Енергетичне ембарго було й залишається найбільшим потенційним ударом Заходу по російській спроможності фінансувати ведення бойових дій в Україні. І ймовірність його запровадження поступово зростає. Нещодавно Європейський парламент закликав Раду ЄС запровадити ембарго відразу на імпорт російських нафти, вугілля, ядерного палива та газу. Наразі в рамках п’ятого пакету санкцій зроблено перший, найпростіший для ЄС з погляду заміщення поставок, крок — запроваджене ембарго на постачання вугілля з РФ. Однак на рівні ключових держав ЄС також дедалі частіше визнають: щодо ембарго на купівлю всіх російських енергоносіїв ідеться головно про питання часу. А в енергетичних компаніях Старого світу готуються до можливого припинення імпорту російських енергоносіїв. Проте навіть якщо окремі держави ЄС на кшталт Угорщини й продовжуватимуть наполягати на неприйнятності тотального ембарго на рівні Євросоюзу, то відмова найбільших споживачів російських енергоносіїв також матиме масштабні наслідки для європейського ринку палива. І Україна є однією з його складових.
А це означає, що, зосереджуючись на дипломатичному фронті на вимогах енергетичного ембарго для підриву фінансового запілля російських військ, важливо паралельно завчасно готувати власну енергетику до викликів, коли енергетичне ембарго в ЄС таки буде запроваджене.
Нещодавно міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що при плануванні в уряді виходять із того, що «на початок нового опалювального сезону ми будемо повністю контролювати всю територію нашої держави, і відповідно до цього робимо розрахунки того об’єму електроенергії, вугілля, газу — усього, що нам потрібно для успішного його проходження». Однак сценарій затяжної війни вимагає водночас готуватися і до менш оптимістичного розвитку подій. Адже без стабільної роботи енергетики витримати тривале протистояння з наближенням нового опалювального сезону буде важко.
А накладання і взаємодоповнення кількох негативних наслідків як довоєнних прорахунків в енергетичній політиці, так і наслідків російського вторгнення та блокади флотом РФ морської торгівлі України поставили вітчизняну енергетику в надзвичайно вразливе становище. І з часом ситуація може ще більше погіршитися.
Читайте також: У пошуках бустеру для повоєнного відновлення України
Українська електроенергетика останнім часом базувалася на атомній та вугільній генерації струму. Однак наразі Запорізька АЕС, на яку припадає понад 40% потужності усіх атомних станцій країни, захоплена росіянами. Поки що струм із неї продовжує надходити на підконтрольні Україні території. Однак чи буде це тривати далі, певності бути не може. Південноукраїнську АЕС на Миколаївщині, яка генерує ще понад 20% атомної електроенергії України, росіяни так само спробували захопити в перший тиждень вторгнення, однак тоді їх відкинули українські війська. До того ж саме ці дві станції, окрім іншого, насамперед переорієнтовувалися на західні паливні збірки Westinghouse замість російських ТВЕЛів. Тоді як західноукраїнські АЕС продовжували працювати на останніх.
Українська вугільна електроенергетика в 2020–2021 роках дедалі активніше переходила на імпортне вугілля навіть тих марок, які можна було видобувати в Україні. Причому з кінця минулого року потребу задовольняли за рахунок морських поставок. В умовах блокади чорноморського узбережжя це теж буде вразливим місцем. Хоч сама по собі переорієнтація на неросійський імпорт, що розпочалася наприкінці минулого року, може стати навіть стабілізуючим фактором. Адже близько 90% українського видобутку енергетичного вугілля зосереджені тепер на сході Дніпропетровської та у прилеглих районах Донецької області – у безпосередній близькості від головного на сьогодні театру бойових дій. Наразі на державних шахтах за даними міністра енергетики спад видобутку уже сягнув 30%. А загроза полягає в пошкодженні не лише копалень, а й залізничних колій, якими здійснюється перевезення енергетичного вугілля для потреб електростанцій. Однак імпорт вугілля наразі також можливий лише залізницею з ЄС, головно Польщі. А тут є як проблема пропускної спроможності та невідповідності ширини колій в Україні та західних сусідів, так і доставки мільйонів тон американського та австралійського палива з європейських портів до українського кордону. Особливо після того, як переорієнтація ЄС на закупівлю вугілля через порти із запровадженням ембарго на російську продукцію загострить конкуренцію за перевалку. Тож Україні важливо вже зараз максимально накопичувати запаси палива на складах ТЕС, особливо на Заході та на Правобережжі.
Читайте також: Росія — ЄС: кінець епохи «енергетичної взаємозалежності»
Непроста ситуація і з газом. Наразі у сховищах менше 4,5 млрд кубометрів того блакитного палива, яке може бути підняте для потреб споживачів. Дострокове припинення опалювального сезону в більшості регіонів дало змогу утримати його обсяги на цьому рівні з кінця березня і почати поволі закачувати незначні обсяги в ПСГ. Проте в газовій сфері також понад 80% внутрішнього видобутку здійснюється на Лівобережжі — Полтавщина, прилеглі райони Харківщини, Чернігівщини та Сумщини. Знову ж таки, під час першого етапу російської атаки території цих регіонів, де зосереджені основні обсяги видобутку, бойові дії переважно обійшли. Тепер, за оцінками міністра енергетики, видобуток газу зменшився приблизно на 15%. Проте ризики через близькість до лінії ведення бойових дій зберігаються. Сховища газу натомість розташовані біля західного кордону України. А їхнє наповнення за рахунок імпорту палива з країн ЄС відбувається вкрай повільно. І за іронією долі наразі лише з угорського напрямку.
У Міненерго покладаються на збільшення обсягів закупівлі скрапленого газу та транспортування блакитного палива з Норвегії. Зокрема президент Володимир Зеленський 30 березня, звертаючись до парламентарів Норвегії, заявив, що «ми вже розпочали діалог з постачання в Україну близько 5 млрд кубометрів газу на наступний опалювальний сезон». Однак питання полягає в тому, як ці обсяги можна доставити в Україну. Адже Польща, яка добудовує власний газогін із Норвегії та має чинний термінал на північному заході та добудовує в Ґданську, наразі водночас не має достатніх потужностей газогонів для постачання 5 млрд кубів норвезького газу до України. Такі обсяги можуть надійти лише через Словаччину, але в разі запровадження ембарго на російський газ ця країна, яка забезпечувала віртуальний реверс, може зіштовхнутися з відсутністю необхідних Україні обсягів палива.
Тож затягувати із заповненням сховищ також небезпечно. Тим більше, що на відміну від родовищ, зосереджених на Лівобережжі, вони наразі є найбільш безпечним резервуаром пального на найближчий опалювальний сезон. Та й цінова ситуація на газ на європейському ринку — в разі продовження війни з Росією та виконання нещодавно ухваленого рішення ЄС про заповнення ПСГ до наступної зими на 90% потужності — навряд чи буде поліпшуватися. Наприклад, лише в Німеччині для заповнення сховищ на законодавчо визначені 90% потрібно буде закачати туди ще 16 млрд кубометрів. Працюючи над запровадженням ембарго на російські енергоносії, Україна не має допустити, щоб цей результат у разі досягнення ударив по ній самій через відсутність завчасної підготовки.