Хто така Єлизавета ІІ, про яку всі говорять? Питання, насправді, не таке вже й дурне.
Для більшості українців вона була героїнею нескінченного костюмованого реаліті-шоу «Королівська родина», за яким ми стежили у пів ока, не надто заглиблюючись в сюжет. Щось на кшталт симпатичної бабусі на лавці, яка за роки стала настільки органічною частинкою прибудинкового ландшафту, що її зникнення залишає у сусідів легке відчуття пустки.
Читайте також: В’ячеслав Липинський: як жив і про що мріяв головний український монархіст ХХ століття
Для декого, звісно, це було не просто шоу, а шпарина у інший, майже фентезійний всесвіт, у котрому ще існують королеви і лицарі, принци та принцеси, і вся решта того, що з чого складається «британський міф», з яким пострадянські школярі починали знайомитись ще на уроках «інглішу». Але ані на уроках «інглішу», ані у таблоїдах не розповідають про головне – про справжню суть британської монархії. І тут я звернуся до британського філософа-консерватора Роджера Скрутона, а саме до його есею «Англія: елегія». Достатньо буде лише двох невеликих цитат:
«Монархія була для англійців не формою політичної влади, а спробою оприявнити тут і зараз всі ці таємничі ідеї авторитету та історичного права, без котрих жодне місце на землі не може бути облаштоване як дім. Англієць ніколи не переживав описаного Вебером переходу від традиційної до юридично-раціональної форми влади. Англійці є живим спростуванням веберівської соціології: розрізнення між традиційною і юридично-обґрунтованою владою неможливо застосувати до країни, в якій закон є живою традицією.
Коли люди припиняють свої мандри і позначають певне місце як своє власне, їх перше поривання полягає в тому, щоб наповнити його речами, які не виконують жодної функції – декором, картинами, різними дрібничками – або речами, котрі виконують певні функції, проте їх цінують з інших причин. Йдеться про інстинкт, який спонукає застосовувати ці предмети для вираження нас самих і нашого спільного помешкання, щоб надати йому ознак порядку, законності і мирного володіння. Іншими словами, предмети, коли вони становлять частину дому, наділені душею – і ця «суб’єктність об’єктів» зберігається й після того, як люди помирають або їдуть геть… Дім має свої звичаї, свої ритуали, свої особливі години і місця».
Читайте також: Приховане благословення. Чому Вінстон Черчилль програв вибори у 1945 році
І ще фрагмент:
«Конституційна монархія – це світло над політикою, що осяює людську суєту зі спокійнішої та піднесенішої сфери. Оскільки монарха не обирають на всенародному голосуванні, то він не представляє інтереси лише нинішнього покоління. Він чи вона народжується на цій посаді, а також передає її юридично визначеному наступникові. Монарх у справжньому сенсі є голосом історії, а випадковий спосіб престолонаступництва увиразнює основи легітимності монарха в історії місця і культури. Це не означає, що королі і королеви не можуть бути божевільними, ірраціональними, користолюбними або нерозумними. Здебільшого, це означає, що вони зобов’язані своєю владою і своїм впливом саме тому, що говорять не від імені теперішніх бажань теперішніх виборців, а від чогось життєво важливого для безперервності і спільності, які передбачає акт голосування».
Так, британська монархія – це вже давно не про розподіл влади, а про архітектуру суспільної єдності; про фундамент тієї солідарності, залягає значно глибше, ніж ситуативна одностайність на черговому плебісциті; зрештою про те, в який спосіб британцям вдається залишатись британцями. Там, звісно, не все безхмарно і далеко не просто. Але для нас це слушна нагода замислитись, а на чому ґрунтується наша власна єдність? Що, окрім пролитої крові, перетворює ці терени на наш спільний дім? І це питання не про монархію, про яку сто років тому мріяв В’ячеслав Липинський. Монархія – це лише одна з форм Традиції, котра пов’язує мертвих з живими і ненародженими, а їх усіх – із землею, котра стає їхньою Батьківщиною – і саме так народи стають націями. Так, українська Традиція існує – і мова тут не про вишиванку, ляльку-мотанку чи колядки. Питання в тому, коли ми нарешті зможемо її розгледіти і правильно назвати.