Нині точиться багато розмов про міста-гіганти, а нестримний їхній розвиток вважають однією з панівних глобальних тенденцій.
У Шанхаї, Мехіко та Мумбаї живе по 20 млн осіб. Можна згадати ще принаймні кільканадцять супермогутніх міст, багатомільйонне населення яких зростає швидкими темпами (Токіо, Делі, Сан-Паулу, Каїр, Карачі, Стамбул, Пекін, Москва, Джакарта, Лондон, Нью-Йорк, Тегеран). Вони функціонують як економічні центри сучасного світу й дедалі частіше стають темою дискусій про їхні відносини з державами, у яких розміщені. Деякі з них у кілька разів могутніші за не одну суверенну державу. В економічному аспекті більшість тих міст функціонують майже незалежно від своїх національних держав. Надходження міжнародних інвестицій дедалі частіше є міжміськими трансакціями: Лондон інвестує в Нью-Йорк, Нью-Йорк — у Токіо, Токіо — у Сінгапур, а Сінгапур — у Шанхай.
Читайте також: Хто править світом?
Така тенденція свідчить про те, що історія робить чергове коло й нагадує нам середземноморську традицію міст-держав, яка починається від Вавилона, далі йдуть Афіни, Спарта й Рим. Усі ті осередки були вогнищами політичної, економічної та культурної могутності. Європейське середньовіччя — черговий етап розвитку тепер уже могутнього союзу ганзейських міст, розміщених навколо басейнів Балтійського та Північного морів (до Ганзейського союзу належало понад 160 міст, зокрема Бремен, Кельн, Любек, Росток, Берлін, Гданськ, Ельблонг, Мальборк, Новгород, Клайпеда, Рига, Таллінн).
І тоді, і тепер міста стимулюють розвиток довколишніх сільських територій, а водночас приваблюють дедалі більше людей до життя в успішних міських центрах. У XVIII столітті в містах мешкало близько 3% населення світу, у XIX столітті — 14%, нині аж 55%, а до 2050 року цей показник має зрости до 70%.
25 наймогутніших міст створюють понад половину світового багатства, а п’ять найбільших міст Індії та Китаю — 50% багатства своїх країн. Це статистика, за якою стоять гігантські виклики для найбільших міст на планеті. Все частіше постає питання про відносини між суверенною державою й дедалі могутнішими містами на її території.
Річард Стрен, почесний професор на факультеті політології та в Школі державної політики і врядування Торонтського університету, пояснює: «Міста мають дедалі більше значення, бо порівняно з усією державою набагато продуктивніші. Вони виробляють помітно більше в розрахунку на особу, ніж решта країни, а отже, є економічним рушієм останньої». Поки що їхню могутність і прагнення дедалі більшої незалежності стримують конституційні обмеження, які не дозволяють їм функціонувати як міста-держави. Наприклад, канадська Конституція чітко проголошує, що міста перебувають під цілковитим контролем влади відповідної провінції.
«Існує аргумент, що Торонто повинно мати статус провінції, бо не отримує достатньої кількості коштів, необхідних для належного функціонування, від провінції Онтаріо, столицею якої є, і навіть від федерального уряду. Насправді Торонто віддає значно більше, ніж отримує», — пояснює професор Стрен.
Політично незалежні міста віддавна є частиною міжнародного пейзажу. Ватикан і Монако — цілком суверенні міста-держави. Проте найвідомішим прикладом лишається Сінгапур, місто-держава на острові біля південного мису Малайського півострова. Не зупиняючись докладно на політичній системі, яка там функціонує, не можна не згадати, що зі своїм менш як шестимільйонним і при цьому полікультурним населенням він є прикладом надзвичайного економічного та цивілізаційного успіху. Сінгапур — двадцята світова економіка з шостим ВВП на особу й четвертим у світі показником тривалості життя. Наскільки він може бути взірцем для інших — питання, вочевидь, дискусійне, але це безперечний доказ того, що успіх територіально невеликого, але досконало організованого політичного утворення цілком можливий. Наявність великої території видається все менш важливою в дедалі більш «безкордонному» світі. Глобалізація змушує не тільки країни, а й великі міста до небаченої досі конкуренції.
Читайте також: Божественний Буенос-Айрес
У близькій перспективі держави, напевне, не зникнуть із політичної карти світу, але як телеграф у процесі трансформації став інтернетом, так і вони будуть змушені наново поглянути на свої відносини з містами, надто з мегаполісами, що незмірно розрослися на їхніх територіях. Можливо, варто знову поглянути на історію античних середземноморських міст-держав або середньовічного Ганзейського союзу й подумати, які висновки можна зробити для дальшого позиціонування наймогутніших міст і в теперішніх державах, і в глобальному масштабі.
Великі міста були й будуть економічними та культурними центрами для менших міських осередків і держави загалом. Без їхньої спонукальної ролі сучасна держава може виявитися малоефективним історичним рудиментом. Не у всіх мегаполісах легко живеться, але є й такі, які надто вже випромінюють небачену енергію й при цьому мають свій унікальний genius loci, дух, як-от, скажімо, Буенос-Айрес, Нью-Йорк, Ріо-де-Жанейро, Париж чи Лондон.