Рада Європи, Венеціанська комісія, ЄС та ОБСЄ/БДІПЛ (Бюро демократичних інститутів і прав людини. — Ред.) можуть давати поради, відправляти експертів, заохочувати й вести моніторинг. Але, зрештою, реалізація всього цього має ґрунтуватися на власних «спробах і помилках» суспільства — так воно розумітиме правила та пріоритети. Законодавство не може бути грою у формальності, воно має складатись із правил, «вирощених» на своїх теренах, за якими суспільство грає, бо розуміє, для чого вони потрібні. У цьому плані важливий місцевий вимір, бо він відчиняє двері для нових кадрів, яким довіряють на місцях. Такі люди ростуть у своєму соціумі й можуть дійти до парламенту.
У багатьох країнах політик починає кар’єру з місцевої волонтерської роботи та спільної діяльності, спрямованої на вирішення місцевих проблем. Місцева політика полягає у визначенні пріоритетів і прийнятті відповідальних рішень щодо важливих для спільноти проблем, а також у грошовому забезпеченні поліпшень, яких вимагає громада. Донині в питаннях фінансування та відповідальності в Україні не було прозорості, а контрольні повноваження давали високопосадовцям змогу бути «розумнішими» за рахунок тих, хто не при владі. Саме тому сьогодні важливо визначити нові правила гри в місцевому вимірі.
Закон вимагає подачі прозорої декларації про доходи й витрати від кожного кандидата під час реєстрації для участі в перегонах. Це важливо, адже таким чином виборці розуміють, які сили за ним стоять. Але де виконання цієї вимоги та покарання за її порушення? Якщо поглянути, у скільки обходяться білборди, реклама й мітинги, стає очевидно: ці суми не вписуються в жодні подані декларації про доходи. Чому б не створити простенького сайта, де все це можна було б побачити?
Читайте також: Краще вже як у Придністров’ї
Працюючи спостерігачем на виборах і маючи завдання перевірити, як функціонує новий закон про місцеві перегони, я була вражена тим, як у день голосування працівники дільниць (особливо завзяті й компетентні жінки) самовіддано намагалися впоратися зі складною системою. А у ній стільки рівнів, що непросто зрозуміти, як оримується результат.
По-перше, якщо вибори місцеві, то чому в них беруть участь тільки партійні кандидати? Скажімо, між Закарпаттям та Одесою величезна різниця, і нові політики мають усі шанси завоювати там більшу довіру, ніж «солдати партії».
На одному з рівнів діє мажоритарний принцип: якщо в певному регіоні семеро кандидатів здобули від 7% до 17% голосів, то переможе той, який виграв 17%. Тут більш репрезентативною була б пропорційна модель. Але механізм, котрий законодавці представили як систему відкритих списків, викривляє закладений у неї принцип. Суть її ось у чому: виборці віддають голос за конкретного кандидата від політсили й таким чином впливають на те, хто з партійного списку потрапить до органу самоврядування. За нинішньою системою в Україні партійний центр сам визначає перший номер для всіх списків, а решта можуть бути обрані тільки тому, наприклад, що балотувалися в окрузі проти слабких кандидатів. Окрім того, досі дуже просто внести грошову заставу за висуванців-клонів, щоб збити з пантелику електорат. Закон про місцеві вибори дивний сам собою і має дивну історію підготовки. Після гучних дискусій та консультацій раптом вималювалась абсолютно нова система, якої раніше ніде не використовували (за винятком, кажуть, одного разу — в Санкт-Петербурзі). У липні цей документ несподівано ухвалили.
Читайте також: Нормандські маневри
Хочеться сподіватися, що в майбутньому рішення про виборчі реформи в Україні не прийматимуться за таких дивних обставин і не породжуватимуть підозри, що нинішні партії просто не хочуть допускати новачків! Адже суть електорального законодавства — обирати політиків, які представлятимуть інтереси громадян. І, якщо політики втрачають довіру, їх не переоберуть.
Україна сьогодні потерпає від російської агресії, і потрібно допомогти їй захиститися. Але вона сама зарадить собі в довгостроковій перспективі, якщо стане демократичною успішною державою, що дотримується європейських цінностей. Найкраща відсіч агресорові на майбутнє — вивільнення підприємницького потенціалу українців і демонстрація світові того, що в них є талант і ресурси, необхідні для процвітання у вільному середовищі з реформованою системою правосуддя та верховенством права.