Моя хата скраю

«Будь готовий!» – ці слова знайомі більшості громадян України ще з часів щасливого піонерського дитинства. Проте мало хто знає, що це гасло не лише Всесоюзної піонерської організації імені В.І. Леніна, але й міжнародного руху виживання (англ. – survivalism). Учасники цього руху вже створили власну субкультуру, головним елементом якої є підготовка до найгіршого. Але якщо раніше цим найгіршим вони вважали ядерну війну чи викликані кліматичними змінами природні катастрофи, то сьогодні виживальники готуються рятуватися від економічного колапсу сучасної цивілізації.

 

 

Суспільний інтерес до теорії та практики виживання посилюється в часи як реальних, так і уявних загроз і слугує індикатором соціального напруження. Сучасна людина, налякана чутками про ту чи іншу кризу, хоче стати якомога незалежнішою від цивілізації. Погіршення стану довкілля та економічну рецесію нині може помітити кожен. А поп культура посилює ці настрої, змальовуючи сплюндрований світ майбутнього у фільмах на кшталт «Божевільного Макса» чи «Я, легенда».

 

Держава зазвичай намагається припинити поширення панічних настроїв та заспокоїти громадян. Нещодавно більшість європейських урядів, щоб не допустити паніки та краху своїх фінансових систем, поспішили гарантувати всі банківські вклади. Та іноді держава навіть заохочує готуватися до виживання. Наприклад, у 1950-х роках американська цивільна оборона радила громадянам США будувати приватні бомбосховища на випадок ядерного удару з боку СРСР.

 

Але появу термінів «виживання» та «виживальник» (survivalist) пов’язують не з холодною війною, а з економічною кризою 1973 року, коли стрибок світових цін на нафту призвів до зростання рівня інфляції у США. Наступного року Говард Руфф опублікував книжку «Голод та виживання в Америці», в якій попередив про можливість соціально-економічного колапсу та сформулював основні поради для тих, хто хочуть вижити, зокрема, зберігати запаси продуктів, золото та срібло.

 

Наступного року Курт Саксон почав випускати бюлетень The Survivor, де описував старовинні технології та навички американських піонерів – мовляв, коли впаде цивілізований порядок, треба вміти доглядати коней, утеплювати хату, добувати вогонь і воду. Саме Саксон і дав назву всьому рухові виживальників.

 

 

Є такі люди і в Україні. Колишній киянин Віктор Сергієнко поставив собі за мету досягти максимальної автономності ще п’ять років тому, коли в столиці було справжнє економічне піднесення.

 

У травні 2003 року він купив залишений будинок у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, куди й переїхав жити. Програміст пішов на такий крок, коли усвідомив, що вже через зовсім невеликий проміжок часу на планеті почнеться масштабна економічна криза. На відміну від попередніх, як-от Велика депресія 1930-х чи розпад СРСР у 1990-х, це буде фактичний колапс цивілізації, зумовлений вичерпанням природних ресурсів. Тобто в цієї кризи не буде кінця, після якого знову почнеться звичне життя, як це було раніше.

 

Віктор Сергієнко розповів Тижню про свій рецепт порятунку. Він простий – змінити спосіб життя з міського на сільський, за якого людина більшість своїх найважливіших потреб забезпечує самостійно. На відміну від міського, життя в селі можна зробити не таким залежним від цивілізаційної інфраструктури. Найголовніше – це можливість самому вирощувати продукти харчування. Також важлива автономність житла – сільська хата з піччю та колодязем поруч ніяк не залежна від стану житлово-комунальних служб. Віктор рекомендує виїжджати якнайдалі від великих міст, хоча б на 50–70 км, та обирати місцевість неподалік від великих лісів.

 

Сьогодні з неавтономних надбань цивілізації він використовує хіба що електроенергію, але тільки для комп’ютера та освітлення. Без усього іншого – газової плити, водогону, каналізації чи телевізора – в селі цілком можна обійтися. Якщо, звісно, бути готовим та мати все потрібне. Головне, вважає Віктор, – це ручні інструменти й надійні якісні речі тривалого використання.

 

 

!І хоча більшість читачів Тижня навряд чи погодяться просто зараз проміняти міську квартиру на автономний будинок у селі, деякі поради виживальників можуть бути в умовах економічної кризи справді корисними. На Заході такий підхід називають полегшеною версією виживання для середнього класу. Її популяризатори намагаються подолати стереотип про виживальника як агресивного озброєного одинака-відлюдника.

 

Як пише у своїй книзі «Багатство, війна та мудрість» колишній топ-менеджер інвестиційного банку Morgan Stanley Бартон Біґз, «навіть в Америці та Європі можуть бути заворушення й повстання, коли закон та порядок тимчасово не діятимуть». Також люди повинні «припускати можливість зламу цивілізаційної інфраструктури». Це означає, що житлово-комунальне господарство може вийти з ладу, й величезні міста залишаться без води (а отже, й каналізації), газу, струму. В магазинах зникнуть продукти, а на вулицях з’являться мародери.

 

Врятуватися за таких умов мають шанс лише ті, в кого буде достатньо води, харчів та одягу. «Церква Ісуса Христа святих останніх днів» (мормонів) уже давно радить своїм членам зберігати річний запас продуктів саме для такого випадку. В ідеалі варто також мати «безпечну схованку» – будиночок подалі від великих населених пунктів. «Ваша безпечна схованка повинна бути самодостатньою та придатною для вирощування їжі. В ній мають зберігатися насіння, добрива, консервована їжа, вино, ліки, одяг тощо», – пише Біґз.

 

 

На відміну від таких переконаних виживальників, як Сергієнко, прихильники полегшеної версії виживання не вірять в остаточний кінець цивілізації. Для них головне – це перечекати найгірше у своїй країні або вчасно переїхати до іншої, безпечної. Тому вони запасаються не лише справді життєво необхідними предметами та продуктами (тобто класичними сірниками й сіллю), але й різноманітним високотехнологічним знаряддям – GPS-пристроями, су путниковими телефонами, гідропонічними системами.

 

Та й основним засобом комунікації виживальників є зовсім не голубина пошта, а Інтернет. На форумах вони обмінюються порадами й діляться досвідом виживання. Сьогодні особливо актуальні поради тих, хто стали свідками глибоких економічних криз на кшталт аргентинської. 2001 року в Буенос-Айресі обвалився фондовий ринок, який спричинив крах економіки. В країні практично зник середній клас.

 

«Ніхто не буде оголошувати день початку кризи. Суспільство змінюється потроху, поки нова реальність не запанує. Це буде повільний спад», – розповідає на одному з тематичних форумів аргентинський виживальник на псевдо FerFAL. Просто якось аргентинці помітили, що їхні міста стали брудними й обшарпаними, а в школах непритомніють від голоду діти.

 

 

Ціни на продовольство в цій сільськогосподарській країні зросли на 200–300%. Щоб купити їжу, люди були змушені скорочувати будь-які інші витрати. Дехто навіть полював на птахів та безпритульних тварин. Голод призвів до заворушень та мародерства. Значно легше цей період пережили ті аргентинці, які жили за містом, мали землю й худобу. Менше постраждали й ті, хто вчасно вивели свої заощадження за кордон, а отже, могли переїхати до іншої країни.

 

Та попри всі проблеми, FerFAL ніколи не втрачає оптимізму й намагається передати його іншим. «Виживальник завжди має бути в позитивному настрої, – пише аргенти нець. – Він має насолоджуватися жит тям більше, ніж будь-хто інший, адже він розуміє, що кожна хвилина миру є цінною й унікальною. Виживальник – енергійний, здоровий, допитливий, із почуттям гумору. Виживальник – на 90% життєва позиція».