Чи можливе втручання Росії у виборчий процес Німеччини, як це сталося в США?
— Я не вірю в загрозу прихованих домовленостей на кшталт тих, про які зараз кажуть у США. Водночас занадто наївно вважати, що не буде інших спроб втручання. Кремль дуже професійно створює унікальні підходи до різних ситуацій у різних країнах. Це може відбуватися через побудову тісних багаторічних зав’язків на найвищому рівні з політичними партіями, як із французьким «Національним фронтом», за посередництвом Сєрґєя Наришкіна, близького друга президента Путіна й одного з найбільш високопоставлених осіб, що ухвалюють рішення в сучасній Росії. Мільйонна фінансова підтримка французьких правих з боку банків, контрольованих із Росії, — також дуже сумна обставина. Цікаво, що на ці факти взагалі звернули увагу. На відміну від Франції в Німеччині немає зафіксованих фактів прямої фінансової підтримки з боку РФ. Утім, різноманітні ініціативи демонструють тісну співпрацю, передусім із правими політичними партіями «Альтернатива для Німеччини» та «Єдність». Остання була заснована у 2013 році виключно для відстоювання інтересів росіян-емігрантів. На їхньому сайті можна прочитати, що вони єдина політична сила в Німеччині, яка зосереджена на забезпеченні гарантій, прав і представленні інтересів російських емігрантів й утворених ними місцевих громад. Мета цієї партії — отримати голоси російських німців, яких наразі налічується орієнтовно 3–4 млн, що становить 4–6% німецького електорату. Зараз «Єдність» запрошує на так званий Перший всенімецький конгрес російських німців, який відбудеться на початку вересня цього року в місті Бад-Гомбург, неподалік Франкфурта-на-Майні. Запрошення відправляються російською мовою, анонімно, але позначений номер факсу є одним із зареєстрованих на партію «Єдність».
АдН проводить свій «Російський конгрес» у східнонімецькому місті Магдебург у серпні. Офіційно цей захід організував осередок партії в парламенті землі Саксонія-Ангальт. Задіяні спікери, праві, належать до групи прихильників Путіна, зокрема Мануель Оксенрайтер, керівник розташованого в Берліні Центру Євроазійських досліджень, і Юрґен Ельзессер, колишній лівий, фанат Путіна, який видав спеціальний випуск німецькомовного журналу Compact (переповнений конспірологічними теоріями) із зібранням лекцій російського президента для німців. Крім того, молодіжне крило партії АдН офіційно пов’язане з путінською «Молодой гвардией Единой России».
Чиатйте також: Німецькі вибори: дует суперників
І, звичайно, є зв’язки з лівими політичними організаціями та рухами. Важливо зазначити, що Кремль шукає партнерів не лише на тлі політичної ідеології. Вони працюють з усіма силами, які йдуть на контакт, для дестабілізації західних демократій. Демократія — це альтернативна модель управління державою, яку Путін і його оточення найбільше бояться для власної країни, саме тому вони намагаються її дискредитувати де завгодно. І через специфіку спільної історії двох країн Німеччина особливо вразлива з погляду російської пропаганди.
Чи зростає напередодні виборів активність проросійських «тролів», кількість дезінформації або пропаганди в соціальних медіа чи пресі?
— Зазначені політичні партії далі грають на вже відомих страхах переповнення Німеччини мусульманами-мігрантами й використовують пропаганду на зразок відомого випадку з дівчиною Лізою (історія, яку поширили російські ЗМІ про нібито зґвалтування 13-річної дівчини, насправді виявилася фейком, але спричинила бурхливу реакцію, зокрема й офіційну дипломатичну. — Ред.).
Крім того, я не можу недооцінювати шкідливий вплив корупції. Зараз маємо прецедент компанії Siemens із поставкою турбін до Криму, однак це найяскравіший приклад. Західні бізнесмени не проти заплющити очі на реальність задля особистого прибутку й відмовляються від своєї незалежності у справах на користь економічно привабливих пропозицій. Цим вони відкривають Кремлю шлях до впливу на ухвалення рішень у Німеччині.
А які саме міфи використовують для ведення інформаційного впливу?
— Найпопулярнішою тематикою пропаганди є занепад західних країн у моральному розумінні та, звичайно, у розумінні безпеки й політики. Наприклад, на сайті партії «Єдність» нещодавно була розміщена стаття, присвячена гей-параду в Кельні, із коментарями авторів: «Ми тут можемо лише зазначити, що Європа деградувала до стану Содому та Гоморри». Потім матеріали-попередження, присвячені проблемі розповсюдження радикального ісламу, у яких акцентується на недоліках західних демократій, що роблять занадто мало й запізно. І просто серед цих рядків прорахунки держави в питаннях безпеки під час проведення останнього саміту G20 в Гамбурзі подаються як те, що влада заплющила очі на лівих радикалів.
Читайте також: Затишшя перед вереснем
Чи є якась протидія цьому з боку німецького уряду, недержавних організацій, волонтерів? Чи успішна вона?
— Зараз робиться багато поодиноких спроб опиратися пропаганді й іншим діям. Наприклад, член ради Музею російсько-німецької культури та історії Вільгельм Фрізен відкрито критикує згадані раніше анонімні запрошення на конгрес, закликає приєднатися до боротьби з «інформаційною війною», як він її називає, проти «путінських гібридних мутантів» у Німеччині. Крім того, є депутати парламенту, які виступають проти стратегічних зусиль Кремля дестабілізувати Європейський Союз. Дехто робить це відкрито, як-от Родеріх Кізеветтер, експерт у сфері міжнародних відносин та безпеки. Він переважно звинувачує Кремль у фінансуванні правих політичних рухів у Німеччині. Інші роблять це анонімно, зазначаючи, що побоюються негативної реакції проти них і членів їхніх сімей.
Є деталізований аналіз, зроблений німецьким істориком Сусанною Шпан «Образ України в Німеччині — роль російських мас-медіа. Як Росія впливає на німецьку громадськість» (Das Ukraine-Bild in Deutschland: Die Rolle der russischen Medien. Wie Russland die deutsche Öffentlichkeit beeinflusst). Скорочену версію цього звіту російською мовою зараз готує Фонд Фрідріха Науманна за свободу. Планується його публічне обговорення.
Так чи інакше наразі немає централізованої державної реакції, як у роботі групи стратегічних комунікацій ЄС East Stratcom Task Force, так і щодо незалежного російського телеканалу, що було б дуже ефективним. Телеканал не повинен бути державною ініціативою, а також обмежуватися лише Німеччиною. Навпаки, якби організацією та мовленням займалася демократично-спрямована російська діаспора, яка вже добре інтегрована до суспільства, вона мала б більшу довіру в глядачів.
Які ще ви бачите виклики для Німеччини та як їм протистояти?
— Незважаючи на всі докази того, яким чином Путін зміг отримати посаду президента на початку тисячоліття, у Німеччині досі є грубі помилки щодо того, на якому етапі ми перебуваємо та чого очікувати від керівника Кремля. Насамперед некоректне розуміння позиції та цілей сучасної російської влади. Це спостерігається у питаннях енергетики та проекту «Північний потік-2», а також під час обговорення санкцій через окупацію частини України. Звичайно, ми повинні розглядати, які саме санкції найкраще підходять для досягнення миру та безпеки. Але з початком анексії Криму та війни на сході України в жодної людини не має виникати питань, чому для нас у Німеччині, для України та Європи так важливо стати енергетично незалежними. Якщо ви зрозуміли, що діловий партнер ненадійний, це природно вжити заходів для безпеки в майбутньому. Наївність, а зрідка начебто добрі наміри, з якими дехто досі обговорює потребу пошуку варіантів, які дали б змогу Путіну «зберегти обличчя» так, ніби він випадково потрапив у нинішню ситуацію, — це виклик, із яким нам треба розумно боротися. Щоб на нашу відповідальність наявним зовнішнім загрозам протиставити реальні й ефективні контрзаходи.
Ми на Заході повинні спиратися на власні сильні сторони. Вирішальне значення має єдність усередині ЄС та дружні відносини зі США. Ми маємо працювати разом і не дозволяти собі грати одне проти одного. Повертаючись до російських мігрантів: чому вони обрали Німеччину та вирішили залишити Росію? Тому що російська модель державного управління досягла тупика й країна далека від здорового та життєздатного суспільства. Багато в чому це пов’язано з корупцією, яка пронизує всі сфери життя.