Назвою «Ave, Europa!» письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська визначає і загальний вектор книги, і її проблематику. Про що б не йшлося в статтях, есеях, доповідях цієї збірки – український політикум від початку 1990-х і дотепер чи інформаційні війни, російський газовий «кранік» або імідж України – авторка вперто веде до відповіді на питання, яке, гадаю, сьогодні хвилює не лише жменьку вітчизняних інтелектуалів: що своїми діями (варіант – пасивністю) говорить наша країна Європі? Ave у привітальному сенсі? Ave як до побачення? За роки незалежності ми з цим наріжним каменем спотикання так і не розібралися. Хіба навчилися формули «Україна – історично й географічно європейська держава, а все інше – з часом якось то буде».Дослідниця розбирає кожен елемент цієї формули, докладно пояснюючи, чому «історично й географічно» наразі важать менше, ніж «культурно й духовно». І що буде в майбутньому, коли нині не взятися до побудови міцних партнерських стосунків із європейською спільнотою. Оскільки Україна декларує поступ саме в цьому напрямі, то й, відповідно, конструювання має відбуватися з дотриманням установлених у Старому світі стандартів.
Сподіваюся, що «Ave, Europa!» потрапить до рук небайдужих людей – до якого б «кольорового» табору чи прошарку населення вони не належали. Що ті, хто розчарувався в чільниках Майдану й досі відчуває себе ошуканим, знайдуть у книзі конструктивні пропозиції, як змінити власне ставлення до реалій сьогодення. Що ті, хто обурюється «утисками російської мови», уважно прочитають статтю «Російська «регіональна» – як дірка від швейцарського сиру» й принаймні спробують вникнути у викладену тут аргументацію. Що ті, хто вважає псевдофольклорні концерти з піснями-танцями-частуванням єдиною можливою репрезентацією України у світі, дослухаються до заперечень авторки.
Заперечень напрочуд доцільних уже хоча б тому, що не про окремі хвороби в державі вона пише, а бачить хиби організму системно. Тому й зіткана зі створених у різні роки матеріалів книга сприймається цілісно – її цементує переконаність авторки у висловлених нею тезах і непритаманна вітчизняній академічній думці (за нечисленними винятками) афористичність та різкість – без зайвих реверансів, без жодних евфемізмів.
«Суспільство, яке не усвідомлює власної історії і не усвідомлює себе в історії світу, не здатне з цим світом комунікувати як самостійний суб’єкт. Воно завжди буде об’єктом, яким учора маніпулювала масова культура радянська, а завтра ним заволодіє масова культура західна, оскільки для пізнання елітарної західної культури такий «об’єкт» не матиме ні інструментів, ні бажання». З доповіді, виголошеної 1990-го на І Конгресі Міжнародної Асоціації Україністів. Здавалося б, зрозумілі й явні речі. Та після знайомства з «Ave, Europa!» залишається некомфортне враження: наявні в збірці «очевидності» ми тривалий час дозволяли собі не помічати. Як наслідок – в України є всі шанси бути й надалі непомітною принаймні для Європи. Для тієї єдності, органічною частиною якої нам так хочеться себе бачити.
Де придбати: у книгарнях країни