У. Т.: У кожному вашому альбомі в додатку є невеличке есе. Дається взнаки письменницький талант?
– У певному сенсі, так. Всі члени моєї родини – творчі люди. Один із моїх дядьків був фотографом, другий – скульптором, а моя мама була музикантом. Тож із дитинства я займався музикою, фотографував, малював і доволі багато писав. Був такий час, коли я планував стати журналістом чи професором філософії. Також на мене вплинув ідеалістичний світогляд хіпі, за яким життя надає прекрасну можливість звертати увагу на важливі проблеми суспільства. Це також стало причиною написання моїх есе.
У. Т.: В одному з інтерв’ю ви казали, що альбом Destroyed для спустілих, загублених міст. Що ви мали на увазі?
– Пісні, що є в альбомі, написані переважно в кімнатах готелів, пізно вночі, оскільки, на жаль, я страждаю на безсоння. Тож багато пісень були написані, доки я дивився у вікно, на спорожнілі вулиці міста, що спало. Тому ця музика просякнута своєрідною атмосферою та спокоєм. І описав я її як саундтрек до спустілих нічних міст, для мене «не знищена» музика має найбільше значення, коли хтось якраз слухає її о третій годині ранку в безлюдному полісі.
У. Т.: Електронна музика є особливим для вас напрямом в музичному мистецтві?
– Думаю, так. Мені імпонує її експресивність, а також те, що я все можу робити сам. Водночас пишу музику протягом 35 років, і за цей час мені довелося створювати найрізноманітніші її типи. Виховували мене на класичній музиці, пізніше грав панк-рок і навіть був хіп-хоп діджеєм. Тож коли я створюю композицію, я не зосереджуюсь на тому, який це напрям музики. Я думаю лише про те, як вона може зачепити мене емоцією, незалежно від того, чи це електронна музика,чи панк-рок, джаз або класика. Моя мета як музиканта дуже проста: створювати те, що душі подобається, сподіваючись, що іншим вона також буде до вподоби.
У. Т.: Ви не приховуєте, що полюбляєте працювати на самоті. Якось навіть казали, що коли у гурті п’ятеро людей і кожен з них має дівчину, нагода зустрічатися і грати випадає щонайбільше двічі – тричі на тиждень. А працюючи сам, ви присвячуєте роботі вісім – дев’ять годин на день, й при цьому не мусите чути критику.
– Я був єдиною дитиною в родині, в мене не було братів чи сестер. Живу один і справді люблю працювати на самоті, оскільки так можу робити більше і, як ви слушно зауважили, не чекати на появу інших. Коли ти граєш в гурті, завжди чекаєш невідомо чого. Приміром, на барабанщика чи бас-гітариста.
І коли о третій годині ранку я хочу попрацювати над музикою, я просто йду до студії. Що стосується творчості, то і тут я можу більше експериментувати, ніж співпрацюючи з кимось.
У. Т.: Не секрет, що ви мали проблеми з алкоголем. Як подолали цю згубну залежність?
– Моя проблема з алкоголем полягає в тому, що він такий класний! (сміється разом із журналістами) Я живу в Нью-Йорку, де бари працюють до четвертої ранку. А їх там тисячі! Всі їдуть до Нью-Йорка випити і розважитись. Тож і я багато років гуляв допізна та випивав. Але це легко, коли тобі 20 років і ти можеш зависати до шостої ранку, і пити, пити, багато пити… Але мені вже 45, і з віком я зависав се довше і довше, але одного дня просто дійшов до межі, коли треба було зупинитись, тому що похмілля було жахливим. Люди, які добре хочуть провести час, можуть дозволити собі випити два келихи вина за вечерею. Для мене гарним проведенням часу було 15 заходів і зависання до сьомої ранку. Тому цьому треба було просто покласти край.
У. Т.: Ви радикальний вегетаріанець. Як дійшли до цього?
– Так, я вегетаріанець вже близько 25 років, але аж ніяк не засуджую інших людей за їхній стиль життя. Більшість моїх друзів їдять м'ясо, і це їхній вибір. Просто я люблю тварин і не хочу бути причетним до того, що змушує їх страждати. Смерть невідворотна, але болю можна уникнути. І якщо я можу запобігти стражданням, це добре. Але знову ж таки, я не засуджую інших. Це лише мій вибір.
У. Т.: Ви є активним членом різноманітних благочинних організацій…
– Я співпрацюю з багатьма благочинними організаціями, серед них Human Rights Charities, Animal Right Charities, Music Therapy. По-перше, мені подобається долучатися до благодійності. А по-друге, мої батьки виховували мене з ідеями, що гарним життя є тоді, коли ти допомагаєш іншим. Не знаю, як зробити цей світ кращим, але сидячи вдома і нічого не роблячи, я точно його не вдосконалю.
У. Т.: Ви вважаєте політичну систему США дивною. Чому?
– Чимало американців – неосвічені люди. Америка загалом є надто безграмотним місцем, і я знаю, що в мене можуть виникнути проблеми через те, що я кажу про це. Але більшість американців досі вірить у те, що Земля пласка, так само, як і в те, що до трагедії 09/11 причетний Саддам Хусейн. Дуже багато непоінформованості є в суспільстві, й до того ж ми маємо неосвічених політиків, як наприклад, Сара Полін, яка, безсумнівно, є найдурнішою людиною, яка колись була в політичному світі. Окрім того, в американській політиці панують страх і провінційні настрої, і тому я вважаю, що моїм завданням, як американця, є боротьба проти цього.
У. Т.: Колись ви спробували реалізуватися як бізнесмен. Як нині просуваються справи з рестораном та кафе, які відкривали у Нью-Йорку?
– Так, я мав колись ресторан і невеличке кафе у Нью-Йорку, і вони продовжують працювати, але наразі я вже не задіяний у цих проектах, оскільки мені не до вподоби бути бізнесменом. Я люблю робити музику, і годі. Тож краще надати цю можливість професіоналам у галузі бізнесу.
У. Т.: Що б ви порадили молодим музикантам, які мріють увірватися до музикальної індустрії сучасності?
– Моя порада – вчитися робити щонайбільше речей… Тому що в молодого музиканта, який вміє писати пісні, грати на інструментах, працювати діджеєм, робити ремікси пісень, створювати музику для фільмів, продюсувати інших, значно більше шансів зробити гарну музикальну кар’єру. Що добре у сучасному музичному бізнесі, це те, що музиканти можуть взаємодіяти з аудиторією. Раніше були окремо музикант, студія та публіка, і музикант міг контактувати з аудиторією через студію запису, у той час як нині він спілкується безпосередньо з публікою. І це справді чудово!
У. Т.: Чи можливо таке, що Moby втомиться від музики, людей, публіки та концертів. Чим він тоді займатиметься і як відпочиватиме?
– Я можу визначити час, коли не хотів би поїхати в тур. І мені подобається грати музику, і я люблю зустрічати людей, і відвідувати нові місця. Але коли я подорожую, я перебуваю далеко від дому тривалий час, доводиться кидати родину, і друзів… Але все одно я сподіваюсь, що творитиму музику до кінця свого життя, без продажів альбомів, не заробляючи грошей, і навіть якщо ніхто її не слухатиме.