За новинами про пандемію часто губляться інші інформаційні приводи. Хоча не можна сказати, що всюди настав штиль, зокрема в резонансних справах. Наприклад, цього місяця продовжили запобіжні заходи фігурантам справи про вбивство Павла Шеремета. Водночас слідство, як і раніше, не надало вагомих аргументів, які могли б довести бодай якусь причетність арештованих до цього злочину. Тим часом в Офісі генерального прокурора заявили про завершення розслідування й підготовку передачі до суду справи щодо вбивства херсонської активістки Катерини Гандзюк. Хоча ще місяць тому прокуратура фактично вигризала собі в судах додаткові чотири місяці для завершення роботи. Чи не єдиною хорошою новиною на цьому тлі є спроба зсунути з мертвої точки дві справи щодо колишнього президента Віктора Януковича. Однак і тут не минуло без складнощів: справи пробуксовують у судах уже близько тижня, хоча їх мали б розглянути впродовж трьох діб.
Власне, пандемія внесла свої корективи в роботу суддів. Розгляд окремих справ перенесли на місяці вперед. Скажімо, так сталося із провадженням щодо розстрілів на Інститутській 20 лютого 2014 року: іще 17 березня головуючий суддя Сергій Дячук вирішив відкласти засідання на 2,5 місяця, тобто до 4 червня. Водночас ці обмеження не торкнулися нагальних судових питань, як-от обрання чи продовження запобіжних заходів. Так, на початку квітня продовжили арешти двом фігурантам у справі про вбивство журналіста Шеремета. Дитячий кардіохірург Юлія Кузьменко та музикант і військовий Андрій Антоненко змушені залишатися у слідчому ізоляторі до 30 травня та 1 червня відповідно. Ще одна підозрювана в цій справі, медсестра Яна Дугарь, повинна перебувати під нічним домашнім арештом до 31 травня. Водночас слідство й далі шукає додаткових доказів провини підозрюваних, однак результати таких дій викликають щонайменше подив. Так, 23 квітня близько шостої ранку Головне слідче управління Нацполіції влаштувало обшук, нібито пов’язаний із справою Шеремета, у цивільного чоловіка Кузьменко. В результаті силовики забрали кілька sim-карток, wifi-роутер, зареєстровану зброю й набої до неї.
Читайте також: Звернення учасників Революції Гідності проти реваншу
«Убивство Павла Шеремета сталося в липні 2016 року. А вилучали флешки і стартові пакети, придбані вже після цього», — розповів у коментарі журналістам «5 каналу» адвокат Кузьменко Тарас Безпалий. І додав, що в цивільного чоловіка лікарки забрали зареєстровану зброю. «Зі зброєю взагалі дивна ситуація. Слідчий суддя надав право вилучити лише незареєстровану зброю. Водночас у рамках обшуку Петро Кіян (чоловік Юлії Кузьменко. — Ред.) у моїй присутності пред’явив цю зброю, патрони й дозвільну документацію. Позиція слідчого, як завжди, трошки не відповідна нормам закону: «Ми її вилучимо, перевіримо й потім повернемо». Хоча такого права їм не надавали», — розповів Безпалий. Пізніше він додав, що планує звернутися до суду через цей обшук.
Водночас, як наголошують адвокати фігурантів розслідування, слідство досі не навело переконливих доказів, які доводили б причетність Дугарь, Кузьменко й Антоненка до злочину. Зокрема, як зауважує юрист Леонід Маслов, який належить до групи захисників Антоненка, слідчі до цього часу ігнорують докази захисту щодо невинуватості всіх трьох. Ба більше, цьогоріч у березні в Маслова влаштували обшук. За версією слідства — нібито через те, що він мав доступ до профілів Антоненка в соціальних мережах і «міг знищити або пошкодити інформацію, яка може становити інтерес для кримінального провадження». Маслов відомий тим, що неодноразово публічно критикував слідство у справі Шеремета за недоліки й нестиковки в офіційній версії вбивства журналіста. Зокрема щодо макету міни МОН-50, яку в Антоненка вилучили під час обшуку. Слідчі заявляють, що у вибухівці, якою вбили Шеремета, використали таку саму шрапнель, як і у згаданій моделі міни. Однак у макеті, який силовики забрали в музиканта, шрапнель була на місці. Водночас представники прокуратури досі вперто називають макет «міною», хоча в судах неодноразово наводили докази, що це лише корпус, який музиканту подарували військові під час однієї з поїздок в ООС. Натомість основний аргумент щодо різниці в зрості між реальним злочинцем і Антоненком (ідеться про близько 10 см) слідство досі не спростувало й не підтвердило. Також немає інформації про спроби провести відповідні слідчі експерименти, щоб перевірити невинуватість арештованих.
Тому говорити про прогрес у справі Шеремета поки що не доводиться. Проте є повільне просування у справах Майдану. Ідеться про розслідування злочинів, до яких можуть бути причетні екс-президент Віктор Янукович, колишній очільник Міністерства внутрішніх справ Віталій Захарченко й низка силовиків. У другій половині квітня Офіс генерального прокурора звернувся до Печерського райсуду з двома клопотаннями, у яких просив арештувати Януковича. Перша справа стосується узурпації влади президентом-утікачем, друга — подій 18–20 лютого: організації тяжких та особливо тяжких злочинів проти майданівців. Крім Януковича у цій справі фігурують екс-голова МВС Захарченко, його заступники й колишнє керівництво Служби безпеки України.
Варто нагадати, що свого часу Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури просило дозволу на заочне розслідування цієї справи. І такий дозвіл отримало. Однак завершити слідство все одно не вдалося: це було пов’язано з низкою законодавчих проблем. Наприклад, «заочка» для прокуратури мала дію, обмежену в часі: до моменту запуску Державного бюро розслідувань. До того ж вона була прив’язана до розшуку за базами Інтерполу: дозвіл на заочне провадження можна було отримати лише після того, як підозрюваного оголошував у розшук Інтерпол. Очікувано, що з часу вчинення злочинів часів Майдану більшість підозрюваних високопосадовців і силовиків ця структура так і не внесла до своєї бази розшуку. До того ж українські суди не мали єдиної позиції з цього питання: якщо частина суддів вважала обов’язковою умовою «заочки» вже згаданий розшук в Інтерполі, то інші їхні колеги задовольнялися рішенням слідчих про заочний арешт і розшук підозрюваних. Зміни до законодавства, що дали б змогу перезапустити заочне розслідування, почали розробляти ще за генпрокурора Юрія Луценка, потім продовжили цю роботу за Руслана Рябошапки. І нібито процес змін триває й за Ірини Венедіктової. Проте навіть якщо в Офісі генпрокурора підготували нові законопроекти про заочне розслідування, то навряд чи найближчим часом Верховна Рада зможе їх ухвалити. Тож прокурори, відповідальні за справи Майдану, вирішили піти іншим шляхом: просити для Януковича арешту.
Однак найбільш резонансною цього місяця стала заява Офісу генпрокурора про завершення слідства у справі щодо вбивства херсонської активістки й чиновниці Катерини Гандзюк. Таке рішення керівництва ОГПУ наштовхнулося на критику рідних і друзів Гандзюк. Оскільки лише кілька місяців тому вдалося затримати одного з ключових фігурантів справи Олексія Левіна. Згодом його повернули в Україну й заморожене до того слідство відновилося. Але для завершення роботи у правоохоронців було лише 17 днів. Така ситуація виникла через проблеми із точністю обрахунку термінів розслідування (див. Тиждень 13/2020). Наприкінці березня прокуратура через суд таки домоглася перерахунку термінів слідства й отримала додаткові чотири місяці для роботи. За цей час мала відбутися низка допитів, зокрема вже згаданого Левіна, а також Ігоря Павловського: ще одного підозрюваного, який нібито пішов зі слідством на угоду. До того ж на аналогічні угоди свого часу пішли й виконавці злочину, проте невідомо, чи вони давали бодай якісь свідчення. Також планували кілька слідчих експериментів. Але вже за місяць прокуратура передумала й вирішила, що зібрала достатньо доказів. Тож розслідування можна згортати й передавати справу до суду. Ба більше, як розповіли джерела Тижня у правоохоронних органах, слідчі Служби безпеки дізналися про те, що вони завершують розслідування, 27 квітня — у день, коли відповідну заяву зробили в Офісі генпрокурора. Крім того, під час зустрічі з народними депутатами в березні представники Офісу генпрокурора заявили, що їм не вистачає доказів, щоб оголошувати підозру Мангеру.
«Це була перша зустріч Тимчасової слідчої комісії в справі Гандзюк та Ірини Венедіктової. Сталося це в середині березня. І я питала щодо Владислава Мангера, який, нагадаю, досі голова Херсонської облради. Представники прокуратури мені відповіли так: «Наразі недостатньо підстав і доказів для висунення обвинувачення», — розповіла Тижню учасниця тієї зустрічі, народна депутатка від партії «Голос» Соломія Бобровська. Очікувано, що такі дії ОГПУ обурило батька вбитої.
Водночас пані генпрокурор на закиди і протести відреагувала доволі емоційно. «Правозахисники не приходять волати на дитячі майданчики, не плюють у пісочниці, не лякають пенсіонерів. Правозахисники — це зовсім про інше. Орган досудового розслідування, відреформована прокуратура й відреформований суд — це не те. Два роки розслідування, кількість слідчих і прокурорів, що в рази перевищує кількість осіб із файерами, — це не те. Є тільки власне бачення як має бути… але це також неточно. 55 томів справи — не цікавить. Ви хочете правди? — Почався процес ознайомлення з матеріалами слідства», — написала Венедіктова в соцмережах.
Водночас усі ці події відбуваються без участі суспільства. Адже через карантинні обмеження вільні слухачі не мають доступу до зали судових засідань, бо потрапити туди можуть лише учасники процесу. До того ж активна громадськість часто позбавлена можливості стежити за судом навіть через прямі трансляції: судді не завжди можуть (або не хочуть) займатися організацією стримінгу в інтернет, а журналістів на засідання не допускають. Тож можна говорити про те, що публічність і відкритість у резонансних судових процесах часто лишається лише декларованою. Чим, в окремих випадках, користуються слідчі й прокурори, без зайвих очей отримуючи потрібні від суду рішення.