Янародилась у Ньюарку, це неподалік Нью-Йорка. Дід і бабця вдома говорили виключно українською, тому і я – змалку. У школі багато підлітків теж знали нашу мову, а от коли почала вчитися в університеті, Україна чомусь зникла для мене. Отримавши диплом, працювала в багатьох театрах, де актори американці, але різного походження: азіати, африканці, європейці. Згодом потрапила до театру-студії і водночас світового театру-фестивалю La MaMa. Там зі своєю мистецькою групою «Яра» ставила різні п’єси: індіанські, польські, французькі. Одного разу засновниця La MaMa Елен Стюарт запитала: «Що ти хочеш зараз робити?» – а я раптом: українську поезію. Так з’явився Тарас Шевченко, і водночас прийшло несподіване занурення в Леся Курбаса. Про нього вперше ще від діда почула, однак далі це ніяк і нічим не зміцнилося. Я не знала ні його вистав, ні взагалі української драматургії. І раптом найголовнішим для мене виявилося його життя, творчість, його театр. Чому так сталося в моєму житті важко сказати. Схоже на містику. Моє глибоке захоплення українським театром походить саме від Леся Курбаса.
Читайте також: Новаторство Леся Курбаса суперечило канонові соцреалізму
«Яру» часто називають українською групою, хоча більш ніж 300 акторів, які пройшли через наш центр, – переважно неукраїнського походження: англосакси, афроамериканці, азіати, латиноамериканці. Захопившись Курбасом, гостро відчула: я повинна передати моїм колегам і співробітникам, моїм друзям те, що мені подобається, те, чим живу. А це українська поезія, українські традиційні пісні, український театр. Тоді майже не існувало перекладів англійською, але ми взялися за ту справу. Щоправда, в «Ярі» є ще й інші теми. Ми, наприклад, працювали з бурятськими та киргизькими джерелами. Проте я прагну створити новий театр на українських основах і йду до мети саме цією дорогою. Інколи мені здається: все, що народжується в нашій групі, містично пов’язане зі світовідчуттям української землі. Може, тому представники старої еміграції, які інколи бувають на наших виставах, дуже відкриті до нового бачення національної культури.
Нова вистава «Яри» базується на віршах Олега Лишеги. Це один із моїх улюблених українських поетів. Торік у червні, коли ми привезли виставу «Ворон» за його поезіями (до речі, мене інколи називають філологічним режисером), він прийшов. Опісля довго розмовляли, і я поділилася секретом, що шукаю матеріал для наступної роботи. Тут він розповів про новий вірш, присвячений снам. Того самого вечора я переклала цю поезію, і вона стала основою нової постановки. Мене дуже цікавить отой світ снів, які несподівано переходять у нашу реальність. Адже часто те, що ми пам’ятаємо про наше минуле, пов’язане з нашими снами.
Читайте також: Культурна зачистка
Я думаю, що театр – це модель нового життя. Згадаймо Курбаса, який із розкритим серцем, з вірою у свою правоту писав про можливість створення нового світу на сцені. «Яра» працює над цим, адже саме так театр може винайти модель взаєморозуміння між народами світу. Думаю, що наші спектаклі – це перегук часів і народів, намагання пізнати себе у світі та світ у собі.
Коли я вперше зібралася їхати до України, тоді інформації про неї було замало, чи й узагалі не було. Але через Леся Курбаса я вже знала українську історію. 1990 року в «Ярі» поставила про нього виставу «Світло зі сходу». Тексти зібрала з різних джерел: листи і праці Курбаса, спогади акторів, які з ним працювали. Англійською їх переклала моя подруга Ванда Філіпс. Влітку 1991-го за домовленістю із Сергієм Проскурнею, який став на той час нашим продюсером, прилетіли тодішні актори групи і я. Шалена робота: кастинг акторів у Києві, Харкові та Львові, спільні репетиції. Прем’єру запланували в театрі Франка на 20 серпня, а 19-го в Москві вибухнув заколот. Безліч журналістів, чимало телекамер – наша прес-конференція, водночас у Москві – прес-конференція путчистів. «У світлі» – так називався варіант спектаклю в Україні – два тексти – український і англійський – не дублювали один одного, а доповнювали. Трагічна смерть Курбаса, його відхід у вічність асоціювалися з підняттям залізної завіси, на яку давали слайди. На них – фотографії Курбасових часів, поруч – актори, які на мить завмирали, повторюючи пози давно зниклих людей, потім починали рухатися. Це ніби реконструкція того, що він міг охопити своїм поглядом, своєю думкою.
Невдовзі знову буду в Україні. Центр Леся Курбаса з нагоди 125-ліття від дня народження митця розробив багато нових ідей у світовому театральному контексті. Мене запросили до Києва на наукову конференцію. Думаю, вона продовжиться також у Харкові. Розповім про сприймання Курбаса у Нью-Йорку, покажу слайди, книжки, видані нещодавно у США. Зі мною приїдуть мої актори з «Яри», запрошу й уже знайомих львівських митців. Разом проведемо майстер-клас нової роботи, прем’єра якої відбудеться у Нью-Йорку в квітні.
Читайте також: Поєдинок із молохом