Процес владонаступництва пройшов як по маслу. 10 серпня Реджеп Таїп Ердоган став першим усенародно обраним президентом Туреччини, впевнено здобувши 52% голосів. 27 серпня на велелюдному партійному з’їзді в Анкарі він склав повноваження лідера своєї Партії справедливості та розвитку. Призначений Ердоганом наступник (він також міністр закордонних справ) Ахмет Давутоглу очікувано був обраний новим провідником політсили, і незабаром мав скласти присягу і стати прем’єр-міністром.
Реджеп Таїп Ердоган окреслив своє бачення «нової Туреччини» у прощальній промові перед тисячами соратників. Багато було вже досить заяложених тем: список незаперечних здобутків партії та плани нинішнього глави держави щодо «нової ери» (він назвав її «священним завоюванням»), які посилять процвітання, благочестя і світову роль країни.
Хоча наразі роль президента є суто церемоніальною, Ердоган дав зрозуміти, що не переставатиме керувати республікою аж до загальних виборів наступного літа, в результаті яких він прагне заволодіти всіма важелями виконавчої влади. Це може трапитися лише за умови, коли Партія справедливості та розвитку здобуде достатньо місць у парламенті (дві третини або три п’яті з наступним референдумом), щоб самостійно переписати Конституцію.
Досі Ердоганові усе вдавалося, хоч він і поляризував суспільство (половина виборців зневажає його за сунітське «сектантство»). На рахунку в нього дев’ять електоральних перемог після приходу його політсили до однопартійної влади у 2002 році. Ердоганів вибір на користь балакуна Давутоглу може здатися неоднозначним. Цього колишнього вченого й нинішнього дипломата критикують за провал політичного курсу «нуль проблем із сусідами». До того ж іще потрібно визволити 49 працівників турецького консульства у Мосулі, захоплених у заручники бойовиками «Ісламської держави» (ІДІЛ) на початку червня.
Західні країни дедалі більше нервуються через приплив бойовиків-радикалів до Сирії турецькими «джихадистськими магістралями». Хоч Анкара це й заперечує, вона «дедалі більше потраплятиме у фокус міжнародної уваги», прогнозує досвідчений оглядач, журналістка Фірдевс Робінсон. На думку науковця Бехлюля Езкана, який вивчає тему Давутоглу, той вважає себе «безпомильним творцем історії», але його мрії поширити мусульмансько-сунітський вплив Туреччини на весь Близький Схід і Балкани не здійснилися.
Читайте також: Тиранія чи сильна рука?
Біографія ісламіста Давутоглу та його відданість Ердогану обіцяють співіснування без проблем. У нього склалися добрі стосунки з шефом розвідувального відомства Туреччини, наближеним до нового президента Хаканом Фіданом. Він поклявся боротися на боці свого покровителя проти Фетулли Ґюлена – колишнього імама, який зараз мешкає в Пенсильванії і послідовники якого в поліції та судах можуть бути причетні до недавно порушеної проти Ердогана та його оточення антикорупційної справи. Скандал зам’яли, позвільнявши або перевівши на інші посади суддів, поліцейських та прокурорів.
Абдуллу Ґюля, екс-президента і співзасновника Партії справедливості та розвитку, безжально виштовхали з перегонів за лідерство у ній. А в головній світській опозиційній політсилі, як завжди, розбрат. Враховуючи стратегічну важливість Туреччини, західні уряди й надалі співпрацюватимуть з Ердоганом.
Читайте також: Битва за майбутнє Туреччини
Найбільшою проблемою може виявитись економіка. Енергійне зростання, яке стало локомотивом вражаючого злету партії, різко сповільнилося. Авторитетний економіст Алі Бабаджан погодився залишитися в уряді Давутоглу, але тільки до червня. Без нього Ердоган матиме більше свободи, щоб тиснути на центробанк. А якщо він наполягатиме на втіленні дорогих проектів на кшталт другого босфорського каналу, Туреччину можуть спіткати ще більші фінансові труднощі.
Іще одна дірка в обладунках Ердогана – курди. Мирні перемовини з ув’язненим лідером Робітничої партії Курдистану Абдуллою Оджаланом рухаються як мокре горить. Його командири починають непокоїтись. Але Ердоган переживав і більші проблеми, зокрема спроби перевороту. Суперник для нього ще не з’явився.