Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Містраль “Владивосток” лягає на курс?

Світ
21 Листопада 2014, 14:24

Отже, поки політичні лідери сперечаються про доцільність санкцій,  виробник, тихою сапою, просувається до обіцяного заробітку. “Ми не проти, щоб президент Олланд дотримувався моральних стандартів, – кажуть на підприємстві DCNS, що є підрядником у контракті з Росією. – Але ми виконали роботу, і не мусимо залишитися без заробітку”.

Як повідомляє часопис Le Mond, “Севастополь” пришвартували на те саме місце, де раніше стояв “Владивосток”, який, своєю чергою, передислоковано до порту Жубер, де стоять ті кораблі, які ось-ось мають відчалити. Отже, “Севастополь”, який нібито ще остаточно не устаткований, опинився навпроти російського корабля “Смольний”, де живуть, ось уже кілька місяців, 400 російських моряків.

Чи означають передислокації, що “Владивосток” таки невдовзі відправиться в далеку путь? І якщо так, з яким кінцевим пунктом призначення? У прес-службі  DCNS не побажали коментувати ситуацію, пославшися на те, що підприємство відповідає виключно за виготовлення кораблів. Єлисейський палац каже, що жодних нових рішень по містралях президент Франції не ухвалював.

“Я буду говорити з Путіним про «Містралі» в Австралії”, – пообіцяв Олланд журналісту часопису Le Mond , який підсів до нього в літаку, в дорозі на Брисбана. Але після годинної розмови віч-на-віч французького та російського лідерів, супровід президента Франції повідомив: про вертольотоносці, що їх сподівається отримати Росія до 1 грудня, мови взагалі не було. “Путін багато що прояснив”, – зазначив пресі один з членів французької делегації на самміті G20. Багатозначний аванс за весь цей тиждень так і не прояснився. Хіба що міністр оборони Жан- Ів Ле Дріан ще раз заявив пресі: “Жодної дати, станом на сьогодні, не може бути названо”. Ззовні все виглядає так, ніби ситуація зависла надовго, і Франсуа Олланд просто не бачить, як вийти з цього глухого куту.

Читайте також: У Франції побоюються, що російські моряки можуть викрасти "Містраль"

Історія з контрактом по містралях, напевне, увійде колись до університетських посібників з геополітики. Цей випадок — класичний приклад конфлікту стандартів міжнародного права та

тіньових лобістських схем, протистояння цінностей та інтересів, політики та економіки, лякливості та агресивності. “Олланд має обирати між поганим та поганим, — зазначив часопис Le Figaro. – Якщо  “Владивосток” не буде поставлено Росії, Кремль зобов”яже французьку державу сплатити  високі неустойки. А якщо Париж наважиться виконати контрактне зобов’язання, він наразиться на жорстку критику з боку європейських партнерів”.

У Міністерстві оборони Франції кусають лікті. “Розумієш, цей контракт — геть не збалансований, – пояснив Тижню, на умовах анонімності, один з чиновників французького військового відомства. – Він виписаний, від початку, у вигідному для Москви ключі. Зокрема, документ зовсім не передбачає форсмажорів, які можуть бути пов”язані з порушенням міжнародного права та угод. Чому так сталося? Треба спитати в Ніколя Саркозі, який був активним промоутером цієї угоди”.

Що тепер? Вартість контракту — 1,2 мільярди євро, частину з яких Росія переказала авансом. Якщо Париж не знайде іншого покупця, це означає, що гроші треба буде повернути. Москва, за звичкою, залякує французів страшними штрафами, сподіваючись, певне, що концентрована наглість переможе делікатну чесність. Але, якщо підійти до справи творчо, неустойки можна було б заперечити. Наприклад, висуваючи зустрічні вимоги, в розвиток ідеї “нормалізації ситуації на Сході України”.

Читайте також: У Франції запевняють, що вертольотоносець "Владивосток" досі їхній

“Париж міг би пообіцяти виплатити пеню, прив’язавши її до відшкодування всього того, що Москва вкрала в Криму та зруйнувала на Донбасі, – вважає правник Фредерік Доте. – Для цього треба було б мати значно більше звитяги та здорового авантюризму, ніж те, що ми спостерігаємо в Олланда. Але існують і простіші рішення. Скажімо, аргумент компенсації за моральні втрати, від нечесної політичної поведінки партнера, який бреше, ніби його армія відсутня в Україні, і в такий спосіб зачіпає репутацію й того, хто йому повірив та погодився із ним працювати”…

Поки політики вагаються, а юристи розмірковують над імовірними наслідками розриву контракту, в Сен-Назарі, час від часу, відбуваються незрозумілі маневри. Зокрема, 14 листопада, коли, якби не війна, французькі виробники  мали б урочисто передати ключі від “Владивостока” російському замовнику, сталася загадкова зміна ідентифікації корабля, що визначає його державну приналежність. Замість французького номеру MMSI 227022600 вертольотоносець раптом виник у системі Marine Traffic під російським номером MMSI 273549920.

“Це був тест,” – поквапилися пояснити французькі виробники, і на добу заборонили  доступ до корабля російським морякам. “То була провокація,” – пояснило джерело у Міністерстві оборони Франції, уточнивши, що змінити номери можна тільки, перебуваючи безпосередньо на судні. Схоже, хтось із стажерів зухвало пожартував, захопивши на день світовий інформаційний простір. Гібридна війна використовує не тільки класичну зброю, але й комунікацію, і ще невідомо, що ефективніше.

Французька преса не раз писала про те, що угода на виготовлення «Містралів» ухвалювалася в досить непрозорих умовах, за посередництвом такого собі сумнівного персонажа – Александра Джухрі. Колишній вуличний злодюжка, а нині – друг екс-прем’єра Домініка де Вільпена,  приятель могутнього підприємця Сержа Дассо та зять російського олігарха Сєргєя Чемезова, схоже, і сьогодні не марнує час, домагаючись реалізації контракту.

Читайте також: Французькі компанії опираються санкціям проти Росії

Врешті, і де Вільпен, і Саркозі, і багато інших нині активно висловлюються за “природність франко-російського партнерства”, за скасування санкцій, “які висмикують у французьких фірм вигідні ринки на користь конкурентів” та проти “політизації економіки”. Лобі працює, російські моряки не поспішають їхати із Сен-Назера з порожніми руками, а Франсуа Олланд думає, і обіцяє визначитися “без врахування жодних тисків”, – так, як він “сам відчуває ситуацію”. Ну що нам залишається? Почекаємо. Рано чи пізно процес президентського мислення чимось закінчиться.