Одним із таких є мобілізаційне гасло руху pro-choice, «за вибір»: «Моє тіло — моє діло». Як стисло подає вікіпедія, слова «моє тіло — моє діло» — феміністичне гасло, яке має представляти ідею особистої тілесної автономії, тілесної цілості та свободи вибору. Тілесна автономія — це порядкування своїм тілом без зовнішнього панування й примусу. Тілесна цілість — непорушність фізичного тіла, вона увиразнює значення особистої автономії, власності на своє тіло й самовизначення, що можна робити з ним. У сфері прав людини порушення тілесної недоторканності іншої особи вважають за неетичний учинок і (або) ймовірний злочин.
Останнім часом це відоме та влучне гасло натрапило на «вороже» вкрадення тими, хто виступає проти носіння масок і запровадження сертифікатів вакцинації. Прихильники pro-choice висловили обурення, що їхнє знамените гасло використовують не за призначенням, а це своєю чергою дуже розпалює тих, хто вживає його в новому, антивакцинаційному контексті.
Звичайно, складність вимог права на аборти й боротьби з коронавірусом різна. Ці питання не ідентичні. Але спільне використання гасла свідчить про принципову однодумність конкурентних фракцій. Обидві розуміють свободу передусім як відсутність обмежень. Ісая Берлін назвав таку свободу «негативною» (ідеться про повну суверенність індивіда, який може робити що йому заманеться).
Читайте також: Дилема
Як написав у статті для журналу The New Republic Марк Лілла, один із найцікавіших американських політичних мислителів, ліберал, що має більше ворогів по лівий бік барикади, ніж по правий, «американців від правого до лівого таборів, абсолютистів громадянських свобод, хрестоносців за права людини, неоліберальних євангелістів розвитку, нешанобливих хакерів, фанатиків володіння зброєю, виробників порно та економістів Чиказької школи об’єднує догмат про потребу «дати індивідам максимальну свободу в кожному аспекті їхнього життя, і все буде добре». Отже, у такому розумінні особистий вибір є головною рисою свободи.
Але правда полягає в тому, що наш особистий вибір, надто той, що може бути важкий і дорогий для нас, закорінений не тільки в тому, що ми вважаємо за слушне для нас самих, а й у тому, що слушне й добре в абсолютному розумінні — для всіх. Отже, особистий вибір не може бути нашим єдиним способом оцінювання, що саме етично та справедливо в суспільстві.
Більшість нас інтуїтивно розуміє, що життя — це щось більше, ніж життя для себе та власного щастя або комфорту. Але все-таки нам бракує позитивного бачення свободи індивіда.
Тіш Гаррісон Воррен, мати трьох дітей, англіканська пасторка та висхідна зірка християнського духовного письменства, бачить це так:
«Фома Аквінський, середньовічний католицький теолог, подарував нам такий чудовий і помічний вираз, як «обтяжливе добро». Обтяжливе добро — це добро, за яке варто боротися, і добро, яке породжує страх, надію та витривалість перед лицем спротиву.
Теоретично релігійні громади — це осередки, які спрямовують нас до інших цілей, ніж індивідуальна автономія. Показують нам щось більше й вище, ніж ми, закликаючи нас любити Бога та ближніх. На жаль, так стається не завжди. Багато релігійних громад утратили здатність формулювати альтернативи суверенності особистого вибору та індивідуальній автономії. Християнські церкви теж часто привласнюють як вище зобов’язання потребу робити особистий вибір. Догмат максимальної свободи індивіда часто бере гору над усіма іншими догматами, які ми визнаємо щотижня на недільній відправі».
Читайте також: Ох, та культура!
Як суспільство ми розпачливо потребуємо громад, які не повторюють передбачуваних аргументів правого та лівого етичних таборів. Свобода індивіда — непоганий політичний вихідний пункт, але не годиться для керування нашим життям. Ми потребуємо інших наративів, які вчать справедливого й мудрого життя, дають бачення позитивної свободи, показують, навіщо потрібна свобода.
Яку мораль можна виснувати звідси? Навіть найкращі гасла, які мобілізують юрби задля єдино слушної справи, виявляються пустими фразеологічними формами, якщо їм не товаришать пережитий досвід і глибокі роздуми. Поки ми знову не вийдемо на вулицю й не візьмемо в руки транспарант із гаслом «моє тіло — моє діло», варто зосереджено подумати, у чому полягає його суть, і тоді може виявитися, що вона цілковито відмінна від того, за що варто боротися.