Між двома Кореями

 

 На фото: РУБІЖ ДВОХ СИСТЕМ. Від військового комунізму до розвиненого капіталізму щонайбільше 100 метрів

 

Де у світі до цього часу відчувається дихання холодної війни, то це, певно, на Корейському півострові. І недавня перестрілка на острові Йонпхендо це підтверд­жує. Обидві Кореї принципово не бажають визнавати одна одну, перебуваючи вже понад 60 років у стані непримиренного військового, політичного, економічного та ідеологічного протистояння. Як відомо, мир між КНДР та Південною Кореєю так і не підписано, наразі діє лише договір про припинення вогню.

Є у розколу Кореї і зримий символ – воєнно-демаркаційна лінія вздовж 38-ї паралелі, від якої відведені війська обох держав, що конфліктують. Ця межа за час свого існування стала місцем багатьох збройних інцидентів, політичних акцій та спекуляцій. Тут регулярно гинули люди. Час від часу стрілянина на демаркаційній лінії спалахує і нині.

Військово-туристичні стежки

Якщо з Півдня Кореї потрапити на військово-демаркаційну лінію важкувато, то з північної сторони для цього укріплення знайшли нове застосування: туристичний об’єкт. У КНДР є навіть агенція «Рьохянся», яка організовує тури на місце міжкорейського протистояння.

Мандрівників можна тут зустріти буквально з усіх країн, хоч переважно це гості із сусідньої Китайської Народної Республіки, часто – діти та онуки добровольців, що брали участь у Корейській війні в складі корпусу китайських добровольців під керівництвом Пен Дехуая. Повністю територія найукріпленішої у світі воєнної лінії (мінні поля, детектори руху та колюча загорожа) поки що недоступна стороннім, але для туристів прокладено кілька маршрутів у районі селища Пханмунчжом.

Отже, узгодивши всі формальності в Пхеньяні, на що йде майже день, ми вирушаємо на північнокорейський південь. Як дивно звучить це словосполучення! На виїзді з Пхеньяну нас проводжають титанічні скульптури двох жінок у національному вбранні, що тримаються за руки. Фігури розміром метрів із 40, тож сама магістраль, що проходить між ними, здається зовсім мініатюрною. Під статуями часто відбуваються пропагандистські походи різноманітних рухів за об’єднання батьківщини та всесвітні фестивалі лояльних до Пхеньяну корейців.

З Пхеньяну до лінії розме­жування рухаємося автомобілем години зо три не надто пожвавленими трасами, час від часу показуючи свої документи на заставах. Яких чим далі на південь, тим більше. Неважко помітити, що в корейських військових є певні елементи «дідівщини». Наприклад, на одному з постів ми спостерігали, як рядові під наглядом сержантів натирали наждачним папером шпичаки на колючому дроті.

КНДР, як відомо, має одну з найбільших у світі армій, і військових тут можна побачити на кожному кроці. Тим паче, нещодавно в країні відзначали 10 років з того часу, як товариш Кім Чен Ір оголосив політику «сонгун», тобто пріоритету армії. Тут вважається, що таким чином лідер Північної Кореї поліпшив марксистську теорію, визначивши провідним класом революції не робітників, а військових. Армійці тепер спускаються в трудові колективи для того, щоб «перебудовувати виробництво за військовим зразком» та бути «авангардом у революційному поступі». Пізньої осені їх багато працює на полях, вони разом із селянами збирають урожай рису і кукурудзи.

Далі бачимо, як працюють трактори дивного місцевого дизайну, а десь орють землю і справжнісінькими волами. Уздовж дороги трапляються навіть рекламні білборди, що лише кілька років увійшли в моду в КНДР. Рекламуються переважно автомобілі «Хіпхарам», які нещодавно почали випускати на півночі Кореї.

Наша дорога пролягає повз гори, тунелі, загадкові бетонні стовпи, які стоять уздовж траси. Утім, їх призначення цілком очевидне, якщо врахувати, що війна на півострові номінально навіть не закінчена. У разі наступу південнокорейських танків їх повалять і намертво перекриють хайвеї. В архітектурі протитанкових перепон фантазія корейців не знає меж. Іноді масивні блоки встановлюються не збоку, а на опорах над трасою. Деякі ще й прикрашені закликами до негайного об’єднання Кореї. Гасла «Об’єднати країну власними силами!» на оборонних спорудах – це одна із пре­дивних соціальних реклам. Навколо стрімкі гори, і справді, крім як дорогами, танкам тут пересуватися ніяк.

Кесон і 38-ма паралель

Останнє перед кордоном велике корейське місто Кесон – це стародавня столиця Кореї й місце, де визріває «справжній» корейський женьшень. Він у КНДР, як неважко помітити, взагалі ділиться на «кесонський» і «решту різновидів». Відповідно в місті впадають в очі численні теплиці, в яких вирощується корінь цієї рослини. А ще є будинки «під старовину», на дахах яких, критих черепицею, дозрівають на сонці гарбузи. Таке несподіване для нас місце для городини нікого в Кореї не дивує.

Словосполучення «38-ма паралель» як позначення кордону між двома ко­­рейськими державами умовне. Колись, справді, саме по цій па­­ра­­лелі проводилося розмежування зон відповідальності радянського та американського військових контингентів, що висадилися на півострові після поразки Японії в Другій світовій війні. Але реально межа між нинішніми корейськими дер­жавами пролягла там, де на час під­­писання договору про пере­мир’я перебували ворогуючі війська. Так, Кесон, що розміщений на південь від 38-ї паралелі, все одно належить до Кореї Північної, а війська Південної Кореї контролюють кілька гірських хребтів на північ від цієї географічної лінії.

Те, що ми потрапили в місто справді «прифронтове», відчувається за великою кількістю солдатів елітних підрозділів Корейської народної армії. Вони одягнуті значно краще за тих, хто працює у полях, вищі на зріст. Тут багато колючого дроту, що йде повз усі стежки в районі демаркаційної лінії, і незліченна кількість наочної агітації, що присвячена об’єднанню країни.
На численних панно є обов'язковий елемент – рука з піднятим вказівним пальцем. Це означає «Корея – одна!» Показати палець південним корейцям –  улюблена забава північнокорейських туристичних груп.

Наш гід у званні підполковника на ім’я Чве водить вказівкою по стенду з картою околиць Пханмунчжома, пояснюючи, де проходить автобан на Сеул, де прокладена залізниця. Обидві Кореї з’єднали свої магістралі кілька років тому, але регулярного залізничного сполучення між країнами, як і раніше, немає. Далі ми сідаємо в автобус, теж наповнений людьми у формі, і їдемо безпосередньо на кордон. Він поряд: про це свідчить гігантських розмірів прапор КНДР на радіощоглі і прапор Республіки Корея на її близнючці-щоглі по той бік кордону. Вочевидь, для кожної країни справа принципу – вивісити якнайбільший прапор якнайвище.

Вождь на скрижалях

Перше, що ми бачимо в селі Пханмунчжом, – це стела з автографом Кім Ір Сена, який він, як вважають, поставив в останній день свого життя на документі, присвяченому міжкорейським відносинам. Трохи неподалік стоїть павільйон, де підписувався договір про перемир’я. Тут усе залишилося недоторканим з літа 1953 року, коли учасники війни, що вбила понад мільйон людей, домовилися не стріляти один в одного. Сам зал переговорів перетворений на своєрідний музей антиамериканізму: стіни густо завішані фотографіями могил американських вояків, полонених з піднятими руками, а також збитих вертольотів, літаків і потоплених ворожих катерів. Ексклюзивний експонат – сокира, якою корейські прикордонники зарубали американського солдата.

У купу звалені трофеї: від кулеметів до переносних рацій. Нині тут спокійно, а років 40 тому, у розпал холодної війни, через кордон у всіх напрямках рухалися диверсанти, у небі безшумно сновигали літаки-шпигуни. Під демаркаційною лінією прокопували тунелі… Так це чи ні, але у цьому обидві корейські держави наполегливо звинувачували одна одну. З північнокорейського боку єдина чотириповерхова споруда тут – абсолютно безлюдний готель із широким балконом, з якого можна досхочу дивитися на південнокорейський бік. Кажуть, що в особливо ясні ночі звідси можна помітити вогні Сеула, віддаленого від демаркаційної лінії на якихось 30 км. Наш гід пояснює, що цей готель не для туристів. «Сюди приїжджають делегації на переговори з Півднем. Ну й учасники різноманітних акцій на підтримку самостійного, без зовнішнього втручання, об’єднання Кореї», – каже він.

Неподалік готелю – бараки для переговорів, які іноді проводять представники обох корейських держав. Кожен з них має два входи: з однієї Кореї й з іншої. Сама демаркаційна лінія, ця неофіційна, але абсолютно неприступна межа, тут дуже зрима: вона викладена на землі плиткою, схожою на тротуарну. Уздовж неї в стійці «струнко» вишикувані солдати. Урочиста напруженість навколо наводить на думку, що достатньо, наприклад, кинути шапку на «той» бік півострова, як заморожена війна спалахне знову.

Хоча помітно, що з «того» боку барака немає ніяких солдатів, та й узагалі не спостерігається жодного руху. «Вони, як бачать приїжджих від нас, відразу ж ховаються», – пояснює наш військовий гід.
У тіні дерев встановлені охайні лавочки, на яких туристи можуть відпочити, перекурити. Тут я цікавлюся у Чве, хто ж ходить через тутешній пункт пропуску між двома ворогуючими державами. «Останній раз їхала до Пхеньяну Мадлен Олбрайт. Ще переходили політичні в’язні південнокорейських тюрем, які вирішили за краще жити на Півночі. Демонстративно переходили південнокорейські борці за об'єднання країни: студентка Рим Су Ген і пастор Мун Ік Хван. Буває так, що моряків негода закидає в інші частини Кореї. Тут за сприяння Червоного Хреста вони можуть визначити, чи повертатися їм додому, чи залишатися у нас. Ну і, звісно, часто проїжджають на свої зустрічі члени роз’єднаних сімей, які організовуються тим самим Червоним Хрестом».

Залізобетонна стіна

Останній пункт нашої подорожі – погляд на залізобетонну стіну, яку збудували південнокорейці по всій довжині півострова зі сходу на захід.

Для того щоб подивитися на цю цікаву фортифікаційну споруду, доводиться підніматися на найвищу гору, де для туристів уже обладнаний майданчик з біноклями й телескопами. Через збільшувальне скло справді можна розгледіти, що по горах, долинах і навіть через ріки з південного боку тягнеться довга прямовисна бетонна споруда заввишки метрів десять.

На будівництво цієї суцільної укріплювальної лінії з воротами для виходу солдатів і гарматними розрахунками пішло десять років, і весь цей час стіна викликає шквал критики з боку Пхеньяну. Гід товариш Чве теж дуже гнівається: «З того боку стоїть остання у світі стіна, що розділяє одну націю! – Так він вигукує, показуючи кулаком у бік Сеула. – І це все у відповідь на нашу миролюбну політику!»
Хоча Північна Корея –  не та держава, яку можна назвати «пацифістською». На зворотній дорозі красиві гори, якими ми милувалися під час поїздки туди, виявляються зритими ходами сполучення і дотами. Зараз воєнне протистояння знову загростилося. Північнокорейські генерали клялися перетворити Сеул на «море вогню» і погрожували ударом, «який не може навіть намалювати людська уява». Ось і Верховне Головнокомандування народної армії КНДР 23 листопада 2010 року опублікувало повідомлення, що «відгукнутися шквальним вогнем – такий традиційний спосіб відповіді нашої армії».

Звичайно, демаркаційна лінія бачила й не такі загострення міжкорейських відносин. Однак хто може дати гарантію, що коли-небудь, ошалівши від протистояння, якийсь єфрейтор не розпочне військових дій за власною ініціативою?

Корейський червоний женьшень – цінна лікарська рослина. Застосовується як тонізуючий, стимулювальний і адаптогенний засіб. Підтримує чоловічу силу і витривалість.
Лікарі всього світу вважають найефективнішим той женьшень, який вирощують на схилах гір північної провінції Кесон (КНДР)

ПІВДЕННІ ВОРОТА. Давньокорейська архітектура збереглася й у місті Кесон, колись столичному, нині прикордонному

ПІВДЕННІ ВОРОТА. Давньокорейська архітектура збереглася й у місті Кесон, колись столичному, нині прикордонному

 

ЛІНІЯ КОРДОНУ. 38-ма паралель, яка розділяє Південну та Північну Кореї, проходить горами й річками