Мода вулиць

Пізня осінь – унікальний сезон, коли можливості самовиразитися в одязі щонайвищі на рік. Носять капелюшки, хусточки, шарфики, рукавички, поєднують хутро, вовну й легкі тканини, навіть парасольки слугують, аби підкреслити індивідуальність власників. Усе просто: вулична мода – це ті перехожі, на яких зупиняється ваш погляд. Яскраві спалахи на сіро-чорно-коричневому тлі більшості зустрічних. Зірок вуличної моди вивчають та фіксують у багатьох країнах світу, і в Україні також. Ще рік тому фотограф-дослідник Філ Бананов, котрий присвятив свій сайт пошуку вітчизняних фріків |див. словничок|, визнав, що наразі європейська вулична мода сформувала єдиний простір. Тобто сьогодні важко відрізнити молодого киянина від мешканця Варшави, Брюсселя чи Берліна, позаяк більшість одягаються у вбрання тих самих марок і запозичують стильні ідеї з одних джерел. Різниця в іншому – у відсотку тих, кому цікаво бути «в стилі». І вона ще дуже суттєва – в нас таких приблизно вдесятеро менше, й так уже кілька років поспіль. Ось хіба вже час поставити собі запитання: «Чому?» Адже зовсім не складно зробити вулиці свого міста трохи яскравішими в ці сірі осінні дні, примножити кількість посмішок заклопотаних перехожих. Психологи твердять, що лише можливість зустріти фріка на вулиці – вже лікування позитивом. Бо це не просто вихоплений із карнавалу його почесний гість у відповідному вбранні – це особистість, яка хоче бути поміченою не тоді, коли вже зробить якусь кар’єру, а просто тут і просто зараз; яка поспішає жити й щодня змінювати імідж, прагнучи досконалості у поєднанні вигадливо порізаних джинсів та оксамитової блузи чи не з театральної завіси повоєнного часу. А якщо ви самі зміните хоч одну деталь вашого вбрання на яскраву й нестандартну, відчуєте, що й світ навколо вас дещо змінився – це навіть не порада психолога, а просто життєвий досвід.

 

 

Кожен, кому ще не 80, є трохи фріком, а фрік не жертва моди, це мода – його жертва – таким може бути маніфест усіх, хто хоче хоч трохи сонця цієї сумної осені. Навіть за тієї сумної обставини, що уряд щойно заборонив ввозити в Україну одяг секонд-хенд, керуючись начебтощирим бажанням підтримати вітчизняну легку промисловість. І не взявши до уваги, що саме секонд-хендівські знахідки є традиційною основою вуличної моди. Втім вихід є – бабусині сумки, татові сорочки, братові ке ди… Я проходжу вулицями, й погляд зупиняється на цікаво вдягнених людях, незалежно від їхнього віку або комплекції. Хоча, звичайно, в Україні це переважно молодь. Покоління вулиць – нічне, впевнене в собі, оптимістичне й трохи нетверезе. Погляд зупиняється на різнобарвних, строкатих, одягнених зі смаком людях. А смак вуличної моди цієї осені – це багатошаровість і поєднання того, що начебто не поєднується. Для початку спробуйте просто приручити нову річ із одягу, ніби звіра, дикого чи хатнього, за вашим настроєм. І зрозумійте, що вдягатися, підбирати речі за кольором, фактурою, настроєм і змістом насправді досить цікаво. Й зовсім не важко – варто лише одного ранку заговорити з одягом його мовою та усвідомити, якого верху прагнуть ці вузькі штанці або чи пасують різні рукавички до сьогоднішнього кольору ваших очей.

 

 

Вулична мода – це й система кодів та жестів «для тих, хто розуміє». Подорожуючи Україною в пошуку цікавих облич, пан Бананов вивів для себе просту формулу: «Якщо в міста є гроші та натхнення, в ньому є вулична мода». Найцікавіше місто, як він зізнався Тижню, – Одеса. Тут подекуди трапляються великі компанії яскраво вдягнених людей, величезна арт-тусівка й дорогі крамниці одягу, хоча останні насправді потрібні лише для самоосвіти та підтримки смаку. В Дніпропетровську досить великий прошарок грошовитої молоді й, відповідно, власна вулична мода. Проте індустріальне місто впливає на характер мешканців – дещо стриманіший, без особливої винахідливості. І, як не дивно, у Львові, улюбленому місті творчих людей, вуличної моди як численних проявів творчої індивідуальності окремих перехожих практично не виявлено – вирізняються з натовпу лише ті, хто має схожу «уніформу» – хіпі (за природність, здебільшого з довгим волоссям, але без кльошів та светрів зразка 70-х), націоналісти (елементи військових строїв українських вояків різних століть), емо (чорний одяг із рожевим елементом, страждання та музика). А от темні рукавички, сірі пальта, плетені шарфи – це ознаки столиці. Україна вдягається барвисто, на відміну від Києва.

 

 

Ще кілька років тому найвідоміша українська модельєрка Лілія Пустовіт розповідала мені про своє захоплення молодим поколінням, яке насолоджується світом навколо себе – ходить у гори, займається екстремальними видами спорту, захоплюється інтелектуальним кіно та етнічною музикою тощо. Її знайомі тоді носили, здається, широкі джинси від хіп-хопу, сорочки в клітинку від «япі», краватки з героями мультиків, кеди з широкими шнурками кислотних кольорів… І, на думку дизайнера, саме поєднання цих непоєднуваних елементів виглядало органічно, символічно й оптимістично. До речі, симбіоз дизайнерів одягу та вуличних модників склався унікальним чином: люди передивляються модні журнали й подорожують магазинами або відшукують у власних шафах щось із того, на що надихнув глянець, а дизайнери наступного сезону спостерігають, як саме люди зуміли трансформувати їхні ідеї і знов-таки запозичують знахідки. Жоден кутюр’є ще не зміг сказати: «Я одягаю вулиці». Навпаки, сьогодні вулична мода впливає на модельєрів. На подіум виводять то металістів, то готів, то «дівчат та хлопців із нашого двору», яких одягають у звичайний і зрозумілий одяг, – зручні черевики, джинсові штани, вільні спідниці та кофти, натягуючи одну річ на іншу й безтурботно випускаючи рукава зі штанин.

 

«Зустріч за одягом» – це традиція. В ці дні повальних кадрових ротацій, якими супроводжується прихід економічної кризи, рекомендації «що вдягати на співбесіди» заполонили інтернет-простір. І, з усього, зірку вуличної моди візьмуть на роботу програмістом, менеджером, журналістом швидше, ніж того, хто вирішить «не виділятися». Змінився час – новий молодий герой не протестує проти суспільства, а своїм зовнішнім виглядом демонструє свободу, яка водночас і є джерелом його захоплення життям і щепленням від осінньо-зимової депресії, посиленої світовою фінансовою кризою.