Між музеєфікацією та політизацією

Фіно-угорський світ — це не лише культурний спадок Угорського королівства, високі стандарти життя Фінляндії та стрімкий розвиток цифрових технологій Естонії, а й унікальні народи зі своїми мовами, традиціями та історією, однак без власних національних держав (див. «Їх 25 мільйонів»). До складу Російської Федерації входять землі п’ятнадцяти фіно-угорських народів, із яких п’ять чисельністю понад 100 тис. осіб: ерзя, удмурти, марі, комі та мокша. Кожен із них уже заніс ногу над прірвою, балансуючи між цілковитою асиміляцією та звинуваченнями в нелояльності до Москви. В умовах постійної боротьби за виживання, перебуваючи під русифікаторським тиском, ці народи вже не одне десятиліття шукають зовнішньої підтримки та опертя. Насамперед серед споріднених народів, яким пощастило створити власні держави. 

Фіно-угорський прометеїзм

Думки про спільну прабатьківщину надихали фінських, угорських та естонських інтелектуалів вивчати споріднені народи Росії, сприяти їм у формуванні модерних національних ідентичностей. Фактично Гельсінкі, Будапешт і Таллінн створили фіно-угорський прометеїзм.

Історики та політологи називають прометеїзмом інтелектуальний рух у міжвоєнній Польщі, що був спрямований проти радянської Росії. Остання традиційно вбачала в ньому ворожу доктрину, мета якої — розчленувати її. Натомість польські, українські, литовські та білоруські дослідники розглядають прометеїзм не просто як проект дезінтеграції імперії, а як суспільно-політичний рух, який відіграв помітну роль у формуванні політичних еліт низки бездержавних народів. У цьому контексті прометеїз­мом можна вважати й зусилля фінських, угорських та естонських інтелектуалів, які сфокусувалися на народах Поволжя. 

Читайте також: Як фіно-угорські народи Росії протистоять асиміляції

Провідними осередками фіно-угорського прометеїзму стали наукові центри, створені у Фінляндії, Угорщині та Естонії. Такі осередки, як Фіно-угорське товариство в Гельсінкі, давали змогу ентузіастам реалізувати амбітні задуми. У 24 роки фінський мовознавець Гейккі Паасонен (1865–1919) розпочав справу свого життя — вивчення етимологічних зв’язків між фіно-угорськими мовами. Для збору відповідного фольклорного матеріалу молодий фін об’їздив вісім губерній європейської частини Росії, спілкуючись із ерзянськими й мокшанськими казкарями, співаками та оповідачами. Цій праці Паасонен присвятив 23 роки. Його науковий доробок виходить далеко за межі академічної лінгвістики. Хоча мовознавець і написав титанічну працю, що була видана Фіно-угорським товариством у 10 томах і досі залишається неперевершеним внеском у фіно-угористику, зробити це самотужки він не зміг би. Молодий Гейккі переконав керівництво товариства підтримати його дослідження й виділити кошти для стипендіатів із числа ерзян та мокшан — автохтонних мешканців Поволжя. Учні Паасонена пройшли курс підготовки й були відряджені в різні населені пункти для збору фольк­лорного та лексичного матеріалу. 

Фінському вченому вдалося не просто рекрутувати здіб­них ерзян і мокшан для участі у фольклорних експедиціях — він виховав плеяду фіно-угорських діячів, які відіграли визначальну роль у націотворенні своїх народів (ерзян і мокшан). Учні Паасонена створили перші букварі, видали словники й підручники з граматики ерзянської та мокшанської мов. Сучасні ерзянські активісти порівнюють Гейккі Паасонена з міфічним Прометеєм — такою важливою є його постать для півмільйонного народу.  

Помітний внесок в утвердження національних ідентичностей фіно-угорських народів зробила Естонія після здобуття незалежності в 1918 році. У 1927-му в Таллінні виник­ла фундація «Фенно-Угрія», що об’єднала низку товариств, які цікавилися вивченням і збереженням мов та культур фіно-угорських народів. Організація проіснувала до радянської окупації й відновила свою діяльність лише у 1991-му. Аналогічні фундації є в Угорщині (наприклад, Collegium Fenno-Ugricum). Усі вони сприяють дослідженню культурної спадщини фіно-угорських народів Російської Федерації, займаються перекладацькою та видавничою діяльністю.  

Україні слід сприяти визнанню міжнародною спільнотою фактів систематичного порушення Кремлем політичних, громадянських, національних, релігійних та культурних прав представників корінних народів у Російській Федерації

Мрії про державність

Хоча фіно-угорський прометеїзм здебільшого працював на культурній ниві, результати його роботи мали цілком політичний вимір. Крах Радянського Союзу зумовив стрімкий розвиток національних рухів та громадських об’єднань корінних народів Росії. Фіно-угорські активісти, поряд із націо­нальними, проголосили політичні гасла, зокрема про право на самовизначення. Мордовія, Марій Ел, Удмуртська Республіка, Карелія та Республіка Комі ухвалили декларації про державний суверенітет. У 1992 році на території РФ відбулися всеросійський (Іжевськ) та всесвітній (Сиктивкар) форуми фіно-угорських народів, на яких було ухвалено резолюції із закликами демократизувати політичне та громадське життя в республіках і підтримати національне відродження фіно-угорських народів. Найактивнішу боротьбу за свої політичні права розгорнули марі, які опинилися в найсприятливіших серед фіно-угорських народів Росії умовах для державотворення. У 1989 році в Марій Ел їх проживало понад 300 тис. (43% населення республіки). Активісти створили одразу кілька національних організацій: спілку марійської молоді «Марій Ушем» (1989), «У вий» (1989), «Кугезе Мланде» (1991). Остання виступала за вихід Марій Ел зі складу РФ та здобуття повної державної незалежності. У грудні 1991‑го в республіці відбулися президентські вибори, на яких кандидат від партійної номенклатури переміг представника марійського національного руху. 

Читайте також: Навіщо Рада заступилась за корінні народи Росії

Ситуація в сусідній Удмуртії дуже відрізнялася від Марій Ел. На момент розпаду СРСР частка удмуртів у структурі населення становила лише 30% (тоді як у 1926 році 52%), відтак вони не змогли ані посісти ключових управлінських позицій у республіці, ані диктувати свої правила гри в політичному процесі. Особливістю національно-політичного відродження удмуртів у 1988–1991 роках стала поглиблена співпраця з міжнародним фіно-угорським рухом: налагодження тісних контактів із громадськими організаціями й фондами Естонії, Фінляндії та Угорщини, стрімкий розвиток удмуртської літератури (особливо перекладацького напряму). У схожому становищі опинились ерзя, мокша та карели. Вони становили меншість у своїх республіках: карели — заледве 10%, ерзя з мокшею — третину населення Мордовії.  

Зазнавши невдач на політичному фронті, національні рухи фіно-угорських народів РФ зосередилися на просвітництві та духовному відродженні. Спершу інтелігенція мала надію перетворити РПЦ на союзника в боротьбі з русифікацією. Невиправдані сподівання радикалізували національні еліти та підштовхнули їх до відродження традиційних релігійних культів. Справжнім викликом для Московської патріархії став ренесанс, а по суті, легалізація марійської традиційної релігії, яка набула значного поширення навіть серед охрещених марі. Відроджувати традиційні релігійні вірування взялися й удмурти, ерзя та мокша, щоправда, з меншим успіхом. На початку 1990-х у Мордовії з’явилася Мокшано-ерзянська євангельсько-лютеранська церква, заснована за активної підтримки лютеран Фінляндії. Створення її наразилося на потужний спротив РПЦ, що розгорнула агресивну інформаційну кампанію проти «фіно-угорського сектантства». Ускладнив ситуацію й конфлікт із Гельсінкі. Пастирі нової церкви намагалися наблизитися до людей, поєднуючи в служінні елементи православ’я (зокрема, шанування ікон) з народними звичаями (ерзянський та мокшанський національний одяг, співи тощо). Лютеран Фінляндії обурила така еклектика, і вони припинили надання підтримки. У результаті РПЦ значно посилила свої позиції серед фіно-угорських народів РФ.

Страх перед Москвою

З приходом до влади Владіміра Путіна Кремль узяв курс на жорстку централізацію. Повноваження національних республік були суттєво обмежені. У 2001 році в Росії на законодавчому рівні заборонили національні партії. Через судові переслідування й тиск спецслужб ліквідували численні громадські організації та рухи корінних народів, зокрема й марійську «Кугезе Мланде». У 2002-му засновник ерзянської організації «Од вий» Йовлань Оло раптово помер у Саранську від загадкової хвороби. У 2018-му до федерального закону «Про освіту» було внесено зміни, згідно з якими державні мови національних республік стали необов’язковими для вивчення в загальноосвітніх закладах. 

У Москві добре усвідомлюють, що жорсткий пресинг національних та регіональних ідентичностей не додає Російській Федерації привабливості на міжнародній арені. Саме тому тамтешній уряд активно опікується порятунком малих народів, чисельність яких становить сотні чи навіть десятки осіб. Асиміляція іжорців або вожан викликає в російських чиновників непідробний жаль. Натомість самоспалення удмуртського вченого Альберта Разіна, який восени 2019-го використав вогонь як останній аргумент у боротьбі за мовні права удмуртів, жодним чином не вплинуло на російську національну політику. 

Читайте також: Як вийти з Оренбурзького коридору 

У такій ситуації будь-яка підтримка Угорщини, Фінляндії та Естонії має для фіно-угорських народів Росії виняткове значення, насамперед як вияв солідарності. Проте останні роки продемонстрували серйозну кризу фіно-угорського світу. Угорські праві, які нині перебувають при владі, цінують дружбу з Путіним більше, ніж зв’язки зі спорідненими народами. Крім того, в Угорщині ширяться настрої, ніби самі угорці є не фіно-угорським, а тюркським народом. Фіни дедалі більше цінують російські гроші й бояться конфронтації з Москвою. Обережніше поводиться й Таллінн, особливо за чинної урядової коаліції, де провідну роль відіграє популярна серед росіян Центристська партія Естонії. Таким становищем користується Москва, намагаючись послабити будь-які міжнародні коаліції. 

Фактично фіно-угорські народи Росії лишилися сам на сам у протистоянні з Кремлем. Простір, у якому націо­нальні активісти можуть легально функціонувати, звужений до розміру читальної зали провінційної бібліотеки. Будь-який активізм прирівнюється до політичної діяльності, а співпраця з фіно-угорськими державами навішує ярлик «іноземного агента». 

Однак ситуація не безвихідна. Москва своїми діями сама штовхає корінні народи до активної політизації та пошуку міжнародної підтримки. Після самоспалення Альберта Разіна з національних республік РФ дедалі частіше лунають політичні вимоги. Безперспективність апеляції до федерального центру змушує активістів звертатися до міжнародних організацій та парламентів західних держав. Улітку 2019-го один із найбільших фіно-угорських народів РФ зробив неочікуваний крок — обрав своїм головним старійшиною авторитетного діяча з діаспори. Ним став громадянин України, підполковник ЗСУ та ветеран російсько-української війни Сиресь Боляєнь, якому ерзяни доручили представляти народ перед міжнародною спільнотою. Після інавгурації старійшини, яку ерзянська еміграція провела в Києві, він вирушив до Таллінна, де зустрівся з представниками ерзянської діаспори, естонськими політиками, громадськими діячами та журналістами. В інтерв’ю тижневику Eesti Päevaleht Боляєнь заявив, що «приїхав до Естонії не в пошуках співчуття естонців, які дивляться на нього як на предмет музейної експозиції, він приїхав до братів із закликом про допомогу». 

Що може вдіяти Україна? 

Фіно-угорський світ готується до VIII Всесвітнього конгресу фіно-угорських народів, який відбудеться в червні 2020 року й на який прибудуть делегати з Російської Федерації, Угорщини, Фінляндії та Естонії. Москва використає цей захід, щоб посилити свій міжнародний вплив і посіяти суперечності між фіно-угорськими державами. 

Києву слід звернути увагу на строкатість російських регіонів як можливий напрямок застосування м’якої сили з метою стримування агресивної зовнішньої політики Кремля. Одним із завдань мала б стати демонстрація подвійних стандартів керівництва РФ, яке втручається в гуманітарну політику та державний устрій України, видає себе за «захисника» певних категорій українських громадян і водночас неспроможне забезпечити дотримання законних прав народів самої Росії, провадить політику русифікації та згортання федералізму.

Україні слід сприяти визнанню міжнародною спільнотою фактів систематичного порушення Кремлем політичних, громадянських, національних, релігійних та культурних прав представників корінних народів у Російській Федерації, недотримання Кремлем як свого національного законодавства, так і взятих на себе міжнародних зобов’язань. 

Варто ініціювати в структурах ООН обговорення причин, що призвели до самоспалення удмуртського вченого Альберта Разіна: національної політики Росії, зокрема змін до федерального закону «Про освіту», незгоду з якими висловило понад 30 організацій корінних народів РФ. Обговорити ситуацію з позбавленням представників корінних народів умов для реалізації їхніх прав на здобуття освіти рідною мовою.

Після ухвалення Верховною Радою VIII скликання постанови щодо засудження порушення прав корінних народів у РФ Україна звернула на себе увагу не лише лідерів фіно-угорського світу, а й активістів практично всіх автохтонних спільнот федерації. Однак для здобуття справжнього авторитету в середовищі корінних народів РФ лише декларацій замало. Ми маємо продемонструвати волю відстоювати власні національні інтереси та готовність боротися за принципи й цінності, які не поділяє Москва: за свободу та гідність.