Лист до генерального секретаря НАТО з проханням започаткувати щодо України Плану дій щодо членства у НАТО, поданий 18 січня в Брюсселі міністром закордонних справ Володимиром Огризком, – це значне досягнення, тому що його було підписано очільниками всіх трьох гілок влади. Водночас це дуже дивний лист. Судячи з розвитку його сюжету, він має завершитися кульмінацією. Але вона виявилася настільки смиренною, наскільки це взагалі можливо. «Наразі Україна зацікавлена у приєднанні до Плану дій щодо членства у НАТО (ПДЧ)». Головні прибічники України з-поміж країн НАТО – ті, хто вважають, що чітка і впевнена заявка про приєднання до ПДЧ має отримати таку ж чітку і впевнену відповідь – опиняться аж ніяк не в сильній позиції через той стриманий стиль, яким була висловлена ця «зацікавленість». А їхні позиції і без того вже добряче похитнулися внаслідок нещодавніх змін, які відбулися у Міністерстві оборони.
Отже, для України було б розумним не пов’язувати усі свої надії, тим більше усі свої зусилля, з успіхом цієї ініціативи в Бухаресті. (На засіданні у столиці Румунії прийматиметься рішення щодо приєднання України до ПДЧ – Тиждень). Натомість, усі три підписанти листа повинні використати наступні кілька місяців, щоб справити враження на Альянс, здійснивши конкретні і нелегкі заходи. По-перше, вони мусять відродити впевненість у тому, що реформування оборонного комплексу відбувається у тому ж темпі, на тому ж рівні професіоналізму та фінансування, і що вона не стане жертвою суперництва між урядом та .jpg)
президентською адміністрацією (йдеться про заміну керівника Міноборони Гриценка на Єханурова – Тиждень ). По-друге, вони мусять не лише розпочати інформаційну кампанію про НАТО, але й очолити її. Не має бути подальших розмов про «уникнення тем, які роз’єднують суспільство» (Тимошенко, «1+1», 27 грудня) та роз’яснення «всіх «за» та «проти». Уряд обирають не для того, щоб він половину свого часу працював на себе, а іншу половину – грав роль опозиції. Його обирають, щоб він робив те, у що вірить, і переконував інших, що правильно саме так. І по-третє, всі три підписанти повинні забезпечити розуміння суспільством різниці між приєднанням до ПДЧ та заявкою на членство у НАТО, їм також варто бути непохитними у своїй рішучості відкласти референдум аж до того моменту, коли відкриється остання перспектива.