По-перше, її економіка в такій скруті, що Київ знову просить МВФ про фінансовий порятунок. По-друге, на міжнародній арені він опинився під безжалісним пресингом Москви, яка вимагає приєднатися до Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) і поступитися контролем над внутрішньою газотранспортною мережею.
Будь-який із цих двох пунктів означає втрату економічної незалежності на користь Росії та поховання надій на вступ до ЄС як на єдину гарантію демократії, незалежності й майбутнього процвітання України.
Однак, якщо Київ відмовиться пристати до ЄврАзЕС чи віддати контроль над своєю ГТС в руки північного сусіда, Білокам’яна розвиватиме далі нещодавно запущений проект будівництва «Південного потоку» і зрештою спробує ізолювати українську енергетику від Європи.
Між цими кризами є три групи зв’язків. По-перше, обидві вони розкривають цілковите фіаско економічної та дипломатичної політики режиму Януковича, а його крен у бік імітації російської корумпованої урядової моделі настільки відвернув від Банкової Брюссель і Вашингтон, що на Заході впливові політики навіть заводять мову про санкції проти українських високопосадовців за порушення прав людини.
Читайте також: Девід Кремер: «Ми надто довго говорили про пряники. Пряники не працюють»
По-друге, відхід офіційного Києва від демократії не лише не підштовхнув до більш-менш відчутного економічного поступу, а й ще помітніше послабив державу, зробивши її уразливішою до тиску з боку Кремля у сферах енергетики та економіки.
По-третє, ці відмінні, але взаємопов’язані кризи підкреслюють небезпечні ілюзії режиму щодо Москви й Вашингтона. Уряд Януковича, поза сумнівом, вважав: якщо йому вдасться домовитися з Росією, то Білокам'яна перестане далі тиснути на Київ. Натомість Харківські угоди 2010 року, за якими Україна пролонгувала перебування Чорноморського флоту РФ у Криму до 2042-го в обмін на такі ціни газу, від яких вона, власне, нічого не виграла, лише підтвердили думку Кремля, що її влада вкрай слабка й недієздатна. Ці угоди посилили глибоко вкорінене переконання еліти північного сусіда, мовляв, Україна не суверенна держава і її територія має належити Росії.
Уявлення режиму Януковича про США, так само помилкові, приховують у собі не меншу небезпеку. Він і Ко хибно вважають, ніби геополітична важливість України переконає Вашингтон надавати підтримку незалежно від політики, яку вона провадить. Крім того, Київ, вочевидь, спирається на аргумент, що можна знехтувати риторикою Сполучених Штатів стосовно демократизації, бо це нібито лише офіційна позиція, а не реальне особисте переконання їхніх лідерів (наявність таких ілюзій в української «еліти» засвідчують, зокрема, зворушливі листи-звернення заступника генерального прокурора України Рената Кузьміна до президента США Барака Обами. – Ред.
Читайте також: Безвізовий режим. Ключовим фігурам режиму
Інший аргумент полягає в тому, що є розбіжності всередині уряду США, на яких Україна може зіграти задля збереження статус-кво. Тож її владі начебто й немає потреби проводити будь-які реальні реформи: мовляв, Вашингтон і Брюссель усе одно врятують Київ від російської загрози, бо він їм потрібен більше, ніж вони йому, поодинці чи разом. Адміністрація Януковича вирішила підкреслити зв’язок Києва з Вашингтоном, зосередившись на розвитку енергетичної галузі, про що свідчить недавній тендер на розвідування й розроблення покладів сланцевого газу, який дістався американській компанії Chevron (спільно з Royal Dutch Shell). Україна, вочевидь, вважає, що США якось проігнорують регрес її демократії. Та це аж ніяк не відповідає дійсності, й наведений аргумент насправді демонструє, наскільки глибоко офіційний Київ не розуміє реалій американської політики.
Режимові Януковича не варто виходити із припущення, мовляв, Америка зацікавлена в тому, щоб Україна не потрапила до ведмежих обіймів Росії. Насправді Вашингтон найбільше побоюється сценарію, за яким Київ скотиться до рівня найгірших своїх імпульсів і копіюватиме надалі путінську модель урядування, а до цього якраз і йде. Частий рефрен політики США, що вони не бачать і не провадять лінії геополітичного суперництва на пострадянському просторі проти РФ, точно схоплює суть політики Білого дому. Основне занепокоєння Вашингтона стосовно Києва лежить у площині не геополітики (всупереч переконанню українських лідерів), а демократизації та лібералізації. Тому запас терплячості щодо вибриків команди Януковича невблаганно вичерпується, й дедалі частіше лунають заклики запровадити санкції у відповідь на недемократичну політику. Через це США мало зацікавлені в Україні (що продемонструвала американська передвиборна кампанія) чи в зустрічі з її президентом. А коли рандеву з високопосадовцями Києва таки відбуваються, Барак Обама та офіційні американські особи неодмінно порушують питання про цілком політичний характер ув’язнення Юлії Тимошенко та загальну тенденцію віддалення від демократії, попри намагання Банкової довести, що насправді все інакше.
Нездатність України подолати патології теперішнього економічного й політичного розвитку може лише законсервувати летаргічний стан її відносин із ЄС та США. Неспроможність Києва втілити програму реформ прирікає його на економічну та політичну відсталість і недорозвиненість, а також на постійне відсування чи ізоляцію від Заходу, тобто Європи. Через цей провал Україна залишається слабкою державою і слабшає надалі порівняно зі своїми сусідами та партнерами. Відповідно відсутність поступу в напрямку демократії та вільнішого ринку й, зокрема, ефективнішої та прозорішої економіки енергетичного сектору постійно триматиме її в зоні загрози: під невпинним тиском Росії та в умовах дедалі більшої апатії Заходу може бути звужено реальний та номінальний суверенітет і порушено територіальну цілісність України. Тому, хоч як це парадоксально, велика частка відповідальності за стимулювання бажаної зміни в політиці США лежить на самому Києві, а не на Вашингтоні.
За цих умов, якщо Україна справді хоче залишитись убезпеченою, суверенною та успішною європейською державою, чию територіальну цілісність поважають, у неї відсутній інший вибір, окрім інтегруватися з Європою, хай і без членства у ЄС. Теперішнє маневрування з ЄврАзЕС, митним і торговим блоком Росії – це безплідна витівка, яка увиразнює не силу, а слабкість України. А слабкість ця – безпосередній наслідок намагань уряду Януковича побудувати квазіпутінську систему. Така система може збагатити владну верхівку й забезпечити нинішньому президентові ще один термін на посаді, але робить країну ще більш немічною і веде до ситуації, в якій або відбудеться ще один соціальний вибух на кшталт Помаранчевої революції 2004 року, або Україна справді втратить незалежність, суверенітет і територіальну цілісність під тиском російських погроз.