Після Другої світової в західнонімецькому селищі Веннебостель заснував свою компанію на базі лабораторії, де працював, назвавши її Labor W. Спершу він із сімома колегами виробляв вольтметри для Siemens, затим створив для неї ж таки нову модель мікрофона, а пізніше зрозумів, що може працювати сам на себе. 1957-го назвав компанію власним ім’ям. Тепер аудіозвукова техніка Sennheiser відома не лише професіоналам телебачення та кіно, а й усім меломанам.
Звісно, компанію, яка налічує нині понад 2 тис. працівників і мала в 2013 році €590,5 млн товарообороту, складно зарахувати до малого чи середнього бізнесу, але в Німеччині такі фірми не перестають вважати себе «міттельштандом» (Mittelstand означає «середній стан») і залишаються вірні його філософії. «Міттельштанд» – особливий термін, переклавши який складно передати його суть. За визначенням Інституту дослідження середнього класу в Бонні, до цієї верстви належать підприємства, де працює до 500 осіб, а товарооборот не перевищує €50 млн. Їх у Німеччині близько 3 млн, вони створюють робочі місця для близько 60% німців і дають близько 52% прибутку країни. Втім, у згаданому інституті уточнюють, що «міттельштанд» – це не просто цифри, які позначають кількість робітників чи товарооборот, а певна філософія. Тому вже відомі всьому світові німецькі підприємства з великими прибутками й надалі зараховують себе до цієї категорії.
Ці підприємства завжди сімейні (як, власне, й 95% усіх у Німеччині), зорієнтовані на якусь вузьку спеціалізацію, котру вони постійно вдосконалюють, застосовуючи інноваційні технології. Вони можуть бути невеликими, де працює родина із 10–15 осіб, і діяти як підрядчики, виготовляючи деталі для великих концернів на кшталт Mercedes чи Volkswagen, або ж як мануфактури, що самостійно випускають і продають власні товари. Таким є, наприклад, виробник гірського взуття Lukas Meindl. На сімейній фабриці в баварському селищі Кірханшеринг працює трохи більше ніж 200 робітників. Багато хто з них родичі сім’ї Майндль. При цьому компанія майже за 100 років існування завоювала таку репутацію, що нині у взутті цієї фабрики ходять солдати британської армії. Важливо, що ті підприємства діють переважно не у великих містах, а в маленьких селищах, де й розпочинали роботу їхні попередники.
Секретом «міттельштанд»-компаній, які досягають міжнародного визнання, є постійне вдосконалення та інноваційний пошук. Перша слава до продукції Зеннгайзера прийшла наприкінці 1950-х завдяки виробництву високочутливих мікрофонів, потім компанія стала першою у створенні відкритих динамічних навушників і не припиняє вдосконалюватися. Часто на базі підприємств засновують дослідні установи, лабораторії. В іншому випадку виробники співпрацюють з університетами, фінансуючи певну необхідну їм наукову роботу чи діяльність професора, який веде дослідження для того чи того підприємства. Така співпраця не лише робить відносно невеликі підприємства конкурентоспроможними на світовому ринку (бо вони постійно можуть пропонувати щось нове), а й розвиває науку.
Важливою для функціонування «міттельштанду» є освітянська галузь ФРН, яка передбачає «систему стажування», коли навчання відбувається не лише за партою, а й на підприємстві. Близько 60% молоді в Німеччині стають учнями на різноманітних виробництвах. У країні діє модель «подвійної освіти» (Duale Ausbildung), остання триває зазвичай три роки. Учень розділяє свій навчальний тиждень між школою та здобуттям навичок у цеху. Знання, здобуті за партою, підкріплюються необхідною практикою. Зазвичай юнак чи дівчина отримує плату за дні роботи й навчання. Ані роботодавець, ані учень не ставляться до такої практики як до вимушеного завдання. Для першого з них такі заняття – джерело пошуку талантів, для другого – потенційна робота. Часто роботодавець, помітивши здібного працівника, може оплатити його дальшу технічну освіту. Можливість стажування, окрім іншого, сприяє тому, що серед німецької молоді відносно невеликий відсоток безробіття.
Читайте також: Країна інноваторів
Німецький «міттельштанд» має особливу психологію, і це постійно відзначають дослідники цього прошарку. Важливим аспектом філософії населення, яке вважає себе «міттельштандом», є бажання бути незалежним, захоплення якістю продукції та хороші стосунки між працівниками. Відповідальність за якість роботи й персонал має велике значення. Компанії іноді пропонують програми отримання відсотків від прибутків, створюють клуби, організовують дозвілля своїх працівників. Утім, є і негативний бік цієї психології: «міттельштанд» зазвичай пасивний, що добре відображено в німецькому символі бюргерства, з якого, власне, й вийшов цей клас, – Міхелі. Той «спатиме на своєму троні, тримаючи рота на замку». Так «міттельштанд» проспав Гітлера.
Про зародження цього прошарку зі своєю філософією в Німеччині можна говорити від середини XIX століття. Тоді завдяки стрімкій індустріалізації відбувається розшарування бюргерства на «велике» й «мале» (Kleinbürgertum). Саме «кляйнбюрґертум» можна так чи так порівнювати з «міттельштандом», адже це був прошарок, який ностальгував за давнішим німецьким життям – більш самостійницьким і локальним. «Мале» бюргерство не мало доступу до масштабних підприємств, жило у світі своїх дрібних компаній, а прагнення вдосконалюватись та ощадливість допомагали завойовувати визнання.
Ліки від тоталітаризму
За часів Гітлера в Німеччині зміцнювали індустріальні конгломерати й намагалися знищити «міттельштанд»-підприємства, які процвітали там на початку століття. Після війни середній клас розквітнув із новою силою, адже зруйнована країна потребувала оновлення. Важливим аспектом тут була й державна політика, а саме позиція міністра економіки в уряді Конрада Аденауера, а потім і його наступника на посаді канцлера Людвіґа Ергарда, який, сам вийшовши із середовища «міттельштанду», великого значення надавав відтворенню малих і середніх підприємств. Це дало свої плоди, бо вже до середини 1950-х років більш ніж половина німців була зайнята в цій сфері. «Я не можу розуміти «міттельштанд» по-іншому й лише на основі цього зараховую себе до «міттельштанду» як до такого прошарку, що охоплює і хоче охоплювати людей, готових забезпечити своє існування завдяки власній відповідальності й у міру власної працездатності», – казав Ергард на одній із промислових виставок у Мюнхені. Після війни філософія «міттельштанду», яка передбачала насамперед відповідальність за свою роботу й за тих, із ким працюєш, відновлюється.
Країна була у вкрай складному становищі після Другої світової, тому Ергард започаткував грошову реформу, обмінявши знецінену рейхсмарку на нову дойчмарку, що дало змогу врегулювати ціни й позбутися чорного ринку. Люди почали дбати не про пошук товарів, а про їх виробництво. Відродження «міттельштанду» було однією із причин успішності так званого економічного чуда в Німеччині. Саме Людвіґ Ергард назвав його «хребтом німецької економіки» (який тримає її і досі). Утім, він характеризував цей прошарок не лише кількісними показниками. «Якщо ми розуміємо «міттельштанд» тільки як щось матеріальне, коли, скажімо, його можна визначити за самою таблицею сплати податків, то, на мою думку, визначення «міттельштанду» набуває дуже небезпечного звучання. Визначення «міттельштанду» через матеріальне бачиться незбалансованим, оскільки значно сильніше він характеризується через переконання і ставлення до соціоекономічних та політичних процесів», – зазначав Ергард.
Читайте також: За рівнем інновацій Україна випереджає Монголію, але відстає від Молдови
Завдяки тому, що близько 60% (приблизно 16 млн) її громадян працюють у малому й середньому бізнесі, формуючи «міттельштанд», Німеччина не зазнала від кризи 2008 року аж таких серйозних утрат, як інші країни. Значна кількість малих та середніх підприємств, які перебувають у сімейній власності, може, й не завжди забезпечує високий приріст, однак у час кризи це надійне рятівне коло для економіки. Те саме дуже добре продемонструвала, до речі, й Польща, котра з огляду на вагому частку малого й середнього підприємництва (близько 70% ВВП) змогла в період кризи 2008 року не лише не зазнати втрат, а й мати приріст.
Утім, на відміну від звичних малих та середніх підприємств німецький «міттельштанд» уміє добре шукати свою особливу нішу, що потім робить його конкурентоспроможним на міжнародному ринку. Саме тому в Німеччині найбільше «прихованих чемпіонів», або підприємств, які є лідерами в своїй вузькій спеціалізації. Їх тут понад 1300, і всі вони вийшли з «міттельштанду», зберігаючи, попри те, його філософію і надалі. За даними Міністерства економіки і технологій, 54% малих та середніх підприємств у Німеччині запустили на ринок свою інноваційну продукцію у 2008–2010 роках. Саме цей потяг до оновлення дає їм змогу вийти на світовий рівень. Успіх «міттельштанду» зумовлений іще й тим, що такі підприємства не бояться робити довготривалий бізнес-розрахунок і не припиняють інвестувати в інновації навіть у кризові періоди.
Урок німецької
Успіх німецьких підприємців завжди приваблював лідерів інших європейських країн. Марґарет Тетчер намагалася запровадити цінності ощадливості й розсудливості серед своїх громадян. Утім, чи то авантюристський характер британців не підійшов, чи то банкіри були надто скупі й хитрі, але ініціатива очільниці уряду призвела до того, що країна загрузла у боргах.
Нинішній британський прем’єр Девід Кемерон намагається перейняти німецький досвід «стажування». Втім, поки що цей підхід теж не видається вдалим, адже часто передбачає не практичну освіту, яка допомагає здобути певну технічну спеціальність (і на яку в Німеччині йде в середньому три роки), а просто короткі курси продавця чи консультанта.
Революція гідності, яку творив переважно середній клас, довела, що Україна може виховати свій «міттельштанд». Волонтери, які нині фактично звели на ноги українську армію, – це представники малого та середнього бізнесу. Втім, на відміну від німецького «міттельштанду» психологічною особливістю українського є відраза до пасивності.