Франція, яка головує в Раді Європейського Союзу, оголосила нову стратегію зростання для Європи, основу якої становлять енергетичний перехід, кліматична нейтральність, технологічний суверенітет і соціальна справедливість. Меню успіху від Емманюеля Макрона хоча й відповідає затвердженому на наднаціональному рівні (для ЄС) курсу на відкриту стратегічну автономію, коли «ЄС діє разом з іншими партнерами на багатосторонній або двосторонній основі», але водночас діє автономно, відстоює цінності й інтереси ЄС і не бере до уваги національну специфіку розвитку країн-членів. Франція й Південна Європа дотримуються стратегії розвитку, орієнтованої на виробництво, а Німеччина й Північна Європа обстоюють стратегію, орієнтовану на ринок і сприяння міжнародній торгівлі (що більше відповідає закріпленій на інституційному рівні ЄС лібералізації як безальтернативній запоруці успіху). Нова стратегія зростання для Європи, по суті, є спробою впровадити стратегії національного розвитку Франції на рівні ЄС.
Слоган французького головування в ЄС у першій половині 2022 року — Relance, puissance, appartenance «Відродження, сила, приналежність» є варіацією концепції «суверенітету» в дусі «стратегічної автономії».
З національним девізом Французької Республіки «Свобода, рівність, братерство» (Liberté, Égalité, Fraternité), здавалося б, мало спільного. Але лише на перший погляд: «рівність» змінили на «соціальну справедливість», а «братерство» — на «належність» або, інакше кажучи, єдність тих, хто підтримує спільну мету розвитку та сталості (кліматичного порядку денного), навіть якщо цю мету прикривають непрагматичним поняттям «цінності».
Паризький погляд на суверенітет
Справді, «суверенітет» у різних формах — кліматичний, цифровий, промисловий — опиняється серед викликів для Європи, які французький уряд обговорює найчастіше. І цьому є пояснення. Ще у 2016 році Французький інститут міжнародних відносин (IFRI) у партнерстві з Польським інститутом міжнародних відносин (PISM) і Європейським інститутом європейської політики (EUROPEUM) підготував комплексне дослідження з красномовною назвою «Європейський Союз у тумані. Наведення мостів між національними поглядами на ЄС», висновки якого промовисто підтверджують відсутність єдиного розуміння місії цього блоку для країн-учасниць. Згідно з дослідженням, французи дотримуються традиційного погляду на те, що роль сили залишається панівною на світовій арені, а міжнародні відносини визначає мінливий баланс сил. Цілком національний, суверенний погляд. Однак цю думку, зважаючи на суверенітет ЄС, урівноважує уявлення про те, що європейські країни, зокрема й Франція, поодинці надто слабкі, щоб залишатися стійкими.
Читайте також: Ефект метелика. Хто й навіщо хоче перетворити сучасний світопорядок на хаос
Тому європейська інтеграція необхідна або для того, щоб дати Франції як домінантному дипломатичному гравцеві Європи інструменти для підтримання власних амбіцій, або щоб перетворити Європу на реальну силу, спроможну конкурувати з іншими великими гравцями, такими як США й Китай. У французькому експертному середовищі такі сподівання дедалі частіше належать до «політичної міфології», адже з економічної кризи першого десятиліття 2000-х гідно змогла вийти лише Німеччина.
Хоча питання внутрішнього суперництва і тьмяніє перед викликами глобальної зміни лідерів у ході «агресивної глобалізації», у зазначеному дослідженні акцент зроблено на тому, що з середини 1990-х років «Брюссель» розглядали як головного прибічника безконтрольного виходу на глобальні ринки і як організатора конкуренції не тільки між європейським та іншими ринками, а більше між самими європейцями — ситуація, що, по суті, роз’єднує Європу замість гуртувати.
У широкому сенсі, окрім «глобалізованої еліти» — більшості політичних, економічних, академічних і медійних лідерів, які, як припускають у Франції, здобувають максимум користі з глобалізації, — французи балансують між переконанням, що єдина Європа необхідна й навіть неминуча, і сподіванням, що її можна буде спрямувати в іншому напрямі, з новим визначенням політичних та економічних цілей ЄС. Це істотно пояснює намір Макрона збільшити контроль над глобальними економічними силами та конкуренцією, а також посилити стійкість Євросоюзу й розвинути автономію європейської економіки.
Водночас «суверенітет», який просуває французький уряд, на думку провідних європейських аналітиків, пов’язаний з більшим ризиком ще глибшого захоплення політики ЄС корпораціями, а також зводиться до контролю над технологіями як єдиним можливим інструментом управління екологічними й соціальними викликами. З цих позицій концепція європейського суверенітету поєднує неоліберальний (проринкові й орієнтовані на підтримку бізнесу реформи) та неоконсервативний елементи (де глобалізацію зведено до конкуренції між великими державами, які представляють їхні корпорації). До того ж такі підходи також покликані задовольнити очікування європейських громадян щодо захисту від зовнішніх загроз. До слова, рішення дозволити перерозподіл колективного боргу через фонд ЄС Next generation, яке Європейська Рада ухвалила в середині 2020 року, символізує готовність застосувати політично мотивовані надзвичайні заходи порятунку, що спричиняють призупинення, а не поглиблення ринкових правил. Своєрідний «ринок у ручному режимі».
Лобізм національного масштабу
Французьке об'єднання великих корпорацій і роботодавців (MEDEF, об’єднує 800 тис. підприємств і має на меті просувати тамтешній бізнес на зовнішніх ринках) та низка галузевих торгових асоціацій вітають таке трактування «суверенітету» — вони кажуть: те, що добре для європейських корпорацій-«чемпіонів», буде корисним і Європі та її громадянам. По суті, під приводом сприяння автономії Європи перед зростанням глобальних ризиків і міжнародної конкуренції, що лише посилюється, Франція наполягає на ще більшому державному фінансуванні й політичній підтримці великих корпорацій і на ще тіснішому державно-приватному партнерстві в низці галузей промисловості. У самій Європі вибір «чемпіонів» багато хто вважає цинічним у світлі встановлення екологічного імперативу розвитку, який анонсують на наднаціональних майданчиках. Адже серед пріоритетів — ядерна енергетика, викопне паливо (газ), виробництво транспортних засобів, зброї та BigTech. В альянсі з Польщею й Угорщиною Парижу вдалося домогтися приєднання природного газу (викопного палива) та атомної електроенергії до «зеленої таксономії» ЄС, яка фактично визначає напрям фінансових потоків, а отже, точки зростання. «Зелені» критикують і прагнення французького уряду, що прикривається боротьбою зі змінами клімату, до розвитку виробництва водню й тим самим — до створення нового ринку атомної електроенергії, а відтак — до сприяння ключовим бенефіціарам (французьким компаніям EDF, TotalEnergies та Engie).
У грудні 2021 року Обсерваторія корпоративної Європи (Corporate Europe Observatory), некомерційна дослідницька група, що проголошує своєю місією викриття впливу корпоративного лобіювання на політику ЄС, разом з Обсерваторією багатонаціональних компаній (Observatoire des multinationales) представили звіт «Під впливом: спотворені пріоритети французького головування в Раді ЄС» (Under the influence: The distorted priorities of the French EU Council presidency). Його висновки категоричні: головування Франції в Раді ЄС, яке розпочалося 1 січня 2022 року терміном на шість місяців, було підготовлене в тісній співпраці з промисловцями та їхніми лобістами. За гучними промовами про європейську демократію, суверенітет і клімат Емманюель Макрон і французький уряд на практиці приєдналися до вимог та інтересів великого бізнесу. Задовго до того, як питання про головування Парижа в ЄС включили до порядку денного французького парламенту, активно здійснювали зустрічі з представниками галузевих груп. Отже, критика Макрона на адресу американських і китайських корпорацій, яких він звинуватив у підтримці з боку своїх урядів, не викликатиме нічого, крім посмішки.
Читайте також: Die Welt: Вимальовується новий Байден
Під сумнів ставлять також здатність Макрона «припинити будувати Європу в ізоляції від громадян», адже рішення, які ухвалюють на користь корпорацій, на думку європейських аналітиків, поставлять під загрозу кроки на користь суспільства. Наприклад, радник з енергетики у французькому представництві в Брюсселі раніше працював у TotalEnergies, колишні радники з енергетики стали лобістами Engie та Arianespace, а урядові експерти з фінансових питань тепер працюють на Société générale, Amundi й навіть на головну французьку банківську лобістську групу Fédération bancaire française.
У звіті наголошено, що уряд Франції переносить власні традиції тісної співпраці між державним і приватним секторами у так званих стратегічних промислових секторах на рівень ЄС. На європейському рівні стає потужнішим імпульс до ще тіснішої співпраці держави й бізнесу та дедалі більшого фінансування корпоративних гравців у так званих стратегічних галузях (зокрема водних та хмарних технологіях) часто з сумнівним технологічним порядком денним і без належних демократичних дебатів. А отже, президентство Франції в Раді ЄС, на думку аналітиків, уже сьогодні є втраченою можливістю для просування амбітного демократичного порядку денного, але однозначно сприятиме підтриманню «європейських корпоративних чемпіонів».
Курс на розвиток «сталості» ЄС пояснюють визнанням недостатнього розвитку власного потенціалу та відсталості як наслідку недовикористання досягнень науки й техніки у вітчизняній промисловості. Довгострокове бачення шляхів подолання відсталості дає європейським урядам законну платформу для втручання в рух внутрішнього та іноземного капіталу для підтримання структурних перетворень в економіках країн-членів ЄС. Очікують також ініціювання запровадження низки екологічних винятків із правил ЄС шляхом запровадження агентств розвитку, що лобіюватимуть створення тепличних умов для низки виробників, які реалізують проєкти розвитку під керівництвом держави.
Екологічні аспекти
Очевидно, це вимагатиме створення на рівні ЄС нового агентства, якому буде доручено вирішувати, які проєкти розвитку, що підвищують стійкість об’єднання, виправдовуватимуть припинення дії правил, ухвалених у межах європейського «зеленого курсу». Водночас під питанням залишається координація дій уряду на шляху досягнення кліматичної нейтральності. Без відповіді залишається також питання про те, як сторони, що приєдналися до Європейського зеленого курсу й водночас розвивають свій невикористаний раніше потенціал розвитку й так роблять Європу стійкішою до викликів, досягатимуть цілей ЄС зі скорочення викидів парникових газів до 2030 року (на 55% нижче від рівня 1990 року) та до 2050 року (до нуля) з позицій вибору технологій, геопросторового планування, спільного використання ресурсів і перерозподілу фінансових потоків. Можливо, Європа зануриться в дебати про те, як слід досягати кліматичної нейтральності: за допомогою ядерної енергетики чи відновлюваних джерел енергії, а також чи варто вважати водень «зеленим»?
Читайте також: Майже за Мопассаном. Чи стали проривом візити Емманюеля Макрона до Москви та Києва
Від головування Франції в Раді Європейського Союзу багато хто очікує просування координації досліджень та інновацій (НДДКР) з державними закупівлями за допомогою впровадження контрактів на «зелений» розвиток. Це дасть змогу поєднати підтримку НДДКР, з одного боку, з фондами регіонального розвитку, а з іншого — державними закупівлями, і так створити стабільне середовище фінансування. Підписання таких контрактів на «зелений» розвиток з підприємствами дасть змогу накопичувати системний інноваційний потенціал і забезпечити довгостроковий технологічний суверенітет ЄС.
Але що не викликає сумнівів, то це те, що відданість Європейського Союзу лібералізації поєднуватиметься з державною підтримкою нових галузей, які сприяють підвищенню сталості ЄС і стійкості європейської економіки.