Фирс. Перед несчастьем тоже было: и сова кричала, и самовар гудел бесперечь.
Гаев. Перед каким несчастьем?
Фирс. Перед волей.
А. Чехов «Вишневый сад»
150 років тому, 19 лютого 1861-го, Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпосного права. З цього дня почався відлік «волі», яку незрівнянний чєховський Фірс назвав «нещастям»…
Чим довше живу, тим міцніше відчуття, що, виходячи на вулицю, щоразу вступаю в боротьбу «за нашу і вашу свободу». Кожен мій крок на шляху до місця призначення – це спроба відвоювати шматочок свого простору. Але що довше триває боротьба, то очевидніше: люди не тільки не хочуть залишити мені шматочок мого і тільки мого простору – вони навіть не знають, що такий є. Вони дивуються й ображаються, коли я не хочу пускати в нього сторонніх.
Я давно перестала їздити в метро. Не тому (чи не тільки тому), що там улітку спекотно, взимку холодно, а цілий рік повнісінько п’яних бомжів, від яких смердить. Але… Я заходжу до вагона метро й бачу десяток пар очей, тупо й механічно скерованих на мою персону. Не тому, що я безмірно гарна, чи безмірно потворна, чи в мене розстебнута ширінка. Ці люди мене не бачать. Вони просто ВИТРІЩАЮТЬСЯ. Так прийнято. Зараз на тебе позиркають і відвернуться – тебе прийнято в цей тимчасовий колектив. Ближче до своєї зупинки йдеш до виходу. «Женщина, вы выходите?!» – чомусь завжди незадоволеним тоном запитує позаду твій співбрат по пасажирському стаду, про всякий випадок сильно штрикаючи вказівним пальцем тобі між лопаток. Починаєш водити лопатками, намагаючись ухилитися від пальця: «Не трогайте меня, пожалуйста». І – образа впереміш із подивом: «А чё – нельзя-а-а??! Ой, па-адумаешь…»
Соціалізм будувати поодинці було не можна. Тільки гуртом, тільки стадом, пліч-о-пліч, рука в руку. У світле майбутнє обіцяли впускати лише групами з екскурсоводом. Екскурсоводи в штатському пильнували, щоб між людьми не утворювалося вільних зон – у них могли з’явитися непотрібні думки і бажання.
Тому наші люди так не люблять і так бояться вільного місця, їх лякає будь-який люфт: а що як розшириться, залишишся сам, а самому у світле майбутнє ніяк. Через цю боязнь порожніх, незаповнених місць наше життя таке гамірливе – усі громадські місця в Росії лопаються від гуркотіння музики, адже тиша часом породжує думки. А це ні до чого.
У Росії людину ніколи не вважали людиною. Смерд, холоп – споконвіку й до 1861 року. Член колективу, комсомолець (комуніст), виконавець заповітів великого Лєніна (Сталіна) – з 1917-го. Між двома епохами – менш ніж 50 років. А потім ще 70, невеликий антракт – і знову країна почула звук закручування гайок. Народ просто міняє хазяїна, як колись це дозволяли робити його предкам у Юріїв день. Російська людина ніколи не була вільною. Вона не звикла, щоб до неї прислухалися, і не звикла слухати сама. Вона звикла до підвищених, зневажливих тонів і, тільки-но з’явилася така можливість, почала платити світу тим самим. Упродовж багатьох століть Росія із її на 90 відсотків холопським населенням тримали в страхітті. Приниження породжує приниження. Поважати чужу свободу може тільки вільна людина. Ось тільки взятися їй нізвідки, цій вільній людині, вона вільно й не жила ще, з холопів ступивши одразу в товариші.
Іноді холопів допускають трохи ближче до покоїв господаря – і вони стають лакеями. Ви помітили, якого поширення дістали в останні роки у Росії зменшувально-пестливі суфікси? У магазині вам запропонують купити блузочку, касир ощасливить квиточком, лікар попросить показати оченята або горлечко, страховий агент нав’яже страховочку, і всі разом вони обов’язково зроблять вам знижечку. В розумінні більшості сюсюкання – основа ввічливості. Лакеї не знають істинної, внутрішньої ввічливості, яка не потребує «-очок» і «-ечок», у їхньому примітивно-холопському уявленні найвища галантність – це «Барин изволят в кабинете водочку кушать».
Несвобода – генетична звичка росіян. Вона – мати всіх наших хиб, бо розпеченим залізом знищує будь-які спроби самоповаги. Російський мазохізм чарівний у своїй стабільності й тій гордості, з якою багато століть видає себе за християнське смирення. Холопи обожнюють садовити собі на шию таких самих холопів, тільки нахабніших, і називати їх національними лідерами (та ще й парами, тандемами), але при цьому ревно ненавидять інородців. Холопство взагалі нетерпиме – воно природою своєю покликане бачити світ розкресленим на однакові, як бджолині стільники, клітиночки. Інший розріз очей, інший порядок думок, інша релігія, інша культура, інша мова – усе «інше» від початку розпусне й підлягає бичуванню. Ксенофобія і шовінізм – улюблені діти холопів. А «сильна рука» – їхня улюблена мати. Тому до сьогодні просталінські мітинги збирають стільки людей, навіть молодих. Нинішня влада зрозуміла це давно, коли ще не була владою…
Бідолашний, бідолашний Фірс… забули старого, а він же казав діло.