Містер Компроміс

Новий міністр закордонних справ Петро Порошенко став компромісною фігурою, задовольнивши як коаліцію, так і опозицію (регіонали та комуністи хоча й не підтримали його, однак і не перешкоджали голосувати іншим). Опитані Тижнем експерти очікують, що і на зовнішньополітичній арені його особа втілюватиме компроміс. Адже Петра Порошенка не можна назвати ні проросійським, ні відверто проєвропейським. Від нього очікують насамперед поліпшення відносин із Росією та укладення угоди про зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Головне ж те, що в Міністерства закордонних справ нарешті з’явився повноцінний керівник, якого не було з березня. Загалом призначення Петра Порошенка в експертних колах сприйняли стримано-позитивно, навіть попри те що 2005 року його звинувачували в корупції та лобіюванні особистих інтересів.

 

 

 

Вважаю, що це призначення не просто своєчасне, а мало б відбутися ще раніше. Зовнішньополітична ділянка державної діяльності не повинна тривалий час перебувати без свого чільника. Крім того, Петро Олексійович має певну кваліфікацію в цій галузі, знання теоретичні та й практичні, тому що він уже обіймав високі посади. Це дає йому змогу орієнтуватися в процесах і всередині держави, і на міжнародній арені. Загалом статус людини, яка обіймає таку посаду, в нашій державі має дуже велике значення. Тому що солідніша людина посідає саме це крісло, то краще. У багатьох країнах робляться політичні, а не кадрові призначення на посаду міністра закордонних справ. Таке було, приміром, у Франції. У всіх цих випадках біля політика-міністра стоїть людина, яка є кадровим дипломатом, професіоналом. Вона стежить за тим, щоб не приймалися спонтанні, некоректні рішення. Сьогодні, крім перемовин із ЄС щодо зони вільної торгівлі та налагодження діалогу з Росією, є багато й інших напрямів зовнішньої політики на Півдні, Близькому Сході, у Центральній Азії тощо. І новий міністр повинен не випускати з поля зору всіх цих горизонтів. 

 

Ми нарешті маємо міністра закордонних справ. По-перше, це добре для країни. По-друге, це професіонал, який ще й володіє іноземними мовами, що не характерно для українських політиків. Петро Порошенко за освітою економіст-між­на­род­ник, фахівець, який зустрічався з багатьма іноземними діячами. Думаю, він не братиме участі в конфліктах між президентом і прем’єром. Він прагматик, проводитиме збалансовану лінію. БЮТ, проголосувавши за цю кандидатуру, послав певний позитивний сигнал президентові. Вочевидь, прем’єрська фракція хотіла б сподіватися, що й «Наша Україна» підтримає кадрові призначення, які вони пропонують. Ми також па­м’я­таємо, що Порошенка було оголошено персоною нон-грата в Росії. Але цілком зрозуміло, що це був суто пропагандистський крок російської сторони, причому абсурдний. Порошенко до яструбів-націоналістів не належить.

 

Я не можу назвати Петра Порошенка проросійським політиком. Він прагматик. Я думаю, буде певна корекція на російському напрямку, але вона є неминучою незалежно від того, хто буде наступним президентом. Ми, на жаль, втратили ті козирі, які мали після Помаранчевої революції у відносинах із Росією. Україна сьогодні поводиться, як кавалерист, що йде із шашкою на танк. Гадаю, тут потрібен інший підхід. Тож новий міністр може дати позитивний імпульс у цьому напрямку. Крім того, зараз тривають дуже важливі перемовини з ЄС щодо зони вільної торгівлі. Це те, що гальмує підписання угоди про асоціацію. Тому Порошенкові буде чим зайнятися.

 

 

Петро Порошенко не збурюватиме далі відносин України та Росії. Це важливо також і для Німеччини. Він великий бізнесмен і прагматик. Він не представляє радикального крила українського політикуму. Водночас Петро Порошенко є представником Ющенка, це трансатлантичний політик. Водночас він не робить із трансатлантизму ідеологічної догми, що дуже важливо в поточний момент. Своєю політикою він не дратуватиме Росії. А це, зокрема, важливо і для Європи в осінньо-зимовий опалювальний сезон. Європа зацікавлена в тому, щоб у переддень президентських виборів в Україні не було нового конфлікту з Росією, і не лише щодо газу, а й щодо Чорноморського флоту. Тому призначення такого «важковаговика» і людини передусім із бізнесу, а не з політики має радше позитивно позначитися на відносинах України з Росією та Європою.

 

Але ніхто не може сказати напевне, наскільки успішно він спрацюється з апаратом МЗС. Важко також передбачити, наскільки тонко він зможе лавірувати між Юлею Тимошенко та Віктором Ющенком. Можна припустити, що напередодні виборів вашому президентові хотілося б просунути вперед людину, яка досягне успіхів у своїй діяльності й водночас активно підтримуватиме Ющенка під час президентських перегонів. Його призначення можна порівняти з призначенням Едуарда Шеварднадзе: 1985 року крісло міністра закордонних справ СРСР замість Андрія Громика посіла людина з Грузії із зовсім іншої сфери. Ось приблизно так само й Петра Порошенка, економіста, бізнесмена поставили на чолі МЗС.

 

 

На мою думку, це найкраще призначення. На посаді міністра закордонних справ сьогодні Україні потрібна саме політична фігура, а не просто кадровий дипломат. Потрібна людина, яка добре розуміє весь комплекс російсько-українських відносин. Я особисто знайомий із Петром Порошенком. На мій погляд, він є саме такою постаттю. Він має масштаб мислення, розуміє ступінь складності тих чи інших питань, є незашореною людиною, а отже, може бути гнучким на рівні мислення, на рівні постановки питань та їх виконання. Порошенко в цій ситуації буде набагато ефективнішим міністром закордонних справ, ніж будь-який, навіть найблискучіший, дипломат. Тому такий вибір можна тільки вітати. На жаль, це одне з небагатьох вдалих кадрових рішень за останні роки в Україні.

 

А отже, навіть такий серйозний і креативний міністр, як Петро Порошенко, навряд чи може щось змінити в українсько-російських відносинах. Має бути фундаментальний рівень відносин політичних еліт країн. Тому я не висловлював би зайвого оптимізму щодо спроможності нового міністра поліпшити відносини двох держав. Порошенко також має досвід ведення бізнесу в Росії, зокрема й негативний. Свого часу йому заборонили в’їзд до РФ зовсім не через політичні питання. Це зробили, щоб допомогти російському бізнесменові Олєгу Дєріпасці, який був його конкурентом в автомобільному бізнесі. Тому новий міністр уявляє, як працює російська державна машина і чим вона мотивує свої рішення.