Навчись читати чужими очима.
Що б ти тут почерпнув із написаного як неповторність слова?
Чи створює воно картину, чи передає дух сьогодення?
Якщо написане не читається як неспростовна істина, воно нікому не запам’ятається.
Не сприйметься так, як частина його. Так, ніби він сам знав, сам відчував, сам пережив це давно, але хтось інший написав за нього. Хтось інший передав його крик в ночі, його біль, його нікому не чутний, вириваючий серце, стогін. Так, ніби це сповідь часу, відвертість мільйонних мас, голос їх океану. Так ніби це – волання до Бога в передостанню мить.
Написане має читатись так, ніби воно написане вічно. Впевнено і сильно.
Як ті чужі рядки, які ти знаєш напам’ять.
Їх писали такі само, як ти.
Сміливо можна викидати, якщо там цього нема.
Треба творити яскравий витвір, бути художником, творити картину, красу й неповторність миті, а не бути занудним дятлом дидактики. Чи марнописцем родових переказів.
Бути віддавачем життя, а не пожирачем його.
Для повчань існує жанр духовної літератури.
Поезія і дидактика непоєднанні речі.
Прекрасне і повчальне має мати міру.
Слово пронизує тоді, коли воно чисте, енергоємке, надзвичайне, неповторне, підігнане, ритмічно-пластичне, відповідне миті, слово.
Слово, речення має бути таким, щоб в ньому не було жодного шерехуватого звуку.
Воно – одне із сотень йому подібних, але приблизних, мало відповідних, слів.
Воно, як одна, сама красива й сама улюблена, сама незабутня, яка зустрічається раз в житті. Воно – неповториме більш ніколи.
Як красива людина – комбінація генів і краса Любові в ній, так красива, сильна річ – комбінація кращих думок, почуттів і слів.
Слова – це мистецтво, а не жуйка дидактизмів.
Якщо не пронизує, не бере за горло, не морозить наскрізь, це не слово.
Такого словожуйства пишуться парсеки, із нього не залишиться нічого.
Це незріле слово, як незрілий плід.
Треба багатогранно знати мову, філігранно володіти нею, збирати і виношувати образи, деталі, писати в голові. Треба мати немалий духовний і земний досвід.
Треба мати космос того, чого нема ні в кого.
Треба мати знання, яких ще має ніхто.
Не видумки земного ума, не сліпі припущення наукового розуму – прямі істини Бога.
Треба мати в собі культуру світового письма.
Знати і любити найкращі місця світової літератури.
Жити Словом, його звучанням і смислами.
Весь кращий досвід людства, його найкраще відображення має жити в тобі.
Вузька тематика, одне національне нікому за межами його не цікаве.
Щоб вбити світовий рівень, треба звести його до національного.
Писати треба так, як ніхто до тебе не писав, інакше який сенс?
Писати треба те, що ніхто до тебе не писав, інакше воно не переживе кращі зразки.
Писати треба зліпок часу, а не свої почуття, які можуть бути нікому не цікаві.
Писати треба картину світу, а не себе на тлі нього.
Література – вербалізація Святого Духу – не потребує величі автора.
Чим менше автора, тим більше творіння Бога.
Читай світову класику, кращі зразки літератури, знай їх кращі місця.
Це налаштує на камертон кращих образів, кращої пластики.
Тобі бракує елементарної начитаності і відчуття міри внаслідок цього.
Що треба і чого не варто писати.
Щоб ти не писав, не говорив, його треба розглядати через призму краси і мистецтва слова.
Випадкові, легковажні слова, нечітке висловлення, повтори – відсікати.
Рядок має горіти в мозкові, як одна блискавична фраза.
Він має відшліфуватися там безліч раз для ідеального звучання.
Я пишу одну фразу місяцями, обігруючи її так і так.
Слово має звучати злитно, нерозривно, як тече магма, як звучить океан.
Вагоме слово має звучати торжественно-священно, як говорив би Бог.
Так звучить пророк Агей, Священні книги.
Там немає ігага доби кретинів.
Кожен час має свій виразний голос.
І де пророчий голос всох, ігага стає похоронним.
Жоден геній не створює цілковито геніального за раз.
Кращі майстри переписували, доробляли повість, роман, поему десятки раз.
Якщо написано за раз, це – фуфлогонія.
Щільність письма, щільність розмови від бажання побільше убгати досвіду.
Цим створюється той ж ефект, що і у водневій бомбі.
Сильне стиснення породжує сильну, надмогутню Енергію.
Це внутрішня Енергія розриває все.
Тиск на індивіда, групу, стиснення слів утворює той ж ефект.
Це – універсалія Всесвіту, а не фізика атомного ядра.
Якщо Слово уявити як водень, зрозуміла реакція.
Чим сильніше мовчання, замовчування, тиск на Слово, тим сильніший буде вибух.
Ось відповідь на складні долі творців.
Чим довше мовчання, тим дивовижніша мова, помічено давно.1
Чим сильніша Енергія в творцеві, тим сильніше Слово як імпульс.
Чим сильніша Енергія, тим сильніший нейроімпульс.
Тим сильніший буде вплив на маси, зчитування Богом і Його реакція.
Бог не слухає зовні причитань.
Колись було поняття красного письменства, красивого письма.
Тепер, коли все звели до комерції, прекрасне в слові вмерло.
Там є все, сюжет, історії, образна система, інтелектуалізм, будь-що, душі нема.
Краси нема. Милозвучності нема. Заряду нема.
Воно як мистецька річ не залишається для вічності.
Воно не викликає відгуку, не створює ефекту відвертості.
Воно нічого не дає духові людини.
Тепер пора вводити поняття: некрасиве письменство, дубове письмо.
Питання в тому, що воно ні на кого не діє. Ніяк не потрясає.
Не прикрашає і так малопривабливу реальність.
Убогість і так зубожілого світу.
Не має ні художньої, ні публіцистичної, ні наукової цінності.
Є вивертанням кишень з допомогою видавництв.
Творенням кретинів, які погублять світ кретинів.
А чисте, богодане слово пребуде вічно.
Трава засихає, цвіт зав’ядає.
А Слово Бога нашого пребуде Вічно.2
Плоть гине, земні думки і мрії – смертні.
Вічне, завдяки Енергії, існує вічно.
Бог в якості Енергії живодіє в ньому.
Із нього починалося і почнеться все.
Ось одне із значень, що впочатку було Слово.
І Слово було у Бога,
І Слово було Бог.3
Було, є і буде головним для людей.
Слово, чисте богодане Слово, переживає прах офіціозу, райдужні бульки ідеологій, мильні бульбашки владик, переживає їх всіх, як одну космічної порожнечі бульку.
У Бога воно знайдене легким,4 слово сатани, слово-сатана, слово-брехня.
Живе письмо, записане на високій Енергії, вічне: у ньому відповідна висота звучання.
Мертве, написане на слабкій, енергії, заживо мертве: в ньому слабке і нице звучання.
Голос Бога і голос сатани звучать як гірка правда і принадна солодка брехня.
Правда кричить, правда волає, Бог говорить малоприємні речі.
Слово сатани облещує, завжди втішає, все буде добре, вірте нам.
В перше не хочеться вірити, друге – ніжно лягає на серце.
І всі, хто повірили в нього, злизані сатаною.
Якщо можеш писати прекрасно, так і пиши.
Відповідно до суті Слова, призначення його.
Завдання літератури і культури в цілому – окультурювати простір.
А не загиджувати його.
Творити новим нове, а не гнати пошлятину.
Треба мати відчуття мови, а не набір слів.
Володіти мовою, як композитор музикою, як вітер простором.
Відкидати те, що дере слух.
У кожного іншомовного слова є якісний відповідник.
Його треба створити, а не впроваджувати і повторювати дебілізми.
Місцяни – особливо улюблене телевізорові – звучить як сцяні.
Той, хто його впровадив, неук і глухар.
Це – слова-покручі, осквернення мови.
Командирка – звучить як дирка.
Кого це прикрашає? Це – бридкослів’я, а не новотвір.
Командиркиня – командарм дирок, по тій ж логіці.
Це – обрутальнення жінки і знущання над мовою.
Новинарня – звучить як свинарня.
Міністерка – як міні тертка.
Посолка – можливе тільки для соління огірків, капусти, риби.
Назвати жінку посолкою – верх несмаку, некраси, невідчуття мови і приниження держави до рівня діжки з засолом. Посолка представляє діжку.
А не є послом, посланницею держави, представницею її.
Невже це незрозуміло творцям дубослів?
Ви думаєте про нігті, задумайтесь над словами.
Вживання такого є приниженням людини.
Скаліченням мови і її вбивством.
Воно викликає відразу, а не любов до неї.
Воно суперечить її внутрішнім правилам.
Люди, котрі так відчувають мову, як свиня музику, тепер добивають її під виглядом покращення. Втім, так покращили уже все.
В догоду фемінізму можна перекрутити всі чоловічі слова, але від того вони не стануть жіночими. Вони стануть дебілізмами. Це – спотворення мовного ДНК, оскільки мова: живий організм. Це – одебілення мови і перетворення її у відворотність. Мова – це не правила граматики, це – не знаки пунктуації, це – не набір слів. Мова – живий організм, вона сама створює себе. Я створив українських слів більше, як будь-хто до мене. При чому не загальної лексики, а слів, які передають тонкі відтінки. Введіть в комп’ютер один-два мої романи і романи інших. Там буде на 80% більше лексики, як в інших.5 Це перевіряли, я вже забув точну цифру. Генетична структура людини має знаково-мовну основу, як і сама мова. Є багато зацікавлених у спотворені ДНК, спокрученні всіх ціннот, у перетворенні чоловіків – у жінок, жінок – у чоловіків, мови – в немову, життя – у виродство. Але ніколи воно не переможе Бога. Це – потуги меншемікроб проти Безмежно Більшого Всесвіту. Воно є не чим іншим як викликом Богові і провокацією кінця цієї цивілізації.
Надмір іншомов’я, сухої, словникової мови створює ефект мертвомов’я, мертвоти. Там все правильно, але це інструкція, а не батарея. Читати неможливо. Нічого не дає. Те ж саме з вживанням до місця й не до місця потужної потужності. Це – рідковживане слово, яке не тулиться кругом. Це – механічна мова, мертвий результат. Могутній – правильне слово. Той, хто потужнить ці слова, ці тексти, цю пародію на мову, ніколи не говорив нею в дитинстві. Вона йому чужа, як і все тут. Людина живе одною мовою, дитинства. Вона ніколи не опанує іншу, особливо на письмі, як її. Це закон жанру. Я вже не кажу про писанину матюгами: усі їх знають, але це не прикрашає нікого. Навіщо ж їх вживати на письмі? пиши відразу на лобі. Бог і так тебе знає, а так знатимуть люди. Мова вбивається сатанослів’ям, зокрема матюччям. Яка різниця, звідки воно походить? Воно не те, що треба мати в собі. Людина є тим, що вписано в ній. Людина є книгою, яку несе у вічність, і спокутує за неї з життя в життя. Матюччям вбивається дух такого читача і мовця. Хоч їм, привченим до цього з малку, і здається, що це ду-ж-е круто. До речі, це слово тулиться тільки до узвозів і варених яєць. Якщо хтось крутий, він одне із двох. Але в добу торжествуючого кретинізму, несмаку, невігластва цього ніхто не помічає.
Навіть про самі страшні і трагічні речі можна й треба писати потрясаюче-прекрасно, тоді це діє. Не діє пошлість, збитість, поверховість, мертвомовність, невідповідність, журналізм, баналізм. Все те, що зараз скрізь. Все, в чому нема краси, мертве.
Пише велика Любов, велике почуття.
Треба мати його.
Можна вічно описувати, як сходить і заходить Сонце, як виникає і зникає Любов, залишаючись навіки в пам’яті, і якщо це яскраво, метафорично описано, це ніколи не постаріє, не зникне. Бог промовляє через великі масштаби, великі образи, великі речі. Треба вміти бачити і любити їх. Постаріють і щезнуть імена і вчинки людей, які нікому не будуть цікаві, навіки зникне те, як вони жили. Картина Бога, відлита в слові, ніколи не зникне. Письменник – це той, хто, як і Бог, говорить великим масштабом про великі речі. Вічні речі. І тим допомагає людині усвідомлювати себе вічною. Ніщо інше так не допомагає пережити короткочасність життя. Він той, хто привносить в нього Любов.
Письменників зараз немає в світі. Їх нема в США, нема в Європі. Де нема Любові, нема Енергії, нема висоти письма. Є марнописці, а не вічнописці. Голоси праху, а не телескопи вічності. Сліпці, що бачать дрібне, земне, велике не помічають. Це легко перевірити, якщо співставити написане колись – і написане тепер. Зник не талант, а вічне начало в людині. Його послідовно вбили декультуризацією, примітивізацією, пустопорожністю. Люди, які не відчувають краси образу, краси слова, його звучання, обділені, мертві люди. У них украли щастя чистої насолоди ним. Щоб вони бились за щастя володіння чимсь, за тіла насолоди, тим понижуючи Енергію і вбиваючи дух. Ніяка показна краса, лоск, гламур, багатства не приховають смерті духу. В кожному часі відсутність великих письменників є показником виродження. Передвістям великої смерті. Де зникає Любов, зникає все.
Досвід показує, що над кількома сторінками треба битися тижні, місяці. Поки воно не відпускає тебе. Що письмо це – невідступний труд сотень годин, років, десятиліть, розтягнутих на віки, коли час врешті зникає. І звучить, і існує лиш те, що ти ще не встиг передати. Писати – це не відосіки записувати на потіху таким само кретинам. Коли читаєш, що хтось щось написав за 15 хв, наперед відомо, там нічого немає: ніщо, крім самозамилованої єрунди, не створюється за стільки часу. Якщо людина не працює над текстом десятки, сотні, тисячі годин, там нема нічого. Коли все розраховано на успіх, славу, гроші, відпадає потреба в майстерності, але тоді зникає і мистецтво. Тому його майже ніде нема. Бо нема роботи над мистецькою річчю. Звідси зрозуміло, що річ дорівнює Енергії і праці, затраченій на неї. Якщо маєш Енергію і посидючість, все складеться. Без великої самодисципліни ніякий талант не проявить себе.
Тяжіння до земного, до життя «як всі» закопає його.
Талант – це вище «всіх» і часто проти «всіх», але на те він і світоч часу.
Талант і життя «як всі», земне життя, діаметрально протилежні.
Це – лобний і потиличний канали роботи мозку.
От чому одне вбиває інше.
Поет, письменник – плід багатьох життів, а не одного втілення.
От чому навчити писати неможливо.
З цим треба народитись і плекати все життя.
Треба займатися цим десятки, сотні тисяч років.
За стільки6 визріває філософсько-поетичний відділ мозку і відповідне мислення.
От чому дехто пише без підготовки, геніально з першого рядка.
Пише так, як не навчать Літінститути. Літературні курси.
Це минула навичка пише ним.
Бог чергує долі імператорів, долі знаті, долі творців історії з долями письменників, поетів.
Їх дух той само, тільки діє через Слово. Звучить і творить через Слово.
Скажімо Бродський не корчив з себе патриція, а був патрицієм у Римі і тому як патрицій і писав.7 Карма пробудилась в ньому в римський період.
По тематиці і тяжінні духу можна приблизно здогадатись, хто, де, ким був.
Минуле промовляє нами характером, талантами і устремлінням долі.
Якби людство знало карму, воно зійшло б з ума від того, хто ким був і є на сьогодні.
Хто не знає ані жодної карми, той нічого не знає.
Мозок, що вловлює і обробляє Слово, є найтонший інструмент.
Мозок, що працює над Словом, працює з найсильнішою Енергією.
Його необхідно берегти від стресів, сильних перенапруг, перепалення нейронів.
Стрес і спалення нейронів, вкупі з грубою енергією, є причиною інсультів.8
Пошкоджені частини розриваються Енергією.
Тривала творчість несумісна з кавою, алкоголем, наркотиками, загальним наркозом.
Це спалить творчий мозок і зробить його творчо неспроможним.
По тій ж причині груба фізична більшість не може сформулювати кількох думок.
По тій ж причині «не хоче» писати. Вона абсолютно неспроможна цього робити.
Груба енергія це – яйця, м’ясо, риба, їжа з плоті.
98% інсультів – яйця, груба енергія з них.9
Творчість можлива тоді, коли є наддисципліна духу, тіла, способу життя.
Коли є достатня творча Енергія і відданість справі.
Енергія поновлюється в певні періоди.
Пише вона при дотриманні всього попереднього.
Найпростіше спалення Енергії: розмови, кава.
Хто багато говорить, нічого не робить.
Хто багато говорить, ніколи не писатиме.
Виговорене – це не написане і ніколи не зроблене.
Практика мовчання, самітництва – передумова сильної творчості.
Жити як всі і щось створити – нонсенс.
Писати є найтяжчою працею, хоч кожен схильний думати, що його праця найтяжча.
Але той, хто пізнав всі праці і сяде писати, вигукне: це – праця праць!
З усіх робіт, які я переробив, це – найтяжча робота.
Це – сама небезпечна і надривна робота.
В ній ніхто не збереже тебе, крім самого себе.
Але й саме прекрасне, що взнає людина, моменти творчості.
Це Бог, Його Любов в той час, писала нею.
Слово, як кожна серйозна справа, вимагає присвяти всього життя.
Справжній талант неподільний.
Врешті досягається вищий рівень пластики, звукопису, передання тонких відтінків.
Словом можна передати все, невловиме камері, недосяжне оку.
Вище Слова – тільки музика.
Слово пише людиною, а не людина пише Словом.
Не так далеко той час, коли це буде сама поважна справа людства.
Особливо, запис Божого Слова.
В табелі рангів Бога це – вище трону імператора.
Слово, богоносне Слово, прекрасно написана сторінка буде найвищим досягненням.
Всі досягнення ери кретинізму будуть надгробком їй.
Люди майбутнього чудово розумітимуть, звідки походить їх Життя.
Слово, величне Слово, Енергія з творчих умів буде тоді все.
Те, що в нині-людей ніщо, формує їхнє майбутнє, їхню реальність.
Формує не тільки мораль – вони вже слово таке забули – а життя і смерть багатомільйонних мас.
Улюблене одним стає Любов’ю мас.
Мозок, який записує Слово, транслює на них творчу Енергію.
Велику, живодайну Енергію Чистого Життя.
Ту Силу, яку в різних традиція називали Елохім, Ель-ала, Аллах, Отець, Ієгова, Сущий, Всемогутній, Всевишній.
Ту Силу, якій, не знаючи суті її, поклонялись як окремому Богу, тоді як всі назви означали її, внутрішню Енергію Творця.
В кількості десяти мільярдів вольт10 вона жила в Одному на планеті.
І залишалась на ній до 2000 року.11
Більшість живе тим, що реактор одиниць, розщеплюючи Слово, подає як Енергію в мережу людства. Для них це – дивина і неприйнятність. Але в Бога – саме так.
Ніхто не живе сам по собі. Одною фізичною енергією.
Радіус покриття кожного творчого мозку різний.
Він залежить від енергоємності і сили притягненої Енергії.
Від кількості таких людей, від їхньої творчої активності залежить щастя і активність мас. Вони – похідне творчої Енергії.
Ось чому це не питання індивіда – писати йому чи не писати, творити йому чи ні? – це питання народу, держави, якщо вона хоче вижити. Трагедія в тому, що там нема кому думати. Кретиноеліта не здатна розуміти суті проблем, а ще менше – вирішувати їх. Украв-втік-зжер – вершина її мрій і досягнень. Нічого іншого не знають, нічого іншого не хочуть. Весь досвід десятиліть з надуванням щік патріотизму: украв-втік-зжер. Ось вся філософія Незалежності. Яка давно стала матрицею, на жаль. Украв-втік-зжер, бо треба жити мині-муїм дітям. З таким цінностями жити неможливо, але тут цього ніхто не розуміє. Яка неодмінна реакція Бога на це все. Кретинократія є самовирок собі.
Життя соціуму прямо залежне від творчого процесу, від притягнення ним Енергії.
Є активна, затребувана творчість, є щастя і життєактивність мас.
Нема творчої активності, нема її затребуваності, нема і не може бути щастя і активності мас. Нещасність, подавленість, загнаність, відсутність настрою і бажання жити, протистояти обставинам, відсутність бізнесактивності – результат такого становища. Зараз все можна списати на війну, але я не налаштований сперечатись чи щось комусь доказувати. Я давно здихався бажання сперечатися з простими і дипломованими дурнями. Я вгробив на це кращу частину життя. Отримав навіки імунітет. Тепер, за всі гроші світу, не буду.
Тепер я споглядаю плоди великомудрія.
Причина вичерпаності суспільства у відсутності творчої Енергії.
Якщо процес буде відновлений, буде обернений результат.
Якщо не буде, результат самоочевидний.
Кожна цивілізація, кожна країна починалася з активного творення і загиналась, коли воно припинялось і все сходило на жертя-пиття.
З Божої на фізичну енергію.
З манни небесної на м’ясо.12
Удачі в цьому починанні.
Простіше спинити схід і захід сонця, ніж спинити це.
Сонце, Великої могуті Сонце, яке посвячені бачили як Чорне Сонце, відоме також як центральне Сонце, Сонце великої Любові Бога, творчої Енергії, сповнює собою простір і живить все.
Вимкнення його вимикає все.
Лице майбутнього – не криворотість кретина.
Лице майбутнього – лице творчої, богочолої людини.
Поезія, література – це мистецтво Слова.
Де не стає його, нічого не стає.
Щоб писати прекрасні речі, треба бути прекрасною людиною.
Пише не рука, не вигляд, не поведінка – дух.
Погана людина не може писати добре.
Ніхто не сягне вищого від існуючого в ньому.
Писати, як в останню мить, безтрепетною рукою, без пафосу й надриву.
Писати, як писав би Бог.
Прощаючись з життям.
Світло творчої Енергії яскраво горить в чистому світильнику.
Хочете писати красиво, будьте чистими духом людьми.
Де мертвий дух, там мертві письмена.
Живи, як в останню мить, яскраво, відкрито, сильно.
Твори добро, твори красу і уникай злого.
І не бійся, що про тебе скажуть люди.
Бійся одного: що про тебе скаже Бог.
Будь вічності людиною.
Слово є набагато більше від опису почуттів, досвіду.
Слово – набагато більше від найкращих метафор і великих узагальнень.
Слово – це перетікання Енергії в матеріальність.13
Слово – це те, від чого залежить життя і смерть.
Коли в Євангелії говориться, Слово було спочатку,14
Це означає: Слово є Імпульсом Життя. Початком всього.
Як золотий пилок із творчого мозку, воно заряджає простір.
І все живе в ньому живе ним.15
Писати треба, як останній видих.
Ритмічно-молитовним стилем,
Голосом вічності, криком німоти,
Як цей, невідомий, автор.
Незабутній.
Прийди, забери у мене попіл,
прийди, забери у мене гнів,
прийди, забери у мені холод,
всього, що відзоріло на світанку днів.
Прийди, забери у мене вітер,
що рвався долетіти до тебе,
прийди, забери у мене спокій,
що жив над тобою небом.
Прийди, забери у мене вічність,
яка ніщо без тебе.
Прийди – і не знайди в мені нічого,
крім твого образу – і тебе.
1 Поет Микола Ушаков.
2 Ісая 40.8
3 Іоана 1.1
4 Даниїл 5.26-28
5 Нова Біблія
6 50-100 тис років. Нова Біблія.
7 Нова Біблія.
8 Там ж.
9 Там ж.
10 Умовних вольт Любові, 10 млрд – максимум для тіла. Нова Біблія.
11 Нова Біблія.
12 Метафора книги Ісход і Числа.
13 Нова Біблія
14 Іоана 1.1
15 Нова Біблія.
