Хай навіть ні самі учасники «секс-водевілів», ні їх оточення, ні куплені журналісти-біографи вперто не визнають цього одвічного товариша дурної публічності, і ліплять з лайна кулю, сором нікуди не зникає.
Згадую історію з Наталією Окунською, точніше її публічним шантажем Сергія Власенка, далі – «публічну» вагітність із скоростиглим одруженням Петра Симоненка на своїй прес-секретарці Оксані Ващенко. Але, на щастя, ці пані не займали важливих державних посад. Нині з’явилась нова тенденція: згадаймо минулорічний скандал з призначенням моделі Влади Прокаєвої-Литовченко директором історичного заповідника «Лавра» і звільненням, коли сама Влада заявила, що заплатила за посаду $50 тис. (до речі, кримінальної справи за хабар і корупцію немає). Чи призначення 23-річної Ольги Сисоєвої в.о. директора Черкаської філармонії.
Подібні кадрові рішення – це уже тенденція, а за нею – кілька явищ.
Безсоромність. Отже, явище перше: пройшли ті часи, коли навіть у злодіїв і шахраїв були свої кодекси честі. Біда, що нинішні підстаркуваті злодії не вміють шляхетно чинити ні з дружинами, ні з коханками – одних вони постійно соромлять своїми вибриками, інших позбуваються, попестивши дорогими іграшками, а потім «підвісивши» на державні посади. Я розумію, що у хама-клептомана немає ні смаку, ні розуму приховувати від публіки свій гормональний статус, але чому я, як платник податків, маю за це викладати гроші із власної кишені?
Нівеляція соціальної ролі. Явище друге: непрофесійність. Я погоджуюсь, що бути вправною коханкою – не менш почесно, ніж вправною медсестрою, доглядачкою чи фітнес-інструкторкою. Втім, необов’язково лізти туди, де нічого не тямиш, якщо вмієш добре робити щось своє, навіть якщо за це тобі не дадуть відзнаку, звання «ударника» чи вимпел. У всіх людей є свої ролі, і важливо – для самоповаги і здорового тривалого життя просто бути тим, ким краще виходить. Не варто плутати, де потрібен який фахівець, інакше все закінчиться повним безладом, що ми, на жаль, спостерігаємо зараз майже у всіх галузях системи державного управління. Можливо зараз молода 23-річна білявка відчуває запаморочення від злету популярності, але факт: її кинуто. Кинуто на глум.
Років з 10 тому на відпочинку мені до рук потрапила книжка «100 Вєлікіх любовніц міра» – майже всі фаворитки закінчили життя трагічно: вони померли від хвороб і жебрацтва в повному забутті, якщо до того їх не стратили або не вислали геть їх колишні можновладні коханці чи не отруїли конкурентки. Майже нічого не змінилось: ось фаворитка починає старіти і її «техобслуговування» в конкурентному середовищі нових поколінь потребує все більших інвестицій. Спочатку часті зміни «патронів», і врешті – відвертий шантаж. За кордоном він набуває більш елегантних форм, бо там вдаються до послуг професійних консультантів – юристів, податкових радників, насамкінець, – літературних редакторів, які за гроші пишуть книгу від імені колишньої коханки «Моє життя з…». У нас справа не пішла далі за піарників, які виставляють спіднє стосунків на публіку.
Новий український соціальний феномен. Щодо поки ще нетямущої юної жертви настанов мами-невдахи, яка, отримавши негативний досвід, торочила дитині, що головне – «влаштуватись», а з коханням, повагою – то таке, – хто може їй пояснити, що в інших країнах її однолітка з небагатої сім’ї може оплатити собі навчання з кредиту, даного державою, пристойну маленьку квартирку і сама обрати юнака, а не можновладного старигана, в якого діти старші за неї? Власне, наявність таких паразитів у державній системі і є тим ущільненням, яке ніколи не відкриє шлюз нормальних соціальних ліфтів. За посередній статус не-жебрака, за атрибутами «власне житло, машина, відпочинок за кордоном мінімум раз чи двічі на рік» в Україні потрібно платити гідністю, фізичним і моральним комфортом. І тут і там, проте, знайдуться такі, хто бажає здобути можливість не працювати, жити в достатку і насолодах і шукає шляхів для цього. Чи не про це щоденно пише глянець як про «нормальний» і ніби єдино правильний спосіб життя? Чи не це – стимульоване споживацтво шляхом створення штучних потреб – сутність маркетингу і реклами? Про необхідність поступатись гідністю за отримання матеріальних благ, які не дістати на звичайну зарплату, відомо давно. Але щоб навпаки – з утриманок і коханок йти на державну роботу, – це щось нове в тенденціях. А значить, що посада заступника чи директора музею, за яку платять 50 тисяч доларів – це дещо інше. Це дохідне місце, на якому можна швидко «відбити» і отримати більше!
Висновок. Навіщо? Якщо колишня модель чи наложниця може керувати установою, то зрештою, виникає питання – що це за установа і навіщо вона платникам податків? Оскільки більшість експозицій в музеях – копії або підробки, і як заявляють фахівці і просто втаємничені (справжні артефакти – давно в приватних колекціях), може не вигадуймо зайвого, а просто припинімо цю симуляцію симулякрів? Гуманітарна сфера України – всі ці міністерства культури, освіти, науки і мистецтв – найбільші і найдорожчі для платників податків і злоякісні утворення-кілери того, чим вони ніби-то «опікуються»: освіти, науки і мистецтв, узаконені профанатори. Їх метастази не зникають зі зміною одних невігласів іншими, значить треба видаляти пухлину цілком. Поглиблювати клептоманію чиновників, утримуючи їх і їх випадкових коханок, з якими вони неспроможні по-іншому розрахуватись – це злочинна «доброта». Все одно, що постійно давати горілку хворому на алкоголізм.