В чому невідповідність нового закону про наклеп європейським стандартам та вимогам Ради Європи Тиждень.uaпоцікавився у фахівця з міжнародного права Галини Сеник.
Тиждень.ua: Пані Галино, наскільки адекватно застосовує Україна своє, поки що відносно прогресивне законодавство?
– З застосуванням законодавства,дійсно,є проблеми. При розмежуванні «оціночних суджень» і «фактів» у практиці українських судів неодноразово мали місце помилки, і справи часом доходили до Європейського суду з прав людини. Так, у справі Українська Медіа група проти України (2005), суд розглянув конфлікт між політичними діячами Наталею Вітренко і Петром Симоненко з одного боку та газетою «День» з іншого. Публікації в газеті «День» у саркастичній формі описували особисті і управлінські якості вищеназваних політиків, вміння дотримуватися передвиборчих обіцянок і формувати команди. Позов політиків український суд задовольнив, визнавши спірні твердження фактичними даними, правдивість яких журналісти не могли довести.
Проте, Європейський суд інакше оцінив публікацію. Страсбург зазначив, що українські суди не роблять різниці між оціночними судженнями та фактичною інформацією, а тому вимагає щоб будь-які "заяви" (відомості) буди підтверджені доказами при цивільному розгляді, що не відповідає європейським стандартам до статті 10 (про свободу слова) Європейської конвенцій про права людини. Крім того, визнавши зневажливим для політиків тон статей в газеті «День», Європейський суд з прав людини зазначив, що критика політиків є необхідною у демократичному суспільстві і що політики, вибравши свій фах, погодилися на те, що їх можуть критикувати у різкій формі.
Читайте також: Галина Сеник про справу Тимошенко і Ходорковського
Тиждень.ua: Не так давно Парламентська Асамблея Ради Європи робила спеціальне роз’яснення щодо законодавства про наклеп…
– Саме так, у Резолюції 1577 Парламентська Асамблея Ради Європи від 4 жовтня 2007 року однозначно вказано, що застосування відповідальності за поширення неправдивої інформації повинно бути дуже обережним і передбачати право спростування неправдивої інформації перед тим, як особу, що розповсюдила негативну неправдиву інформацію буде притягнено до відповідальності. Більше того – відповідальність наступає лише в разі, якщо поширення неправдивої інформації було навмисним та свідомим. Якщо ж хтось поширив критичну інформацію, що має суспільну значимість, то така особа не повинна бути притягнена до відповідальності за умови, що вона зробила все можливе, аби перевірити цю інформацію.
Читайте також: Український закон про наклеп є суворішим від російського
Тиждень.ua: Автори нового закону про наклеп посилаються на перелік декількох, зокрема і прогресивних країн світу, де, бодай номінально, не скасовано можливість ув’язнення за наклеп…
– В усіх без винятку країнах Європейського Союзу кримінальну відповідальність у сфері свободи слова передбачено лише за прямі заклики та підбурювання до насильства, расової ненависті, інших дій, що суперечать цінностям плюралізму, терпимості й широті поглядів, які підтримують Рада Європи та Європейська конвенція з прав людини, однак кримінальне переслідування за наклеп є забороненим.
Тиждень.ua: Нещодавно Генеральний Секретар Ради Єврори Турбйорн Ягланд звернувся до українських депутатів з закликом відмовитися від ухвалення нового закону про наклеп…
– Рада Європи категорично та послідовно засуджуєкримінальне переслідування за наклеп, оскільки його можна легко використати на припинення критики в ЗМІ. Кримінальна відповідальність за наклеп однозначно породжує самоцензуру, зменшує територію демократичних дебатів і скорочує доступ до інформації. ПАРЄ неодноразово засуджувала кримінальне переслідування за наклеп в Албанії, Азербайджані та Росії, а також закликала держав-членів скасувати позбавлення волі чи обмеження волі як покарання за наклеп.
ПАРЄ у своїх резолюціях закликає забезпечити у національних законодавствахможливість для осіб, які притягуються до цивільної відповідальності за поширення неправдивої інформації, мати відповідні засоби захисту самих себе. Зокрема, доводити, що вони базували свої твердження на інформації, яку вважали правдивою і такою, що є суспільно важливою. Особа, яку звинувачують у поширенні неправдивої інформації, не зобов’язана встановлювати істину. Достатньо лише показати, що вона зробила все можливе, щоб перевірити цю інформацію. ПАРЄ вимагає встановлення розумних і співрозмірних відшкодувань до збитків по справах про поширення неправдивої інформації для того, щоб забезпечити можливість «виживання» ЗМІ, якщо рішення суду буде не на користь мас-медіа.
Тиждень.ua: Яким ви бачите можливий вихід із ситуації?
– Головне науково-експертне управління ВР України рекомендувало відхилити законопроект в першому читанні. Депутати не прислухалися до цієї аргументованої рекомендації, тож ще більшого значення набуває позиція Міністерства Юстиції як органу, що відповідає за проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, забезпечення адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також – забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина.