Українські заробітчани в Росії – не тільки будівельники і продавці. У Ямало-Ненецькому автономному окрузі РФ вже багато років живе ціла діаспора українських освітян. Дев’ять місяців на рік вони працюють у складних умовах Півночі, а влітку приїжджають додому – зустрітися з рідними і побачити справжнє літо. Щоправда, цього року українці можуть на Ямал і не повернутися – Росія скорочує квоту на працівників-іноземців.
Українська північ
Лариса Слободяник ніяк не натішиться українським повітрям: «Воно так пахне, воно таке чудове! Доки не поживеш на Півночі, де постійний брак кисню, цього не зрозумієш». Родина Слободяників приїхала на літні канікули до рідного Монастирища на Черкащині. Лариса та Сергій у Росії працюють уже 12 років, потрапили туди, як і всі, через знайомих. «Вдома жити на дві вчительські зарплати було важко, – згадує Лариса. – А тут з Аксарки телефонує колишній співробітник, який став там директором школи. Каже: приїжджайте, для хороших спеціалістів місця є, платять утричі більше, та ще й «північні» надбавки дають. Ми думали, що поїдемо ненадовго, заробимо грошей і повернемося. А вийшло, як у ямальській пісні: «Люди разные сюда приезжают на полгода – остаются навсегда».
У школі-інтернаті, де Лариса викладає російську мову та літературу, а її чоловік Сергій – фізкультуру, працюють ще шестеро українців. В інших школах Аксарки та сусідніх селищах вихідців з України теж багато, всіх і не порахуєш.
У РФ знайшли собі місце близько половини всіх українських заробітчан (майже 1,5 млн), при цьому 12,8% з них мають вищу освіту, 6,4% – професіонали, фахівці або технічні спеціалісти. Згідно з Усеросійським переписом населення 2002 року в Ямало-Ненецькому автономному окрузі 13,03% населення (66 080 осіб) становлять українці. Для порівняння: ненців тут проживає лише 5,21%, хантів – 1,76%, комі – 1,22% населення. Україна – основний експортер заробітчан до регіону (83% усіх іноземних працівників на Ямалі – українці). Окрім учителів у ЯНАО працюють газовики, лікарі, технічні спеціалісти з України.
Робота в українських вчителів на Ямалі специфічна, адже половина учнів – представники корінних кочівних народів – ханти, ненці, комі. На початку навчального року батьки-оленеводи привозять дітей до школи, а самі вирушають на пошуки нових пасовиськ для оленів. Учні ж на дев’ять місяців залишаються в інтернаті – намагаються опанувати ту саму програму, що й інші російські школярі. Знання даються їм нелегко: кочівники дуже здібні до ремесел і малювання, але не до шкільної науки.
«Нас спочатку дивували звичаї та ментальність корінних жителів. Вони мовчазні, але дуже темпераментні, – розповідає Ніна Завертана, яка два роки працювала у селищі Білоярськ Приуральського району. – Вони запросто п’ють гарячу кров щойно вбитих оленів, їдять заморожене сире м’ясо. Усе це здавалося чимось неприродним, але з часом ми призвичаїлися до них, а вони – до нас».
.jpg)
Дістали за газову війну
Українців, які залишаються працювати на Ямалі, вабить висока зарплата, в рази більша, ніж на Батьківщині. Якщо економити й отримати оздоровчі виплати, можна влітку привезти додому чимало грошей. За кілька років роботи на Півночі сім’ї вчителів заробляли на квартири у великих містах України або на будівництво приватних будинків у містах маленьких.
Крім зарплати, приваблює, власне, краще ставлення до освітян: школи нові або дуже добре відремонтовані, є вся необхідна техніка, вчитель може зреалізувати свої професійні амбіції. Ніна Завертана пригадує відкриття нового інтернату на Півночі, де вона працювала заступником директора з виховної роботи: «Коли обирали інтер’єр класних кімнат, директор підходив до вчителів і питав про побажання. Цікавився навіть, якого кольору горщики для вазонів ми хочемо. Та якби нашим вчителям і нашим дітям в Україні таке ставлення, таку матеріальну базу!»
Нерідко українцям довіряють високі посади в школах, управліннях освіти, навіть місцевих адміністраціях. Щоб отримати таку роботу, доводиться приймати російське громадянство. Частина заробітчан погоджуються. Однак багато хто не хоче відмовлятися від українського паспорта навіть в обмін на зручне соціальне становище громадянина РФ.
Тим, хто не хоче змінювати громадянства, доводиться сповна відчути наслідки негараздів у відносинах між Україною та Росією. Цього року після газової війни і конфлікту в Грузії звільнили частину посадовців – вихідців з України, а днями заступник міністра охорони здоров’я та соціального розвитку РФ Максім Топілін заявив про скорочення квот на кількість працівників-неросіян. Дехто з українських вчителів побоюється, що восени роботи для них може і не знайтися.
«Україна – це рай»
Найбільша проблема усіх «північників» – туга за домом. «Тепер ми знаємо, що Україна – це справжній рай! – зізнається Лариса Слободяник. – Ми давно повернулися б, але що нас тут чекає? Безробіття або мізерна зарплата».
Ларисин чотирирічний син Ваня народився в Салехарді, але у свідоцтві про народження записано: національність – українець. Потрапивши у дитсадок, хлопчик і далі розмовляв тільки українською, яку звик чути вдома від батьків. Спілкуватися російською погодився тільки після того, як усвідомив: його рідну мову тут просто не розуміють. Ваня чекає літніх місяців як найкращого свята і ще в маршрутці дорогою з Києва починає радісно вигукувати: «Моє літо! Моя Україна!». Тут на брата чекає старша сестра Яна. Це ще одна причина, чому Лариса і Сергій особливо сумують за домівкою: їдучи на Північ, залишили доньку на бабусю з дідусем.
Українці банально сумують за звичайним помірним кліматом. «На Півночі холодно і дуже гарно. Сніг під ногами рипить, як у старих фільмах, навіть північне сяйво буває, хоч і не таке яскраве, як малюють у книжках. Ось тільки як не крути, а вдома краще. Тут усе рідне», – каже Ніна Завертана. Востаннє на Ямалі вона була три роки тому і повертатися туди поки що не планує.[1449][1450]
До речі
Історія заробітчанства українських учителів в Росії сягає ХVІІ століття. Спочатку українці приватно навчали царських дітей, вони ж заклали першу організовану школу. З 1721 року експансія наших співвітчизників і їхньої системи викладання в Московію стає масовою – про неї пише в «Історії української церкви» Іван Огієнко: «І українці пішли в Москву у великому числі, і перенесли туди свою педагогічну систему». Перші букварі та підручники для російських шкіл написали саме українці, вони ж привезли із собою граматику, яка лягла в основу російської літературної мови, – це була відома граматика Мелетія Смотрицького 1619 року. Вплив наших співвітчизників на російську освіту та літературу – як світську, так і духовну – не послаблювався аж до ХІХ століття.
КОМПЕТЕНТНО
Елла Лібанова
директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України
.jpg)
Не думаю, що після скорочення квот на працівників-іноземців у Росії українські заробітчани масово повернуться додому. Найімовірніше, просто перейдуть на напівлегальні умови праці. Адже в Україні вони будуть змушені знову шукати роботу. Щоправда, рівень безробіття в нас зараз не дуже високий, тому чимало фахівців, які в Росії працювали за спеціальністю, зможуть знайти вакансію і в Україні. Нефахівцям буде складніше.
Цілком можливо, повернувшись із Росії, багато хто знову вирушить на пошуки роботи, але тепер до інших країн. Це люди особливого «психотипу заробітчанина». Однак якщо до Росії виїхати було порівняно легко, то з іншими країнами складніше – доведеться вчити мову, звикати до зовсім іншого середовища. Не всі до цього готові.