Неподалік Верховної Ради – мітинг Партії регіонів. Вже о 8:30 ранку тут майорять партійні прапори, кволими оплесками зустрічають виступаючих. А міліція, що охороняє захід, на прохання показати дорогу до інших політичних сил стверджує: мітинг один-єдиний і ніякої опозиції навкруги немає.
Дивіться також: Як "регіонали" мітингували за російську
Нефотогенічний натовп
«Я українська жінка! – запевняє присутніх одна з мітингувальниць. Вона приїхала з Криму, але принаймні перші дві хвилини намагається розмовляти українською. – Одружилася з хлопцем із Сімферополя. Народила йому чотирьох синів! Сини мої та чоловік розмовляють російською. І як мені не поважати мову своїх дітей та чоловіка?»
Свою ж розповідь завершує словами: «я рада, що є членом великої Партії регіонів!»
Відтак слово бере відомий всім захисник «вєлікого і моґучєґо» Олег Калашников, мовлячи російською Він каже «укрАинский», що із посмішкою коментує дівчина у натовпі. Натовп під сценою, до речі, важко назвати щільним. Виступи регіоналів слухають аж ніяк не всі.
Люди сидять навкруги, на бордюрах та під деревами, лущать насіння, спілкуються та навіть сплять. Сусід одного з тих, хто поринув у сон, помітивши, що друга фотографують, будить його. «А обов’язково коментувати? – дивується хлопець, прокинувшись. – Та робити нічого було. Ось і прийшов». Поспати…
Зовсім молоді дівчата, котрі сидять на бордюрі, розмовляти взагалі не хочуть. Інша невеличка студентська компанія більш схильна до розмов. «Ми вчора бухали, сам не пам’ятаю, як тут опинився, – запевняє один із хлопчаків. – Так, ми студенти». Вони кажуть, що прийшли самі, з власної волі. Навчаються молоді прихильники Партії регіонів в університеті Шевченка.
«Я взагалі за українську мову», – каже одна з дівчат, що розташувалися на траві. Відповідаючи на запитання, як вона опинилась по цей бік барикад, лише знизує плечима.
Фотографуватись більшість молодих людей, присутніх на біло-блакитному мітингу, не хоче. Один зі студентів КНУ пояснює цей феномен просто: «Вони, мабуть, не фотогенічні».
Спокійніше поводиться старше покоління. Вони й прокоментувати ситуацію не проти. Хоча, можливо, й не дуже розуміють суть здобутої «перемоги».
«Ми перемогли! – виголошують зі сцени. – До нас продовжують підходити нардепи-переможці!».
«Не маю нічого проти української, – запевняє тимчасом Людмила. Жінці близько 50 років, вона з Київщини. – Ми за те, щоб кожен громадянин міг обирати те, якою мовою йому спілкуватись. Чому ви так вороже ставитеся до російської? Що поганого в тому, що вона матиме з українською рівні права? Адже Україна – багатонаціональна держава».
«Ви піаритесь на Юліному горі! На горі маленької тендітної жінки!» – кричать зі сцени у бік прихильників БЮТ.
На тому боці запевняють: «прихильники» ПР, у свою чергу, «піарять» партію за 150 гривень кожному. «Вони бідні, – розмірковує російськомовна жінка з українським прапором на плечах. – Тому хочуть отримати ці 150 гривень. Ганьба владі, яка довела людей до цього!»
«Не ображайте їх», – закликає вона тих, хто стоїть поруч.
Жодного «москальського» слова
В тому, що Україна не є багатонаціональною, переконані на мітингу «Свободи». Прихильники цієї політичної сили, депутати міських та обласних рад 13 областей, представники кількох громадських організацій та небайдужі зібрались у Маріїнському парку. Тут від об’єктивів не ховається ніхто, і всі мають, що сказати.
«Холуї! – вигукує в обличчя беркутівцям літня жінка. – Холуї, вам треба землю свою захищати, а не цих русистів!»
Але у розмові з Тижнем визнає: бити людей, що зібрались по той бік барикад, приводу немає. «Там стоїть 10 тисяч бидла проплаченого», каже вона. Владу, каже, навіть саджати не треба. «Треба вигнати їх із держави».
Іншої думки львів’янин Олег. «Треба зібрати стотисячний натовп тут. І розібрати цю Раду по цеглині», – пропонує хлопець.
«Що може нас із вами об’єднати? – розмірковує вголос чоловік, звертаючись чи то до правоохоронців, чи то далеких регіоналів. – Хіба що бомбу скине хтось на Україну…»
«Бо якраз така біда у моєї корови, – задумливо декламує літня пані у натовпі. – Має, бідна, язика і не знає мови». Зриває оплески тих, хто почув.
Захід у Маріїнці починають з молитви. І саме тут відбувається 18-та виїзна позачергова сесія Львівської обласної ради. Присутні 67 депутатів. Від Львівської міської ради – 65 депутатів з 90. «Кворум є», – зазначають. Загалом тут зібрались представники міських та обласних рад із 13 регіонів України.
Коли кажуть, що «закон вже схвалено», люди скандують «Ганьба!». Трохи згодом – «Бандера прийде – порядок наведе!»
«Це перші всеукраїнські збори рад, – зазначає голова Тернопільської облради. – Ми прийматимемо ухвали місцевих рад, звертатимемося до президента, щоб ветував цей ганебний закон». Рішення про незгоду із законом схвалюють одностайно.
«Сьогодні ця орда за стінами оголосила нам війну, – впевнена Ірина Фаріон. – Ми прийняли виклик – відтак переходимо до інших форм боротьби. Те, що коїться зараз у нашій державі, насправді можна окреслити одним-єдиним терміном «окупація». Наше єдине завдання – усіма опозиційними силами розробити наступальну радикальну агресивну націєцентричну систему бойкоту. Ми напрацюємо систему бойкоту. І жодне москальське слово не звучатиме на нашій території».
Йде сильний дощ. Утім, видно, що деякі жінки не можуть стримати сліз.
«Відтепер треба бойкотувати все російське, – твердо переконані тут. – Не відповідати на російську мову. До цього ми були з ними толерантні… Ми 20 років їх терпіли».
Свободівці з ухвалами місцевих рад йдуть на Банкову вимагати зустрічі депутатів із гарантом Конституції.
Або смерть
На найбільшому мітингу опозиції, здається, ніхто не плаче, хіба що від газу, який «не застосовували» правоохоронці. І ніхто не дивується.
«Нічого дивного немає в тому, що закон ухвалили, – запевняє присутніх Олександр Данилюк. – Країна окупована. Або цього року ми їх заженемо у концтабори, або вони заженуть у концтабори всю Україну».
Тут і «Батьківщина», і УДАР, і УНСО, і активісти Податкового Майдану… І, хоч як дивно, але люди, здається, як і біло-блакитні прийшли відпрацювати свої 150 гривень.
Літня жінка у бандані із написом «Юля – це cool» телефонує комусь і запитує, чи вже можна йти з акції до автобусау…
Але більшість прийшли зі щирого серця. Найбільшими оплесками тут, здається, зустрічають Василя Шкляра. «Всі ми знаємо гасло холодноярців: «Воля або смерть». Сьогодні гасло трохи інакше: «Мова українська або смерть».
Жінка із розп’яттям підходить до «Беркуту», встигає перехрестити кожного. Деякі правоохоронці посміхаються.
Михайло приїхав на акцію зі Ржищева Київської області. «Як зараз можу сидіти вдома? – дивується він. – Ця влада має піти. Українці мають самі керувати своєю державою. В Україні мають ухвалювати українські закони. Захищати українську землю, українську мову. Ганьба депутатам, які схвалили цей документ. І ганьба тим, хто не зміг нашу мову від них захистити».
Тут оголошують безстрокову акцію протесту – кажуть, намети ставити заборонили. Але… «Є патріоти, які стануть тут із прапором України, і стоятимуть», – впевнений пан Турчинов. Після завершення заходу він навіть очолює колону протестувальників. Але згодом зникає. Не дійшовши до Майдану, де спалахнули сутички з «Беркутом» під час спроби протиснутися на головну площу країни.
На Майдан Незалежності протестувальників не пускають. Близько 100 людей прориваються до Лядських воріт, розтягують величезний прапор України, співають гімн. Всі усміхаються – це маленька перемога. Кільком хлопцям вдається пробитись крізь коло правоохоронців й підняти синьо-жовті прапори високо над містом – на верхівці сцени, встановленої у фан-зоні. Знизу, у переході, міліція перекриває виходи на Майдан. «Що тут коїться?», – запитує перехожа у продавчині з переходу. «На Майдані революція», – відповідає та.
Потроху люди, розділені «Беркутом», починають розходитись. «Чому ж ми вже йдемо?.. Не треба йти!», – каже подрузі літня жінка. «Все гаразд. Хлопці наші прапори над Майданом підняли», – заспокоює інша жінка. Однак спілкується ж вона російською. До речі, серед тих, хто прийшов сьогодні захищати українську, російськомовних було чимало.