Вступ країн Центральної Європи до шенгенського простору, де немає суцільного митного та прикордонного контролю, означає не лише зникнення охорони меж нових держав Європейського Союзу. У деяких місцевостях це, по суті, нове об’єднання колись розірваних кордоном населених пунктів. Таким містом є і Тєшін, розділений у 1920 році між новоутвореними Польщею та Чехословаччиною.
На лівому березі тихої річечки Ольша сидить старенький пенсіонер. Почитує спочатку польську «Газету Виборчу», а потім – чеську «Младу Фронту Днес». «Колись на цьому місці ми б не посиділи спокійно і п’яти хвилин, – пригадує він. – Одразу б приїхали прикордонники із собаками, перевіряли б документи, розпитували, що тут шукаємо і, у кращому разі, наказали б іти додому. Не місцевий, швидше за все, опинився б у відділку СТБ (прототип чеського КДБ) або ВБ (міліції). Ходити берегом можна було лише організованими групами, в «органи» про них треба було повідомляти заздалегідь. Якби мені хтось ще 20 років тому сказав, що зможу отак просто сходити через міст до Польщі, щоб купити газету, я б йому порадив звернутися до психіатра. А зараз мені вже й паспорта не потрібно – махну на мості офіцерам пенсійним посвідченням чи водійськими правами, й усе».
Прикордонні пости посеред міста
Тєшін у розділеній історією Сілезії займає особливе стратегічне положення. В легенді сказано, що місто заснували у Х ст. брати Лешек, Болек та Чешек на місці їхньої радісної зустрічі після довгої розлуки. У 1290 році став столицею Тєшінського князівства. На перехресті торговельних шляхів місто бурхливо розвивалося. За Австро-Угорщини його лівий, нині чеський, берег, розбудувався після побудови у 1870 році залізниці з Кошиць до Острави. У Тєшіні виник вузол, що з’єднував магістраль із промисловими Катовіцями.
Із закінченням Першої світової війни та розпадом імперії Габсбургів між новими країнами – Польщею та Чехословаччиною – загострилися суперечки про те, де має пролягати кордон. Польща бажала отримати всю територію, де польська мова була розповсюдженою, тобто мало не всю Сілезію, аж до Острави. ЧСР не погоджувалася, бо у такому разі втратила б єдину на той час залізницю, яка з’єднувала Прагу зі Словаччиною та Підкарпатською Руссю. У 1920 році за угодою з великими європейськими державами в бельгійському Спа кордон проліг річкою Ольша (Олза), і єдиний на той час Тєшін розділили. Робітниче передмістя відійшло до ЧСР, центр та більша частина міста – до Польщі. На двох міських мостах виникли прикордонні пости. У чеській частині після цього потрібно було по-новому розробляти мережі водопостачання, каналізації, електророзподілу, телефонного зв’язку… Стали будувати адмінбудови, школи, лікарні, церкви, ратушу… Кордон став жорстким, бо відносини між демократичною Масариковою ЧСР та польською диктатурою Пілсудського були далеко не ідеальними.
Об’єдналося місто на короткий час у 1938 році, коли чеське Тєшінско захопили польські, а невдовзі – і німецькі війська. Проте після війни кордон повернули. А за містом виник новий прикордонний перехід «Хотєбуз» для транзитного транспорту, бо міські мости з потоком автівок впоратися вже не могли. Але польськомовні жителі Тєшіна їздити чи ходити один до одного в гості практично не могли, хоча жили через річку. Перегукувалися, і все…
Нове зближення міст
Лише у 1990-х привідкрилися кордони. Й одразу перекупники зайнялися до болю знайомою й для нас справою – до Польщі з Чехії возили дешевий та неякісний алкоголь, а з Польші до Чехії – бензин, цигарки, одяг тощо. У місті утворилися кілометрові черги автівок. Через третій міст – залізничний – курсував 1–2 рази на день між двома міськими вокзалами потяг, і контрабандисти винаходили різноманітні схованки, щоразу збираючи-розбираючи його. Все це тривало аж десь до кінця 1990-х, доки ціни на основні товари в обох країнах не вирівнялися. Митний контроль, здебільшого вже символічний, зберігався аж до травня 2004 року, доки обидві країни не вступили до Європейського союзу. В червні того ж року дозволено було переходити мости пішки в обидві сторони. Бували й дивні випадки, коли біженці із Чечні та інших «країн третього світу» намагалися переходити річку вбрід посеред міста, за кілька метрів від мостів, переважно із Польщі до Чехії.
Віт Словачек, староста Чеського Тєшіна, розповідає, що два самостійні міста після цього стали єдиним організмом, хоч і по різні боки кордону. Почали співпрацювати у галузі культури, реклами, туризму, проводять спільно кіно- та театральні фестивалі, з яких найвідоміший – «Без кордонів». Планується побудова пішохідного моста й відновлення кав’ярні «Авіон», що опинилася свого часу прямо на кордоні, який проходив просто межи столами. У Чеському Тєшіні нині налічується 26 тисяч жителів (біля 17% з них – поляки), у польському Цієшіні – на 10 тисяч більше.
Через кордон… трамваєм
Але найважливішим планом є відродження трамвайного сполучення, що колись існувало. На початку ХХ ст., коли на лівому березі міста збудували вокзал, міська влада вирішила з’єднати його з центром регулярним сполученням. Почали облаштовувати вуличну колію у 1910 році, і вже 12 лютого наступного року розпочався пасажирський рух. Траса не була великою – неповних 2 км, її обслуговували 4 трамвайні вагони, інтервал руху становив 10–12 хв., час їзди – також 12 хв. Трамвай їздив навіть під час Першої світової війни. Після розділення міста кордоном по ріці в трамваї запровадили… прикордонно-митний контроль. Він був дуже суворим, пасажири спочатку повинні були вийти з вагона на одній стороні, потім на другій, підлягав контролю і салон та моторно-несуча частина. Це було причиною сильних затримок руху, постійно необхідно було лагодити несправності, спричинені підконтрольним збиранням-розбиранням трамваїв. Зрештою, 1921 року у польському Цієшіні, де розташувалося депо, вирішили ліквідувати трамвайне сполучення. Через два роки демонтували колію. Трамваї залишилися у депо на польській стороні і через рік їх продали у Лодзь.
У польському Цієшіні нині існує 10 автобусних ліній, у Чеському Тєшіні – 4. Приєднання обох країн до Шенгену і зникнення прикордонного контролю спонукало міські уряди до проекту відновлення спільного громадського транспорту – трамваю. Але не класичного, а, швидше, декораційного – туристичного. Дорогих міських колій, звісно, ніхто не прокладатиме, сталеві колеса замінять гумовими. Перший свій маршрут він, принаймні, зробив – у ніч з 20 на 21 грудня 2007 року, коли проходити мостами стало можливим без пред’явлення документів.
Спільний поліцейський патруль
Приєднання до Шенгену жителі міст(а) зустрічали дуже радісно й бурхливо. Ще б пак: можна собі уявити, якби, скажімо, Мукачево по Латориці було багато років розділено суворим кордоном між двома країнами, і з часом об’єдналося. А скільки таких міст ще є?.. Досить згадати український Тячів, менша частина якого – у Румунії.
У Сілезії навіть прикордонні поліцейські не приховували радощів – хоча вони нібито втратили тепле стаціонарне робоче місце. Нині міста Тєшін та Цієшін домовилися створити спільний підрозділ міської поліції: польський жовнір може стежити за порядком у чеському Тєшіні, і навпаки.
Приєднання нових країн до Шенгену зовсім не означає зникнення контролю. Поліція нині дуже суворо перевіряє документи та наявність дозволів на перебування серед іноземців всередині країн. Вже було затримано кілька груп вихідців із Азії, які зі стасусом шукачів притулку у Польщі намагалися нелегально потрапити через Чехію до Австрії. Отож відкриті кордони задали більше роботи поліцейським, яким доведеться пильніше стежити за порядком.