Автор нагадує, що у 90-х Юрій Мєшков почав швидко перетворювати Крим на аналог Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, заходився формувати кримські спецслужби, збройні загони, намагався підпорядкувати собі місцеві структури СБУ і МВС. Крим у будь-який момент міг вийти з-під контролю Києва, однак «Києву (варто віддати належне тодішньому прем’єру Євгену Марчуку) вдалося зупинити небезпечну авантюру мєшковщини».
«Цікаво, чи знає про це Янукович, висуванець якого на посаді голови Ради Міністрів кримської автономії генерал Могильов створив робочу групу з підготовки нової схеми «розширення повноважень» АРК? Цю схему народний депутат, правник Юрій Ключковський вже назвав «законом про вихід Криму зі складу України», – йдеться у статті.
Автор відзначає, що нині Україна не зміцнює своїх позицій у Криму. Зате з російського боку зусилля постійно набирають обертів, насамперед у сфері пропаганди, інформаційної війни, культурно-ідеологічного наступу тощо.
«І робиться все це в контексті позиції, яку сформулював ще 1992 року депутат РФ Євґєній Пудовкін. Він тоді запропонував спікеру Вєрховного Совєта Росії Руслану Хасбулатову висунути жорсткі територіальні претензії Україні. Хасбулатов перелякався: «Це ж війна з Україною?». Утім, Пудовкін його заспокоїв: «А може, навпаки? Буде позиція – буде компроміс?». Власне, завдяки позиції для Росії й було досягнуто вигідного компромісу, а для України через відсутність позиції, чимало переговорів завершилося чимось дуже подібним до поразки», – йдеться у статті.
Детальніше читайте у статті «Битва за Крим» у №35 «Українського тижня».