Сьогодні у віці 88 років, у своїй резиденції у Ватикані, в Домі святої Марти, Папа Римський Франциск, чия паства по всьому світу налічує приблизно 1,2 мільярди вірян, відійшов до Господа. Ще в лютому Папа потрапив в лікарню з гострою респіраторною інфекцією, яка з часом переросла у двостороннє запалення легень з сильними бронхіальними спазмами. Це стало початком ниркової недостатності та призвело до його смерті. О 7:35 за місцевим часом, земний шлях Папи завершився. Як зазначив у ранішньому зверненні кардинал Кевін Фарелл, Папа «повернувся в дім свого Отця». До останнього дня він намагався бути активним, зокрема на Великдень звернувся до вірних з коротким привітанням, а напередодні у Ватикані мав кількахвилинну зустріч з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом.
Папа Франциск очолював Католицьку церкву з 13 березня 2013 року, тобто понад 12 років. У своїй книзі «Теологія визволення», яка у 2019 році вийшла у київському видавництві «Дух і Літера», я як протестант навіть писав про очікування, які маю від Папи Франциска, який був обраний після знакового зречення від престолу 11 лютого 2013 Папи Бенедикта XVI (помер у грудні 2022 року). До того, як стати понтифіком, Хорхе Маріо Берґольйо (народився в 1937 році) був кардиналом Аргентини (2001–2013) і архиєпископом Буенос-Айреса (1998–2013). Таїнство священства прийняв 1969 року, а титул кардинала — 2001 року від Папи Івана Павла ІІ. Своє папське ім’я він обрав на честь Франциска Ассизького, середньовічного італійського християнського ченця, засновника Ордену францисканців, відомого своєю прихильністю до бідних. Папа Франциск був першим латиноамериканським очільником Римо-католицької церкви й першим понтифіком-єзуїтом. Та і взагалі першим Папою народженим у Новому Світі, у Південній півкулі, за межами католицької Європи.
На Папу сильно вплинули ідеї перонізму, він був прихильником корпоратизму, висловлював симпатії до християнського соціалізму, але заперечував марксизм. Уже бувши єпископом, він критикував владу, виступав на стороні бідних, закликав до соціальної рівності, а коли став папою, то докладав зусиль до подолання розколу між Католицькою та Православною церквами, який триває з 1054 року. Франциск був справжнім дипломатом, адже співпрацював з представниками різних конфесій. Серед протестантів це були англіканці, лютерани і методисти. 2014 року він переконав президента Ізраїлю Шимона Переса і палестинського лідера Махмуда Аббаса приєднатися до нього в спільній молитві за мир. Франциск зустрічався з Фіделем Кастро, був посередником зближення уряду США з Кубою, закликав не ототожнювати іслам з насиллям тощо.
Папа провів життя і здійснював служіння між «молотом і ковадлом». З одного боку, він був традиціоналістом і казав, що «вірність традиціям забезпечує плідне майбутнє», з другого боку, йому не були чужими прогресивні думки. Він мав доволі-таки ортодоксальні погляди в питаннях сексуальної освіти й ліберальну позицію в питаннях загальної рівності та суспільної справедливості. Своїм апостольським вченням «Amoris Laetitia» він докинув дров у велику полеміку щодо відкритості до питання про те, чи можуть люди, які розлучилися і знову одружилися, приймати Євхаристію. Втім, він розчарував прогресивних католиків, багато з яких сподівалися на радикальніші кроки Папи щодо ролі жінок, одруженого духовенства та ширшого залучення ЛГБТ-спільноти до Католицької церкви.
Щодо питання російсько-української війни, то тут понтифік відомий дуже суперечливими висловлюваннями. З самого початку повномасштабного вторгнення він регулярно коментував події в Україні. Переважно вони були обмежені закликами до миру. Франциск, до якого українському суспільстві, яке не є винятково католицьким, за три останні роки склалося неоднозначне ставлення, намагався підтримати Україну як країну, яка стала жертвою агресії Російської Федерації, але дуже часто потрапляв у скандали через своє бажання примирити дві країни і знайти раціональне пояснення діям агресора. Дуже часто його висловлювання викликали обурення серед мільйонів українців і вірних його Церкви в Україні та поза її межами.
Що лишається після папи Франциска? З упевненістю можна сказати, що найбільше вражало у Франциску не його слова чи богослов’я, а стиль його життя. Своїм вірянам він запам’ятається простотою в одязі та звичках, привітністю та пастирським стилем. Як хтось написав про нього, він провів життя «в любові та радості Ісуса в дусі Другого Ватиканського Собору — точки великої реформи в сучасній церковній історії». Ті, хто його знав, мав доступ до нього, свідчать про те, що він був скромною людиною. Він навіть відмовився від розкішних папських апартаментів в Апостольському палаці, щоб жити в простішому гостьовому будинку Ватикану, а поховати себе заповідав не у Ватикані, а в базиліці Санта-Марія-Маджоре в Римі.
Понтифікат папи Франциска виявляє, що у сучасному світі, хай яким секуляризованим він є, постать Папи Римського досі має ціннісну вагу. Від нього очікують підтримки слабких, скривджених, маргіналізованих. Представники різних конфесій і навіть атеїсти та агностики хочуть бачити в особі понтифіка моральний авторитет і прозорість, відкритість до сучасного суспільства і чутливість до його радощів і трагедій. Відповісти на ці очікування нелегко. Попри католицьку догму непомильності, Папа залишається людиною, але саме як людина він може стати знаком надії для багатьох.
Я вдячний Мирославі Мостепанюк, моїй подрузі, черниці Католицької церкви, яка проходить навчання в Папському східному інституті в Римі за те, що знайшла час переглянути цей текст, внесла правки і дописала свій, не менш важливий, останній абзац. Щиро співчуваю тобі й усій Католицькій церкві у зв’язку з відходом Папи.