Змінюється партійне представництво, але не змінюються люди в місцевих радах. Завжди є ті, хто, попри відмінності в програмах та ідеології, без вагань змінює членство у політичних силах. Усе заради того, щоб знову здобути депутатський мандат.
На виборах у 2015 році до місцевих рад Хмельниччини обрали від 16 до 47 відсотків депутатів, які вже мали досвід роботи в раді попереднього скликання. Такі цифри та відповідних районних рад за результатами виборів у 2010 та 2015 роках.
Власне, ситуація, коли кандидати щоразу до виборів змінюють політичну силу на більш популярну в регіоні та «прохідну», з більшими ресурсами для ведення агітаційної кампанії та реалізації благодійних ініціатив для виборців, характерна для місцевої політики. При цьому партійні програми та ідеологію до уваги переважно не беруть.
Показовими є випадки, коли висуванці або члени Партії регіонів у 2010 році на наступних виборах, у 2015, балотувалися вже від Блоку Петра Порошенка «Солідарність» (сьогодні – «Європейська солідарність»), ВО «Батьківщина», Аграрної партії України тощо. Тільки в Старокостянтинові двоє депутатів, які в 2015 році пройшли до районної ради повторно, змінили членство в Партії регіонів на членство та висування від непопулярного в області, але близького за ідеологією Опозиційного блоку. Решта висуванців ПР на минулих виборах обрали більш рейтингові політичні сили.
Позначаються на виборі партій до виборчих перегонів і місцеві особливості та загальні політичні тенденції. Так, у 2015 році на політичному полі Хмельниччини активно запрацювали так звані регіональні партії – «За конкретні справи» й «Поруч», лідери яких – народні депутати-мажоритарники від області Олександр Герега та Сергій Лабазюк. Окремі кандидати з-поміж тих, хто прагнув знову зайти до місцевих рад, скористалися цією можливістю й змінили партійність. Наприклад, до Хмельницької міської ради у 2015 році на цій хвилі зайшло четверо висуванців партії «За конкретні справи», які на попередніх виборах представляли Партію регіонів, ВО «Батьківщина», партії «Нова політика» та «Фронт змін», а до Хмельницької районної ради – троє висуванців партії «Поруч» (на вибори 2010 року йшли від «Єдиного центру» та «Партії регіонів»).
На Шепетівщині у 2015 році особливо популярною була Аграрна партія України. Тоді вона поповнилися трьома представниками з досвідом роботи в Шепетівській міській (висуванці ВО «Батьківщина» та партії «УДАР» на попередніх виборах) та дев’ятьма – у Шепетівській районній раді (у 2010 висувалися від Народної партії, Партії регіонів та ВО «Батьківщина»).
Що (не)змінилося
Зважаючи на низьку партійну культуру та українську багатопартійність, уже зараз, на старті виборчої кампанії, можемо прогнозувати, що ситуація не зміниться: на локальному рівні, попри прагнення бачити нові обличчя, будемо мати обличчя уже знайомі, з розмаїтим партійним досвідом у резюме. На користь цієї тези насамперед свідчить поява поряд зі старими нових потужних гравців – політичних сил «Слуга народу», «За майбутнє», «Пропозиція», «Партія Пальчевського» та інших, менш відомих проєктів.
Зрештою саме відсутність тривалих партійних традицій та послідовності в політичних симпатіях суспільства, особливо на локальному рівні, – одна із причин занепокоєння через партизацію малих громад на виборах 2020 року. Від противників впровадження партійної системи у громадах від 10 тисяч жителів часто можна почути тезу, що політиці не місце на місцевих виборах, позаяк потрібно вирішувати щоденні проблеми мешканців міст і сіл. Натомість їхні опоненти переконані у необхідності вибудовування чіткої партійної вертикалі для успішної реалізації декларованих на виборах партійних програм.
Утім, згідно з дослідженням Громадянської мережі ОПОРИ, станом на квітень 2020 р. представництво партій на місцях було доволі обмеженим. Понад 30 відсотків зареєстрованих осередків партій в Україні юридично припинили свою діяльність, а більшість тих, що формально діяли, належала неактивним політичним силам. Навіть провладна партія «Слуга народу» мала лише один офіційний осередок, партія «Голос» – 17, «Європейська Солідарність» – 29, «Опозиційна платформа – За життя» – 31. На той час чотири парламентські партії ще не мали жодної районної організації. Тож можна лише сподіватися, що ці вибори стануть початком системних змін.