Міські божевільні

Вріз: Уже 25 травня багатостраждальний Київ, нарешті, отримає чесного мера й чесну міську раду. Сьогодні зареєстровано більше п’ятдесяти кандидатів на пост голови. Місцеві політтусовщики прогнозують, що кількість претендентів на мерське крісло може зрости до ста. І це, звичайно ж, свідчить про високий рівень розвитку демократії в столиці. Що ж, хай балотуються на здоров’я, адже, як казали класики, «за балотованого двох не балотованих дають».

 

Про бажання тих або інших лідерів висунутися на виборах завжди можна дізнатися зі вторинних ознак. Наприклад, в останню суботу березня ВО «Свобода» провело вулицями Києва «Марш українського глядача». Акція зібрала досить багато людей, і вже тоді найпроникливіші спостерігачі зрозуміли, до чого все це. Через тиждень лідер об’єднання Олег Тягнибок став кандидатом у мери Києва. «Стольному граду – українську владу!» – з таким нехитрим гаслом він іде на вибори.

 

Так само здалеку почав свою передвиборчу кампанію керівник Шевченківського району Віктор Пилипишин. Спочатку в місті з’явилися лайт-бокси з інформацією про початок акції «Посади своє дерево!», під час якої глава району пропонує озеленити місто руками самих киян. Причому, щоб узяти участь в озелененні, людина спочатку повинна здати… порцію макулатури. Для цього біля кожного жеку в Шевченківському районі створили стаціонарний пункт. А тим, хто не може особисто доставити макулатуру до збірного пункту, допомагає спеціальний автомобіль. За паперові відходи учасник акції одержує жетон, який можна обміняти на саджанець. Правильні заходи, шкода тільки, що Пилипишин їх почав робити, як кажуть, під вибори. Цікаво, чи побачимо найближчим часом главу Шевченківського району з лопатою в руках або з пакунком макулатури?

 

 

Пошукає щастя на мерських виборах також Олександр Слободян, кандидатуру якого підтримала Українська народна партія. Цей претендент, безперечно, людина дуже поважана, перш за все як спонсор багатьох проектів. Але, на жаль, пошана до нього не виходить за межі досить вузького кола. І шкода, звичайно, що він не стане головою Києва, інакше його одразу б прозвали пивним мером: Олександр Слободян – президент ЗАТ «Оболонь».

Безумовно звертає на себе увагу ще один кандидат у мери Києва – телепродюсер, один з керівників каналу «Інтер» Єгор Бенкендорф. Сміливість висловів цього діяча видає в ньому представника нового покоління. Спочатку телепродюсер заявив, що необхідно легалізувати проституцію й зробити так, щоб жінки відомої поведінки платили податки. Також Бенкендорф пообіцяв запровадити в столиці України »картку киянина», яку планують видавати жителям міста, а також приїжджим, які тут працюють. Власники такої картки зможуть брати соціальні кредити й одержувати послуги «з національних тарифів». Що це означає – виборці мають здогадатися самі.

 

Ще про бажання стати мером столиці заявив дядько Жора, також телевізійний персонаж, резидент «Камеді клаб», а в миру Вадим Мічковський. У разі своєї перемоги на виборах він обіцяє узаконити секс у громадських місцях і посадити блондинок за кермо. В одному зі своїх виступів він сказав: «Я знаю, як об’єднати Україну. Треба закопати Дніпро». Такі ось «жарти» у професійного

«гумориста». Погодьтеся, Черновецький куди кумедніший резидент.

 

Несподіваним ходом порадували комуністи. КПУ заявила, що на виборах мера підтримає голову Українського союзу ветеранів Афганістану Сергія Червонописького. В цьому немає нічого дивного: свого часу бойовий генерал відмовився від нагороди президента і заявив буквально таке: «Я хотів би, щоб син Ющенка першим поїхав воювати до Афганістану». Такі слова особливо гріють ленінські серця, хоча свого часу Червонописький був соціалістом. Проте здивувало інше. В п’ятірці кандидатів до Київради від КПУ є священик. І не простий священик: владика Павел – настоятель Києво-Печерської лаври. Мощі святих у церквах, напевно, перевертаються в своїх раках від такої звістки: настоятель іде на вибори з духовними нащадками тих, хто свідомо руйнував храми. Але це ще півбіди. Рік тому Павел дав інтерв’ю журналу «Фокус»: «Ми – народ законослухняний…. Що з нас можна узяти?», – говорив скромний служитель. «Наприклад, голоси на виборах», – заперечувала журналістка. «Це неможливо. Церква поза політикою». Коментарі зайві.

 

 

Київ сьогодні – золоте місто, тому не дивно, що «помаранчеві» не можуть визначитися з єдиним кандидатом на пост мера. Адже одна річ – затовкти натовпом знахабнілого гопника, інша – в результаті цього не побитися самим. І тому поки точаться різні суперечки, у деяких панів з демократичної коаліції здають нерви, і вони стають самовисуванцями. Окрім уже згадуваного Слободяна, серед таких Микола Катеринчук. Після його заяви про бажання стати київським головою одразу з’ясувалося істинне значення біл-бордів із зображенням політика, де він повідомляє, що українські жінки найчарівніші в Європі. Щоправда, проти висунення Катеринчука різко виступив Кличко, який порадив йому зняти свою кандидатуру. Не витримали нерви ще в одного члена НУ-НС – Олександра Омельченка. Однак його зрозуміти можна: втрата мерського крісла була для нього великою моральною травмою. А ось Владислав Каськів сказав, що поки не йтиме в мери Києва. І причина – не давні рани (як відомо, у лідера «ПОРИ» була пахова грижа, через яку він ледь не провалив голосування за Юлію Тимошенко). Каськів вирішив почекати, поки демократична коаліція висуне єдиного кандидата.

Також серед кандидатів на роль столичного голови – Олександр Пабат (ГАК), Катерина Харіна – від Молодіжної партії. Соціалісти висунули Миколу Даниліна. Серед кандидатів на мера також лідер руху «Молодь – надія України» Вадим Гладчук, організатор сірих пікетів, які давно вписалися в буденну картину міста. Ще не зрозуміло, що скажуть БЮТ і «регіони». А політологи тим часом прогнозують, що чим більше кандидатів, тим більше шансів у Черновецького знову перемогти на виборах.

 

А взагалі, як стверджують експерти, Київ втратив свій шанс стати благополучним містом, коли в 1999 році проголосував за Омельченка. Тоді один з кандидатів на місце столичного мера пропонував створити в Україні дві тисячі народних хорів. Цілодобовий гармонійний спів, на його думку, міг би врятувати і країну, і її столицю, і взагалі весь світ. Але «розумні» кияни визнали цього кандидата «трохи дивним», і тоді Бог почав відбирати в них місто. А «трохи дивного мера» Київ усе одно отримав, причому аж двічі поспіль.