Модулі неформату

Звісно, йдеться не про Миколу Зерова з його античними сонетами, а адептів неокласики – стилю, що активно розвивається в Україні поряд із таким явищем, як пост-рок. Загалом це музика вдумливих людей, зазвичай молоді з базовою музичною освітою, яка ментально прагне по­­в’язати сучасні тенденції зі світовою класикою. Хоча й сама неокласика вже стала трендом – цей напрям разом із неоромантикою та новим прочитанням етніки переживає справжній ренесанс у всьому світі. Й Україна не виняток, адже найяскравіші представники цих течій – Revenko Band, гурт Symfomania та композитор і піаніст Роман Коляда – і далі пишуть музику, виступають із концертами й випускають диски. Однак якщо дівочий струнний секстет Symfo­­mania здебільшого виконує ка­­вер-версії відомих хітів, то Роман Коляда працює з музикою сам на сам. Свої композиції – а їх десятки, якщо не сотні – він тримає в голові, а відтворюючи – блискавично імпровізує. Окрім успішного дебютного альбому «Погляд в небо», в активі Коляди поетичні збірки «Святі вітряки» та «Чимчикуючи містом». Нещодавно разом зі своїм другом і продюсером Василем Дорощуком композитор підготував до виходу новий диск «Танець любові й розлуки».

Не менш активний і Revenko Band – сполучення гітари, скрип­­ки, віолончелі та флейти, що викликає ностальгію за чимось прекрасним і світлоносним. Перед тим як створити власний гурт, Олексій Ревенко грав як гітарист у різних рок-командах, але інтуїтивно відчував, що то не його шлях. Як композитор і аранжувальник він по-справ­ж­ньому реалізував свої здібності у межах власного проекту. Свій перший твір «Апогей душі» Олексій написав у одинадцятирічному віці. Багато років потому дебютна композиція дала назву одному з останніх альбомів його ансамблю. Окрім цієї збірки, у дискографії Revenko Band є експериментальний диск «Дух часу», записаний разом із композитором Володимиром Будченком, та платівка «Інструментальні версії пісень ДДТ», де пісенні теми бунтівного Шевчука зазнали оркестрово-акустичної обробки й зазвучали несподівано ніжно і проникливо. Відтоді Олексій Ревенко об’єднує непримиренні табори рокерів і шанувальників класики й робить це переконливо та природно.

ФОТО: PHL

 Шамани, лікарі та сакральність

Вихід диска «Незвіданий світ» став однією з найвизначніших музичних подій 2006 року. Тоді сайти з електронної музики рясніли повідомленнями про незвичний проект, аналогів якому в Україні ще не було. Знаковий альбом створили ком­­позитор-електронник Геннадій Мельник під творчим псевдонімом Гектор Мукомол, нащадок тувинських шаманів і майстер-віртуоз горлового співу хоомей Микола Оор­­жак та лікар Владислав Матреницький, який вивчає цілительські аспекти музики і голосу. «Якщо узагальнити все, що ми знаємо про хоомей, то через звуки розуму відкривається таємничий простір, де співіснують світле й темне, прадавнє і позачасове, земне та космічне. Коли співає шаман, виникає відчуття, що його голос потрапляє у тебе не лише через вушні перетинки, а й через пори шкіри», – розповідає Геннадій Мельник. З 2000 року він активно займався питаннями психоакустики, згодом разом із флейтистом Віталієм Тацяком записав свій перший альбом «Занурення», а в 2004-му створив проект EL SA­­MAN. Здійснивши унікальні акустично-етнографічні експедиції у Карпатах, музикант видав дві збірки автентичної музики Гуцульщини та платівку «Енергія водних потоків», що зафіксувала звучання гірських потічків і водоспадів. Творчу площину, в якій нині працює Мельник/Мукомол, мож­­­­­­­на визначити як пошук на перетині наукових досліджень і музичної культури.

Перша хвиля інтересу до електронної експериментальної музики виникла в Україні на початку 1990-х. «Пан-Кіфаред», «Іван Сам­­шит», «Цукор – біла смерть», «Блеміш», «Ярн», «Ма­­­ленькі Звірята Суфіни» тощо становили доволі своєрідний електронний андеграунд. Останній проект утворили акордеоніст за освітою Леонід Бєлєй та піаніст Олександр Юрченко і заграли «середньовічний транс» – музику, що дуже нагадувала за духом твори композиторів раннього італійського Відродження. Видавали свою продукцію «Звірята» на західних незалежних лейблах. Пізніше на запрошення Фоми Бєлєй перебрався у штат популярної поп-рокової формації «Мандри», однак не залишив свого захоплення медитативним мистецтвом. Узявши собі псевдонім Лео, став писати і видавати сольні платівки. Вже вийшли диски «Люмінофори» та «Музика в стилі «Аніма», що містить винахідливі й симпатичні саундтреки до мультфільмів студії «Укранімафільм». Наступний ре­­ліз Лео цілковито присвятив авторським колисковим пісням.

У середині 1990-х продюсер Віталій Бардецький створив лейбл Sale Records, щоб видавати і популяризувати найкращі зраз­­ки електроніки. Знаковою була збірка Polyvox populi, на якій можна почути представників харківської електронної школи (Sidhartha, The Moglass), а також житомиряни Filius macro­­cosmi, Fragments. Балансуючи на межі альтернативності та комерційності, Бардецькому вдалося зайняти маленьку, але свою нішу на аудіоринку України. Час від часу Sale Records тішить своїх прихильників непоганими релізами, втім, нічого особливо новаційного поміж них не траплялося.

Умовно третьою хвилею української електроніки стала поява незалежного лейбла Neхsound, назву якого перекласти однозначно неможливо. Цей неологізм потрібно розуміти радше як «звуки майбутнього». І справді, те, що культивував лейбл, жодним чином не вкладається у відомі жанрові стандарти. Прикметно, що у наш час цілковитої уніфікації кожен продукт Neх­­sound є рукотворним виробом. Замість звичних пластмасових коробок чудернацькі картонні футляри, на які нанесено інформацію способом шовкографії, а всередині – бонуси у вигляді handmade-листівок і фла­­єрів. У Києві унікальним лейблом опікується Дмитро Федоренко, математик і гітарист, учасник численних міжнародних імпрез експериментальної музики. Після розпаду нойз-дуету Zet
Дмитро розпочав сольний проект Kotra, видаючи свої роботи, CD-компіляції колег та роботи відеохудожників. «На початку 2000-х я і кілька активістів вирішили створити лейбл, що просував би некомерційні роботи певного кола авторів. Водночас дізнався, що в Харкові є близька за духом неформальна компанія, яка також зареєструвала свій лейбл Nex­­sound і видала кілька релізів ембієнтного напряму. Я приєднався до них, почав передавати свої матеріали. Разом ми зробили кілька компіляцій, стали їх розповсюджувати», – розповідає він.

За час існування Nexsound стильова палітра їхніх авторів розширилася від медитативного ембіенту до найжорсткіших нойзових проектів. Нині це єдиний лейбл, що презентує у світі сучасну авангардистську сцену України. Окрім проекту Kotra та Андрія Кириченка, поміж віт­­чизняних зірок Nexsound сяють два жіночих імені: Катерина Заволока та Алла Загайкевич, викладач кафедри музично-інфор­­маційних технологій Національної музичної академії, колом інтересів якої є електроакустичні досліди з камерною, симфонічною та експериментальною музикою. А Катерина Заволока, будучи представником IDM-куль­­тури, звертає на себе увагу тим, що однаково яскраво поєднує у своїй творчості музику й образотворче мистецтво, щедро ілюструючи музичні перформанси візуальними образами. У 2005 році її альбом Plavyna було відзначено на міжнародному фестивалі Ars Electronica (Австрія). А в 2009-му вона розпочала роботу над тетралогією «Вітер, Вода, Земля, Вогонь» – монумен­­тальним твором, що складатиметься з чотирьох дисків і спеціальних візуальних відеобонусів, присвячених стихіям.

Загалом діяльність Nexsound дає свої плоди не лише в Україні. У Німеччині є фестиваль Club Transmediale, що триває цілий тиждень і демонструє найновіші зразки експериментальної музики, відео-арту та інтерактивних інсталяцій. Музиканти Neхsound побували там уже кілька разів. А якщо врахувати, що Club Trans­­mediale – це все одно що для художників Венеційський бієнале, то зелене світло для його учасників спалахує і в інших країнах. У Польщі, Словаччині, Австрії наші «партизани-експери­­мен­­та­­то­­ри» успішно презентували, так би мовити, Україну авангардистську. Цей рух за вектором «Схід – Захід» стає дедалі динамічнішим і змістовнішим. Сумну сентенцію про те, що українських артистів (а це стосується всіх жанрів – від опери до рок-н-ролу) ліпше знають за кордоном, ніж удома, підтверджують і наші «герої невидимого фрон­­ту». Втім, їхня невидимість часом зникає і вони матеріалізуються під час нечастих, але яскравих акцій. Зокрема, відбуваються фестивалі експериментальної музики «Деталі звуку» та Kvitnu, що хоч трохи підняли завісу таємничості над діяльністю дослідників природи звуків.

ФОТО: PHL

Психоделічний самвидав

Очевидною альтернативою рафінованої компанії компози­­торів-виконавців з-під крила хар­­ківсь­­ко-київського лейбла Nex­­sound є тернопільська шумова психоделічна формація Zsuf. У 2001 році на уламках тернопільського хи­­мер­­­но-хіпового гурту з десяти осіб «Відірвані від опалення» виник Zsuf у складі експериментаторів Олександра Ротмана і Сергія Василишина. За рік завдяки регулярним репетиціям хлопці зафіксували з півсотні саморобних альбомів. Тим часом команду доповнили цимбаліст Богдан Супрунюк, басист Володимир Сані­­чев та синтезаторник і спеціаліст з екзотичних інструментів на кшталт діджеріду Андрій Меренко. Музичні інтереси компанії охопили від нойзу й індастріелу до психоделії та експериментальної електроніки з обо­­­­в’яз­­ковим залученням відео- і концепт-арту. Най­улюбленіша форма існування колективу – напівспонтанні перформанси, хепенінги та участь у цілком «дорос­­лих» фестах. Найпоказовішими, «законними» гру­­па визнає альбоми «Гамселить» (2002), «Тіні забутих предків» (2003), «Глухі прозріють» (2005) та VOLT (2008).[1628]