Ніхто не знає, яким насправді є намір особисто президента РФ стосовно українського офіцера. Але очевидно, що вбивством Нємцова ЗАТ «Сіловікі» остаточно позбавило вибору свого багаторічного ставленика, посунувши нарешті колись усемогутнє ЗАТ «Олігархі». Нємцов у одному з останніх інтерв’ю так охарактеризував ситуацію: «Параноїк санкцій не боїться. Він боїться втратити владу. А ще він боїться вмерти». Параноїк, якого страшить смерть, буде завжди вірний своєму кланові. І через те залежний від нього. «Сіловікі» знають це. Тому й надалі підтримуватимуть у росіян уявлення про могутнього президента, спроможного їм, простим «гражданам», додати снаги – так, щоб увесь світ боявся, щоб «уважалі»: ось підведуться вони з колін і покажуть світові «кузькіну мать»… Навіть більше: «сіловікі» за законами клану-зграї обов’язково мусять переконати свою креатуру в її величі, месіанстві та обраності, недарма ж бо вони стільки років системно й згуртовано йшли до влади.
Власне, ЗАТ «Сіловікі» ніколи не припиняло своєї діяльності, хіба що на якийсь короткий час відійшло в тінь. Лишень щоб перегрупувати сили, націлитися на реванш і нарешті привести до влади свою людину. Мабуть, Путін не був єдиним претендентом на роль верховного вождя, але доля розпорядилася так, що зусиллями його рідного ЗАТ пітерський підполковник вознісся на вершину піраміди.
Від початку 1990-х владу в Росії тримало ЗАТ «Олігархі». Тоді ще йшлося про проведення реформ, запровадження демократії, вільного ринку, недоторканності приватної власності й утвердження свободи слова. Єльцин мав усі підстави спиратися на нових багатіїв і не довіряти старим-новим «сіловікам». Однак провал реформ, дві чеченські війни й кілька терористичних актів кардинально змінили розстановку сил та настрої в суспільстві. Давно посіяні зерна ненависті й жадоба помсти за збідніння тільки й чекали міфу про втрачену велич і заклику «подняться с колен».
Владімір Путін просто мусив виправити прикре непорозуміння епохи попередника. Ось уже 15 років, відколи він, а разом з ним і ЗАТ «Сіловікі» перебувають біля керма. Останній рік став для них непростим: провалився план загарбання України руками криміналу Януковича, не вдалося не тільки збройно розколоти її, а й посіяти розбрат серед нової влади в Києві, зрештою, зазнав невдачі прямий напад російської армії. Перед «сіловікамі» постали виклики, на які вони поки що не мають відповіді. Вихід для них – у дальшій консолідації свого суспільства навколо ідеї про велич Росії та священну місію поборення світового зла, роль якого наразі грає не світовий капіталізм, а США. Кожен справжній патріот – від байкера до президента – повинен працювати на цю ідею. Ніхто не може дезертирувати. За рік, що минув, Путін іще більше зрісся зі своїм inner circle, став його заручником. Такий закон клану ЗАТ «Сіловікі»: за «шапку Мономаха» треба платити.
Це заручництво постало не за один рік. Беслан, «Норд-Ост», Політковская, Маґнітскій – усе незворотно робило режим і особисто Путіна авторитарними й репресивними в очах західного світу. Натомість на територіях колишнього СРСР та його сателітів активна й агресивна пропаганда Кремля, промиваючи мізки, підняла цілу армію «вати».
У своїй реакції на вбивство Нємцова російське суспільство розгублене й перелякане. Вражає різноманіття версій відповідей на запитання «кому вигідно?». Кожен може вибирати на свій смак: від українських націоналістів і «світових маккейнів» до патріотів-стрєлковців і кадировців, від геерушників й антилібералів до Путіна й Мєдвєдєва. Коротше – на руку всім. Недарма ж Гліб Павловський – прокремлівський політолог одеського розливу – одразу озвучив приховану погрозу: «Той, хто їде – не куди-небудь, а на Червону площу, вбивати колишнього члена уряду РФ, обличчя опозиції – під ліхтарем і відеокамерами Кремля, – вдається до політичної демонстрації. Це є звернення до країни і влади, не слабше від президентського звернення. Не почути його й не відповісти на нього буде собі дорожче». Певно, ті кому адресоване це «звернення», вже готують відповідь?
Читайте також: Світ про вбивство Нємцова: Ми не дізнаємося правди, доки Росією керуватиме Путін
Єдине, про що російське суспільство уникає говорити: вбивство Нємцова та його наслідки жодним чином не змінять перебігу подій у РФ. Як і колись смерті Політковскої, Маґнітского, Новодворскої та багатьох інших. Бо це суспільство у глибині душі боїться змін і не хоче їх. Хіба що тільки як прийде до влади якийсь новий «барін» і запропонує «оттепель» або «перестройку». Страшно й незвично порушити усталений порядок, хай навіть зі щодалі сильнішим присмаком в’язниці. Та й для чого? Мотивація до змін відсутня. Усі верстви російського суспільства прагнуть залишатися зануреними в міфічні цінності, причому кожна у свої.
Політикум США та Європи продовжує небезпечну гру з Росією, позірно демонструючи самообман і нерозуміння реалій кремлівського курсу. Події в Україні примусили його бодай до якогось публічного визначення. З убивством Нємцова й підвішенням на волосинці життя Надії Савченко в нього залишається ще менше можливостей і бажання маневрувати.
Чи подасть Захід руку вбивці? Подав і після Політковскої, і після Маґнітского. А після Нємцова? Поза сумнівом, що так. Тамтешні політики робитимуть усе, щоб не вважати Путіна вбивцею, бо Realpolitik вимагає й надалі мати з ним справу, говорити, потискати руку. Та навіть ця стратегія має свою межу, перетнувши яку й канцлер Меркель, і президент Обама ризикують потрапити в «ганебний список» лідерів світової історії.
Читайте також: Від холодної війни до гарячої
Хоч би яким було рішення Путіна щодо Надії Савченко, свій Рубікон російський президент перейшов у ніч на 1 березня 2015 року. Мости спалено, шляхів назад немає. Єдиний позитивний момент: примарні шанси на звільнення Надії. Адже неможливо перейти Рубікон двічі та ще й у тому самому напрямку.