Олександра Киричук журналіст-культуролог

Молот відьом

ut.net.ua
22 Січня 2010, 00:00

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4



/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

«Фільм просто порушує кілька тем і доводить їх до крайнощів. До абсолютних крайнощів, варто визнати. Але це все фікція». Цим коментарем щодо свого останнього фільму «Антихрист» (у головних ролях Шарлота Гензбур та Вільям Дефо) найкращий у світі режисер (за його власною версією) Ларс фон Трієр, схоже, оголив свій основний творчий принцип. Свого часу в «Розтинаючи хвилі» він довів до надміру мелодраматичну стратегію експлуатації глядацького співчуття персонажам, які переживають певні ексцесивні стани. У «Тій, що танцює в темряві» режисер із властивим йому перфекціонізмом спробував довести до логічних меж ідею мюзиклу, де музичні номери призначені для того, щоб виражати граничні емоційні ситуації, в «яких безсилі слова». Нарешті Трієр взявся за жанр, що як такий спрямований на виробництво «крайнощів» глядацького досвіду та випробування притаманних культурі меж, – фільму жахів. За його словами, «здатність бути шокованими та відчувати відразу» є важливою та позитивною умовою для сприйняття його останньої стрічки.

Простором, на якому режисер цього разу вирішив ставити свої радикальні досліди, є тема жіночності. Трієр, як відомо, завжди тяжів до жіночих персонажів, і тепер він закономірно звернувся безпосередньо до того багатого пласту західної культури, який умовно можна позначити словом «жінконенависництво», – від ідеї відьмацтва до найширшого спектра, пов’язаних із «природою жінки» кліше. Тож ідея «Антихриста», вочевидь, полягає в тому, щоб зіштовхнути глядача з крайнощами, а отже, з самим осердям його власних культурно зумовлених фантазій із цього приводу. І якщо якісь епізоди викликають у публіки сміх, то, як стверджує «жахливий Ларс», це не що інше, як «нормальна реакція на стрес».

Крім того, хорор, за словами Трієра, приваблював його ще й із погляду можливостей експериментувати з візуальною складовою кінематографа. Тут він надихався, зокрема, японськими зразками цього жанру. А також цифровими технологіями та фільмом «Дзеркало» Андрія Тарковського.