробам створити міжнародні євроскептичні альянси. Європейський парламент уже може похвалитися однією такою коаліцією – фракцією «Європа свободи та демократії», яка мало що зробила для сповільнення інтеграційного курсу.
Вільдерс і Ле Пен не могли детально розповісти, як саме їхня фракція збирається зупинити цей процес. Але годі не помітити того, що ці дві ультраправі партії – на вершині рейтингів популярності у своїх країнах. З огляду на широке невдоволення економічним застоєм у Європі та ворожість до Брюсселя альянс між Партією свободи й Національним фронтом цілком може задати тон на виборах до Європарламенту цієї весни.
Наразі тандем із НФ – найбільший успіх у пошуках союзників на міжнародній арені, розпочатих Вільдерсом навесні 2013-го. Але налагодити міжнародну співпрацю між європейськими політичними партіями, що поставили собі за найвищу мету зірвати інтеграцію на континенті, – завдання не з легких. Партія незалежності Сполученого Королівства відкинула спроби встановити контакт; її лідер не хоче мати нічого спільного з антимусульманськими поглядами Вільдерса. Нідерландські оглядачі чекали, що Марін Ле Пен теж піднесе Вільдерсові гарбуза. Заснувавши 2006 року Партію свободи, він активно наголошував, що остання не виявиться нідерландською версією Національного фронту. Вільдерс має яскраво виражені просіоністські симпатії; НФ у кращому разі безпристрасний до Ізраїлю, а батька Марін Ле Пен звинувачували в запереченні Голокосту.
Важливо й те, що особливістю голландської політики є боротьба за права сексуальних меншин як у лівому, так і у правому крилі. 2001-го Нідерланди стали першою країною, що узаконила одностатеві шлюби, і Вільдерс часто використовує звинувачення щодо гомофобії у своїх виступах проти мусульманської меншини в країні. У Франції праві зазвичай традиціоналісти, і під час тамтешньої цьогорічної бурхливої кампанії за легалізацію таких шлюбів Ле Пен виступала проти.
Але якщо єврофіли сподіваються, ніби ці розходження поховають співпрацю, то вони дурять самі себе. На спільному виступі лідери обох партій легко відмахнулися від запитань про ідеологічні відмінності. Вільдерс сказав, що зараз Національний фронт очолює Марін, а не її батько, а вона не плекає «ані грама расизму чи антисемітизму». Ле Пен зауважила, що розбіжності в думках бувають «навіть у шлюбі», й висміяла спроби опонентів зіграти на протиріччях: «У Франції завтра мені казатимуть: о-ла-ла, Геерт Вільдерс висловився про Коран так і так!».
Можливо, з міркувань політичної доцільності лідерка Національного фронту формулює свої думки обережніше, ніж її колега з Нідерландів, коли пояснює, чому вважає мусульманську імміграцію серйозною загрозою. Він тим часом закликає заборонити Коран і заявляє, що іслам – фашистська ідеологія. Але їхні погляди не так і сильно різняться: Ле Пен іще доведеться відповідати за те, що вона порівняла натовпи мусульман, які заповнюють вулиці під час молитви, з нацистською окупацією. А нещодавно Марін викликала шквал емоцій, натякнувши, що випущені «Аль-Каїдою» четверо французьких заручників могли за роки полону перейти в іслам, бо відпустили довгі бороди.
Політичні оглядачі не розраховують на те, що союз із однодумцями з-за кордону відлякає ультраправих виборців. Електорат Вільдерса здебільшого перебуває в нижній частині інформаційного спектра. Хоч ці громадяни й не сприймають Брюсселя, їх мало цікавить внутрішня політика інших європейських країн. За словами нідерландського експерта Кріса Альбертса, серед симпатиків Партії свободи «ніхто не знає, що думає Марін Ле Пен чи яка її позиція».
Важливішим може бути інше запитання: що (з огляду на відсутність контактів між національними політичними середовищами Європи) лідери цих двох партій сподіваються виграти, утворивши альянс? Найцікавіше на це відповіла Ле Пен: «Час, коли патріотичні рухи були розрізнені, залякані або навіть робили один з одного ворогів, уже минув». Міжнародна співпраця забезпечує ультраправим націоналістичним партіям визнання, що може пособити їм у подоланні зневаги й ворожості в середовищі преси та політичних еліт. Партія свободи й Національний фронт уже мають вищі позиції в опитуваннях виборців, які хочуть, щоб їхній протест було почуто. Якщо міжнародні контакти посприяють підняттю авторитету правих в очах електорату, то травневі вибори до Європарламенту, не виключено, закінчаться дуже потужним сигналом протесту.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com