Позиція ж партії Регіонів, озвучена цими днями Міхаїлом Чечетовим, не залишає багато сподівань і іншим перерахованим у документі національним меншинам. Чи існує правовий вихід з конфліктної ситуації Тиждень запитав у фахівця з міжнародного та європейського права Галини Сеник.
ТИЖДЕНЬ.UA: пані Галино, новий закон про мови починає застосовуватися по східних областях України. Чи відповідає він, на Вашу думку, духові Європейської Хартії на захист регіональних мов та мов меншин?
– Свого часу, Європейська Хартія була написана з подвійною метою. Перше – захистити такі мови, як саамі, каталонська, баська… Мови тих меншин, які зникають. І друге – не допустити втрати європейської самобутності через «поширення тапосилення у ЄС мов більшості».
Якщо більш детально розглянути обидві позиції, то, згідно з визначенням поняття «національної меншості», важливими критеріями приналежності до неї є поняття «пригнічена», «упокорена», «під владою більшості»… Йдеться, отже, про групи людей, які не мали можливості повноцінно розвиватися, згідно власної ідентичності, та долучатися до благ прогресу на рівні з більшістю. Важливим параметром для національної меншості є також критерій її розміру по відношенню до основної групи населення, яке, як правило, не перевищує 5- 7%.
ТИЖДЕНЬ.UA: Тобто виглядає так, що російська мова в Україні не підпадає під формат Європейської Хартії?
– Хартія дає наступне визначення «мови меншості»: мова, яка традиційно використовувалася частиною населення держави, і яка не є діалектом державної мови, мовою мігрантів чи штучно створеною мовою. Мова регіональних чи національних меншин є за визначенням Хартії менш вживана, ніж державна мова.
Російська мова в Україні не підпадає під це визначення «мова меншості», оскільки на сьогоднішній день російська мова є навіть більш вживаною, ніж українська. Вищим є відсоток друкованих видань російською, включаючи російські та двомовні українсько-російські видання, так само як відсоток теле і радіомовлення російською. Кількість видань, імпортованих з Росії та вироблених російською мовою в Україні, перевищує кількість видань і теле і радіомовлення українською мовою… Будучи мовою економічно та інформаційно сильнішого сусіда, російська мова без жодних захисних заходів є домінуючою мовою на території України, де більшість україномовного населення володіє російською, у той час як російськомовне населення часто не володіє українською мовою. Таким чином скандально відомий законопроект про мови, розроблений Вадимом Колєсніченком, фактично витіснить українську мову з половини території України, зробивши на іншій половині російську де-факто другою державною.
Читайте також: Закон про мови як капітуляція перед Кремлем
ТИЖДЕНЬ.UA: власне, з пострадянських республік лише Вірменія ратифікувала Європейську Хартію. Решта країн, зокрема і Росія, не поспішає підписувати цей міжнародний документ. Чому?
– Після утворення окремих держав на території колишнього СРСР ситуація з державними мовами колишніх республік нагадувала більше ситуацію з ірландською чи люксембурзькою мовами, які, не зважаючи на їхній державний статус, більше були схожими за вживаністю до регіональних мов чи мов національних меншин. Литовська, латвійська, білоруська, українська та інші мови не мали можливості повноцінного розвитку через насадження обов’язкового володіння російською мовою усіма в Радянському Союзі. Тому після розвалу Радянського Союзу багатьма новоствореними державами питання ратифікації Хартії регіональних мов та мов меншин не стало першочерговим завданням, натомість наголос робився на відродженні національних мов та запровадженні поняття «національна держава».
Росія, яка є федеративною державою, що об’єднує 187 територіальних одиниць з величезною кількістю національних і регіональних меншин, які століттями не мали можливості належним чином розвивати власну мову, а також на території якої проживають регіональні громади націй сусідніх держав (українська, білоруська, грузинська, азербайджанська тощо) не підписувала Європейської Хартії.
Читайте також: Європа проти Колесніченка
ТИЖДЕНЬ.UA: Врешті, чимало західних держав-членів Ради Європи також досі не ратифікували Хартії на захист регіональних мов. Зокрема, такий вибір зробила Франція. Аргументи, які висунули французькі можновладці, стосувалися двох позицій: статусу державної французької мови, закріпленого в Конституції, та дороговизни нововведення…
-На момент прийняття Європейської Хартії про мови, в 1992 році, серед мовних меншин у Європейському Союзі, 50% жило у Іспанії, 23% у Франції, а решта 27% – по всіх інших країн-членів Ради Європи. Метою Європейської Хартії радше було збереження мов меншин, ніж їх підтримка чи розвиток. Деякі з тих мов мали дуже різні діалекти, деякі були настільки маловживані, що їх представників можна було знайти лише у віддалених регіонах. Перепоною на шляху збереження цих мов виступали також обмежений рівень використання цих мов для розвитку науки чи освіти. Не лише Франція,багато інших країн ЄС, які відмовилися ратифікувати Хартію, аргументують це дороговизною забезпечення прав меншин на власну мову. Йдеться про неминучі витрати на переклади, навчальні заклади, фінансовані державою мовні курси, підручники, тощо. Однак, для України даний аргумент чомусь не став на заваді ідеї запровадження мовного закону.
ТИЖДЕНЬ.UA: Схоже, що наша влада вже винайшла можливість не витрачатися на підготовку державних службовців, які б володіли рідкісними 18 мовами, котрі фігурують у законі Ківалова-Колесниченка. Цими днями регіонал Чечетов заявив, що йдеться виключно про позиції російської мови, і ми бачимо, що тільки російську й визнають регіональними облради українського Сходу… Повернімося до Європейської Хартії. Наскільки така практика відповідає її суті? Адже Венеціанська Комісія, на яку так полюбляють посилатися автори законопроекту, у своїх висновках насправді висловила до нього багато зауважень…
– Передусім важливо зазначити, що Європейський Суд з прав людини, який доволі часто розглядав питання про мовні права, постійно наполягав на тому, що не існує права спілкування з владою інакше, як державною мовою. У контексті судочинства, однак, кожна людина має право на отримання інформації щодо причин її арешту чи затримання, а також обвинувачення на мові, яку вона розуміє найкраще. Додатково, усі особи, які не розуміють мови, на якій відбувається судовий процес, згідно статті 6.3.e, мають право на перекладача.
Використання мови меншості для приватних цілей чи в межах меншини гарантується статтею 10, яка забезпечує право на свободу слова. Таким чином, національні меншини мають право публікувати на своїй мові газети чи використовувати інші мас-медіа.
Згідно з європейським стандартом, держава повинна забезпечити свободу слова для національних меншин, навіть якщо це суперечить політичній структурі держави. Межідопустимої критики уряду є ширшими, ніж по відношенню до приватної особи або окремих політиків. У демократичній системі дії чи бездіяльність уряду завжди є предметом пильної уваги не тільки представників законодавчої і судової влади, а й громадської думки. Крім того, домінуюче положення, яке займає уряд, вимагає особливої стриманості щодо його критики з боку громадськості чи політичних опонентів.
Іншим засобом захисту ідентичності національних меншин є освіта дітей (стаття 2 Протоколу 1). Європейська конвенція не передбачає обов’язку держави гарантувати права на освіту рідною мовою. Однак держава не може перешкоджати національним меншинам використовувати підручники з інших країн для вивченя у своїх школах: це суперечитиме праву на свободу слова.
Венеціанська Комісія дійсно розкритикувала законопроект про мови. Правда, цього так і не змогли «помітити» автори: Колесніченко і Ківалов. Вони надалі нахабно стверджують, ніби їх законопроект підтримали. Зокрема, у висновках Комісії зазначається: незважаючи на те, що відповідно до статті 10 Конституції України, українська є єдиною державною мовою, деякі статті проекту закону надають російській такий самий рівень захисту, як і українській. Йдеться передовсім прооприлюднення актів центральних органів влади російською мовою. Крім того, Комісія відзначила, що визнання лінгвістичної свободи засобів масової інформації, виходячи з ринкових оцінок, призведе до домінування російської мови. Комісія звернула увагу на відсутність у проекті закону вимог до теле-, радіокомпаній щодо щоденної квоти на мовлення державною мовою. “У цих положеннях можна побачити навіть зменшення ролі української мови”, — написано у висновках Комісії.
У документі також зазначається, що запропоноване у статті 20.7 проекту закону формулювання щодо того, що в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин, запроваджує занадто чітке зобов’язання, яке є фінансово дуже дорогим для України.
Венеціанська комісія підкреслила ризик ставлення до російської на тому самому рівні, що й до української, що може зменшити інтеграційну силу української мови та поставити під загрозу роль, яку українська має відігравати як єдина державна мова.
Читайте також: Що буде через 10 років після прийняття мовного закону
ТИЖДЕНЬ.UA: Отже, чи правомірно буде казати, що закон Ківалова-Колесниченка не дотримується положення Хартії, записане в преамбулі: “захист та розвиток регіональних мов та мов меншин не мусить здійснюватися на шкоду державній мові та не позбавляє громадян обов’язку знати державну мову”?
– Захист та розвиток державної мови посилює соціальну мобільність, пришвидшує обмін інформацією і сприяє економічному успіхові кожної держави. Закон Ківалова-Колесніченка передбачає право різних національних меншин спілкуватися з державними установами їхньою рідною мовою. Разом з тим, коли болгари в Ізмаїлі, кількість яких становить там понад 10% попросили, щоб болгарській мові надали статус регіональної, їм було відмовлено. Думаю така сама доля спіткає поляків у Львові, татар у Криму, греків на Одещині тощо. І тоді вже жодна риторика представників Партії регіонів не допоможе їм приховати той факт, що закон Ківалова-Колесніченка писався лише для однієї мови – російської.
ТИЖДЕНЬ.UA: Виходячи з невідповідностей позицій нового закону вимогам європейського права, чи можна уявити, колись у майбутньому, судове провадження з вимогою скасувати або вдосконалити контраверсійний законодавчий акт? Зокрема, аж до скарги до Європейського суду з прав людини? Чи відповідні правові підстави супротивники закону про мови?
– Щодо можливих скарг до Європейського суду з прав людини, видається, що дуже скоро ми побачимо звернення до Протоколу 12, який забороняє дискримінаційне застосування законодавчих актів у державі-члені Європейської конвенції про права людини. Тому, якщо представники національних меншин, чиї права були порушені відмовою у надання їхній мові статусу регіональної, коли цей статус вже дістали російські громади у Севастополі, Одесі та Донецьку, подадуть скаргу на порушення їх прав до Європейського суду, після вичерпання національних механізмів захисту їхніх прав, у них будуть хороші шанси захистити свої права в Страсбурзі. Прикро лише, що питання гармонійного розвитку національних громад, культур і мов нам знову доведеться вирішувати за межами України. Натомість у власній країні ми втрачаємо надію на справедливість і захист прав людини.
Читайте також: Основа цивілізаційного вибору