Поки на фронті гуркотіли вибухи, а мешканці Авдіївки та Донецька ховалися в підвалах від обстрілів, обидві сторони й далі клялися у вірності мінським угодам. Понад те, українські чиновники навіть висловлювали впевненість, що захоплені бойовиками райони мирним шляхом повернуться до складу України вже до кінця 2017 року.
Зокрема, з такою заявою на колегії Державної прикордонної служби 17 січня виступив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який закликав прикордонників бути готовими до взяття державного кордону під контроль уже цього року. А 15 січня заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука заявив в ефірі одного з телеканалів, що реальний процес повернення окупованих територій почнеться восени 2017-го. І підкреслив, що станеться це в мирний спосіб.
На чому ґрунтується така впевненість, до кінця не зрозуміло. На початку лютого в пресу справді просочилася інформація про певний прогрес у переговорах із Росією. Журналіст видання «Дзеркало тижня» Сергій Рахманін повідомив, що Кремль погодився піти на поступки й замінити Захарченка та Плотницького на менш одіозних персонажів, а також вивести з Донбасу свої збройні формування. Крім того, Росія також зголосилася обговорити можливість присутності в ОРДіЛО збройної місії ОБСЄ. Проте щодо ключового питання домовленості досі немає: повернути Києву контроль над кордоном до проведення виборів Путін відмовився. Також, за даними Рахманіна, Москва висунула зустрічні вимоги: скасування АТО та повне пенсійне забезпечення жителів ОРДіЛО.
Читайте також: У Мінську домовилися про відведення важкого озброєння на Донбасі до 20 лютого — ОБСЄ
А поки Україна не поверне собі контроль над власним кордоном, говорити про відновлення територіальної цілісності передчасно. Адже від заміни одних кремлівських маріонеток на інших ситуація точно не зміниться на краще. Якщо замість Плотницького й Захарченка в Москві здаватимуть звіти й отримуватимуть інструкції якісь інші люди, нам навряд чи від цього стане легше. А виведення військ обговорювати взагалі безглуздо. Від Луганська до російського кордону кілометрів 40. Якщо кордону по факту немає, то вводити й виводити війська в цьому районі можна хоч по кілька разів за день, адже велике військове угруповання РФ, як і раніше, зосереджене біля наших кордонів.
Чи вийде в української сторони дотиснути росіян і як скоро це станеться, сказати точно не можна. Однак помітно, що підвішена ситуація з тривалою війною на Сході України обтяжує Москву. Явно втратили мотивацію й самі бойовики. Адже Росія чітко дала зрозуміти, що не збирається брати псевдореспубліки до свого складу, а це означає, що Донбас фактично воює за те, щоб знову стати Україною.
З переговорами в Мінську можуть бути пов’язані й нові гучні вбивства польових командирів. Адже обом сторонам абсолютно очевидно, що персонажі на кшталт Гіві, які хизувалися знущаннями над військовополоненими, у мінську формулу не вписуються. Кожному часу свої герої. Головорізи та вбивці були потрібні на початковому етапі війни, але в процесі мирних переговорів користі від них немає, вони навіть шкідливі.
Тим часом в українському медіа-просторі багато галасу наробив «План заходів, спрямованих на реалізацію деяких принципів державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» — документ, розроблений у надрах Міністерства у справах окупованих територій і затверджений Кабміном. За задумом авторів, план має пришвидшити реінтеграцію захоплених Росією територій Донбасу.
За словами одного з працівників Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, який попросив не називати його, у самому міністерстві дотримуються негласного правила: «заморозити конфлікт встигнемо завжди, але для початку спробуємо повернути захоплені Росією райони на наших умовах». Якщо домогтися цього не вийде, Україна на довгі роки отримає біля своїх кордонів аналог Придністров’я, який Росія зможе використовувати як чинник вічної нестабільності, то розігріваючи, то охолоджуючи конфлікт. Такий варіант для України аж ніяк не найкращий.
Активізувався й колишній очільник Донецької ОДА Сергій Тарута, який озвучив ініціативу, згідно з якою влада на окупованих територіях має перейти органам самоврядування, які було обрано у 2010-му. Ця ініціатива прямо вказує на той кадровий резерв, який має прийти на заміну одіозним «народним» лідерам, легітимності яких Київ не визнає за жодних обставин. Депутати місцевих рад згаданого скликання — це здебільшого «міцні господарники» Партії регіонів, за сприяння або за бездіяльності яких, власне, й відбувся сепаратистський заколот у 2014-му. Однак інших «компромісних» кадрів на Донбасі відшукати не вдалося.
Читайте також: Контактна група попросила місію ООН стати посередником у процесі обміну полоненими
Як і раніше, не зрозуміло, яким чином влада збирається ухвалювати необхідні закони для того, щоб проводити належні відповідно до мінських угод вибори в ОРДіЛО. Очевидно, що в парламенті для цього бракує голосів. І навіть альянс між Блоком Петра Порошенка та Опозиційним блоком, який намітився останнім часом, навряд чи допоможе змінити ситуацію. Занадто афішувати дружбу не можна. До того ж у самому БПП немає одностайності з приводу Донбасу. Зокрема, представники ДемоАльянсу, що входять до складу фракції, підтримують блокаду окупованих територій. Відповідну заяву було розміщено на сайті партії.
Очевидно, що нова спроба підігнати українське законодавство під інтереси незаконних збройних формувань на Донбасі спровокує загострення громадянського протистояння й навіть заворушення в центрі Києва. Як це вже було 31 серпня 2015-го, коли внаслідок вибуху гранати біля стін парламенту загинуло чотири людини. Можна не сумніватися, що прихильники блокади окупованих територій не сидітимуть склавши руки й усіма силами упиратимуться, якщо побачить у діях влади здачу національних інтересів. Неважко спрогнозувати, що будь-яка спроба провести вибори в Донецьку та Луганську без попереднього встановлення контролю над кордоном сприйматиметься саме як така зрада.