Місія здійснена

Цьогорічний ювілейний саміт НАТО вперше в історії Альянсу пройде одразу в двох країнах – Німеччині та Франції – й відповідно матиме двох голів: Ангелу Меркель та Ніколя Саркозі. 3 квітня лідери 26 країн – членів НАТО зберуться на обід у Баден-Бадені, а вже вранці 4 квітня перейдуть по пішохідному містку з німецького Келе до Страсбурга, де й відбудуться основні робочі зустрічі. Цей саміт для організації з 60‑річною історією буде чудовою нагодою для аналізу та рефлексії. Найбільше ж на ньому очікують нового президента США Барака Обаму, який уже пообіцяв оприлюднити своє бачення майбутнього Альянсу.

 

 

Найочікуванішою подією саміту ста­­не повернення Франції до військової структури НАТО через 43 роки після того, як із нею розпрощався Шарль де Голль. «Ніколя Саркозі – це найбільший поміж наших президентів американофіл. Під час президентської кампанії він увесь час казав, що хоче відійти від незалежницької політики де Голля, хоча ніколи не згадував про можливе повернення Франції до військової структури», – коментує паризька журналістка Анн-Клер Ґра.

 

Це рішення Саркозі у французькому політикумі жорстко розкритикували не тільки ліві, а й деякі його однопартійці по правлячому Союзу за народний рух, як-от екс-прем’єр-міністри Ален Жюпе та Домінік де Вільпен, звинувативши Саркозі в тому, що він без особливої на те потреби відмовляється від військової незалежності, яку де Голль здобув у 1966 році. Однак міністр оборони Франції Ерве Морен заявив, що повернення країни до керівних структур НАТО (а на це знадобиться щонайменше три роки) дасть їй змогу брати повноцінну участь у плануванні та визначенні завдань організації.

 

Він також нагадав, що Франція все одно бере участь у всіх миро­творчих операціях Альянсу з 1995 року і посідає четверте місце за внесками до його бюджету. Доводи міністра переконали депутатів Національних зборів, які більшістю голосів підтримали рішення президента. Як свідчать результати соціологічних опитувань, з ним згодні й 58% пересічних французів. На думку Анн-Клер Ґра, велику роль відіграв фактор Обами, дуже популярного не лише у Франції, а й у Європі загалом. «Обрання Обами змінило наш погляд на США», – каже журналістка.

 

 

А ось професор міжнародних відносин Лондонської школи економіки та політики Крістофер Коукер ставиться до повернення Франції до військової структури Альянсу скептично. «Не думаю, що ця подія є дуже визначною. Французи отримають дві командні посади, але не більше. Це не допоможе Альянсу там, де він найбільше потребує допомоги, – в Афганістані», – впевнений Коукер. Експерт Французького інституту міжнародних відносин Домінік Фін також переконаний, що французьке повернення посилить не так НАТО, як роль Франції у ній.

 

Ситуація в Афганістані справді напружена, але з 26 країн – членів НАТО лише США, Велика Британія, Канада, Нідерланди і Данія беруть участь у бойових діях. Експерти попереджають, що провал цієї місії стане для Альянсу катастрофою. Дослідник із Фундації Карнегі Жіль Дорронсоро у своїй праці «Фокус та вихід: альтернативна стратегія для афганської війни» ахіллесовою п’ятою цієї миротворчої операції вважає Пакистан. Навіть якщо США та їхнім союзникам вдасться відрядити до Афганістану ще 150 тис. вояків, цього буде недостатньо, щоб придушити повстанців і перекрити афгансько-пакистанський кор­дон, до­­водить Дорронсоро. Не допоможе й масштабна операція у прикордонних районах Пакистану – це лише призведе до громадянської війни в цій країні. Тому найкращий варіант для НАТО – посилити афганський уряд та обережно піти з країни.

 

Натомість автори дослідження «Нове народження Альянсу», опублікованого за проектом Washing­ton NATO Project, переконані, що головна проблема афганської місії не так у прозорому афгансько-пакистансь­кому кордоні, як у байдужому ставленні європейських політиків до операції. Європейці не розглядають ситуацію в Афганістані як безпосеред­­­­­ню загрозу своїй безпеці, тож уважають свою участь у миротворчій операції послугою американцям. На думку співавтора дослідження Деніела Гамільтона, уряди європейських країн мають донести до своїх громадян думку про те, що Аль-Каїда загрожує не лише Америці, а й їм. Тільки тоді громадська думка у Європі погодиться з підсиленням європейських контингентів в Афганістані.

 

 

Створений 60 років тому для протистояння радянській загрозі блок потребує нових фундаментальних завдань. Ними можуть бути і нерозповсюдження ядерної зброї, і боротьба з радикальним фундаменталізмом, і стримування Росії. «Роль НАТО після закінчення холодної війни була не дуже зрозумілою для французів, – розповідає Домінік Фін. – Але тепер вони бачать Альянс більше як військову потугу. Особливо ситуацію змінило вторгнення російських військ у Грузію в серпні минулого року. До цього ніхто в Європі не думав, що Росія здатна на воєнне вторгнення до будь-якої країни».

 

Формулювання нової місії Аль­янсу стане важливим завданням нового генерального секретаря організації. Нинішній генсек – голландець Яап де Хооп Схеффер – залишає посаду 31 липня.

 

Також на саміті у Страсбурзі та Келі має бути оголошено про приєднання до НАТО двох нових членів: Хорватії та Албанії. Адріатичні країни отримали формальне запрошення до Альянсу рік тому на саміті в Бухаресті. З ними мала бути ще й Македонія, проте їй завадила давня суперечка з Грецією щодо назви країни. Обидві держави пройшли типовий шлях до членства в НАТО: участь у Партнерстві заради миру, План дій щодо членства, участь у натовських навчаннях та миротворчих операціях. А головне – рівень су­спільної підтримки членства у НАТО в Хорватії становить 55–60%, а в Албанії сягає 94%.

 

Тема розширення Альянсу на схід вже не є неактуальною. НАТО поновило контакти з Росією на найвищому рівні, адміністрація Барака Обами також шукає шляхів примирення з Кремлем. США намагаються долучити Росію до стримування ядерних амбіцій Ірану й готові пожертвувати заради цього навіть планами розгортання системи протиракетної оборони у Чехії та Польщі. У такій ситуації Україні доведеться найближчими роками гарантувати свою безпеку самостійно, не сподіваючись на членство в Альянсі.