Фестиваль «Молодість» відкрився в 46-й раз. Комусь може здатися, цифра так собі — ані ювілейна, ані знакова. А насправді ще й яка знакова. За давньою невідомо звідки взятою традицією прийнято вважати, що в 45 починається друга молодість. «Сорок пять — баба ягодка опять», — стверджує російська народна мудрість. Тож 46-й фестиваль — прикмета нового, точніше оновленого, життя.
А це означає, що «Молодість» повинна відкинути всілякі намагання бачитися дорослою, у фраку і з метеликом. Тим більше, що має на це всі підстави: фестиваль грошей від держави не отримав. Ані копійки. Директор «Молодості» Андрій Халпахчі приймає цей факт зі смиренням, розуміючи, що в Україні сьогодні дуже складна економічна й політична ситуація.
Ну так, звичайно, або гармати, або музи. Щоправда, коли народився цей крилатий вислів, іще не було кінематографа — наймасовішого, найпередовішого, найбільш ідеологічно уразливого й ідеологічно-таки озброєного.
Читайте також: Як народжуються нації
****
«Молодість» починалася як перегляд молодіжних робіт і своїй назві цілком відповідала. А тепер подорослішала, посерйознішала, відкривається й закривається в солідних культурних установах, при ошатних гостях. Цього року відкриття відбулось у Театрі імені Івана Франка, і все було так поважно, що варто було б «Молодість» перейменувати як мінімум на «Зрілість».
Усе як належить: червона доріжка, віце-прем’єр Кириленко, екс-президент країни (він-таки й президент фестивалю) Ющенко, урочисте зачитування вітання від нинішнього президента Порошенка. І обов’язково — дитячий фольклорний ансамбль, милий, але не дуже доречний. Brunettes Shoot Blondes у цій ситуації були б куди більше до місця. А ось фільм відкриття — «Життя» Стефана Брізе — кращого не придумаєш для зачину такого фестивалю, як «Молодість». Брізе нині один із найцікавіших французьких режисерів середнього покоління. Екранізація роману Мопассана в нього вийшла неординарна: з одного боку — XIX століття у всій своїй красі, з усіма статевими комплексами й усіма можливими основами для сексуальної революції ХХ, детальна, майже з картинками, енциклопедія жіночого серця й жіночої сексуальності. Із другого — стовідсотково сучасний фільм, де переосмислено мопассанівські уявлення про стосунки статей, знятий у сьогоднішній манері. Напрочуд вдале поєднання кіноманського й масового кіно, якраз те, що потрібно для відкриття такого фестивалю, як «Молодість».
Читайте також: Крістін Бардслі: «Британське кіно пронизане європейською традицією артхаусу»
***
Молодість у житті людини — час жорстокосердий, стрімкий, егоїстичний. «Старим тут не місце». І в цьому сенсі «Молодість» не схожа на молодість. Літніх людей тут шанують. І це пречудово. Ціла програма «стареча» на цьогорічному фестивалі називається «Століття». Присвячена вона тим, кому нині виповнилося б або виповнюється 100. І так приємно, що хоч один живий ювіляр серед шанованих є — Кірк Дуґлас. На честь його вікового ювілею — «Шляхи слави» Стенлі Кубріка. Столітній Дуґлас молодий не тільки душею, а й помислами: чотири роки тому його визнали найстаршим із популярних блогерів, він регулярно веде блог на Myspace. А ще «Молодість» віддасть данину поваги до їхнього віку таким стовпам світового кіно, як Ґреґорі Пек, Бернар Бліє, Масакі Кобаясі, Ґленн Форд.
***
І все-таки молодість на «Молодості» — це головне. Кінотеатр «Київ» заповнений молоддю з квитками й без, із бейджами й без них. Юнаки, усі в дредах, і дівчата, усі в пірсингу, — хтось статечно вистоює чергу, а хтось нахабно пробивається до зали без квитка й акредитації. На кожному кроці — волонтери, свідомі своєї поважної місії, що готові допомогти будь-якої секунди, хоч і не завжди вміють це зробити — просто через недосвідченість. Їх шкода, бо їм важко впоратися з натовпом молодих нахабних кіноманів, але вони пихкають і стараються. Особливо жаль дівчат, які стоять при вході в кінотеатр і роздають безкоштовні квитки акредитованим. Ті, хто має бейдж, чи то журналісти, чи то представники кіноіндустрії, на конкурсні покази ходять за акредитацією, а на решту сеансів можуть брати безплатні квитки. І тут на всіх чекає головний біль, адже ті квитки вручну шукають, знаходять, відмотують, відривають, видають стражденному й записують у спецзошит дівчата за спецстійкою. Система, що відсилає своєю неповороткістю в позаминуле століття, сильно гальмує життя кіномана на «Молодості» й створює несподівані черги. Дівчата оті, звичайно, не винні, вони дуже стараються, але доводиться злитися саме на них, позаяк під рукою більше нікого немає.
Читайте також: Мостра в пошуках раю
***
Прикметно, що закриється «Молодість» останнім (на жаль, у всіх сенсах) фільмом Анджея Вайди «Післяобрази» — про трагічну долю польського художника-авангардиста, теоретика авангардизму Владислава Стшемінського, який помер у злиднях за комуністичної Польщі, котра вимагала від нього відданості соцреалізмові. Стшемінський навідріз відмовився — і режим жорстоко помстився. Підсумкова стрічка великого чесного митця, який ані разу не злукавив і зберіг у 90 років надзвичайні ясність розуму та образність мислення. Страшний і символічний останній кадр: конання художника у вітрині крамниці серед манекенів.
«Молодість» почалася «Життям», закінчиться — смертю. А за вікном — життя. І це для майстра все одно важливіше, ніж його власна смерть, бо життя триватиме, доки митці будуть вірні своєму шляху.
Вайда немовби звертається до молодих: не лукавте в мистецтві ніколи, навіть під страхом смерті. Лукавство у мистецтві — це і є смерть.
Молодість повинна це знати й пам’ятати.
А «Молодість» це вкотре нагадає.
Доваідка
Кінофестиваль «Молодість» уперше відбувся 1970 року. Спочатку був задуманий як огляд студентських робіт. Після розпаду СРСР заявив про себе як повноцінний міжнародний. У 1993-му був визнаний Міжнародною асоціацією кінопродюсерів як стовідсотково відповідний світовим стандартам міжнародний фестиваль. Має кілька конкурсних програм: основний конкурс повнометражного кіно, конкурси короткометражних фільмів та студентських робіт, національний конкурс, огляд дитячого кіно. Окрім того, «Молодість» від 2001 року проводить конкурс стрічок, присвячених проблемам сексменшин. Першим фестивалем із такою програмою став Берлінале. Програма називається «Сонячний зайчик» (спочатку мала назву «Інше кохання»). Серед позаконкурсних програм — «Угорська рапсодія» (присвячена 60-річчю революції в Угорщині), «Українські прем’єри», «Довгі ночі короткого метру», «Шекспір у кіно», «Фестиваль фестивалів», «Литовський фокус», «Німецька хвиля».
Загалом у межах цьогорічної «Молодості» представлено понад 250 робіт із 60 країн.
Директор фестивалю — Андрій Халпахчі. Почесний президент — Віктор Ющенко.