Парад і встановлення пам’ятного знаку – лише два з вісімнадцяти видів святкових заходів, описаних в указі Януковича ще від 1 листопада 2010 року. Тоді гарант наказав відсвяткувати 20-річчя Незалежності парадами в Києві, містах-героях та деяких інших містах. Крім парадів та встановлення ювілейного знаку, той указ передбачає також випуск ювілейних монет, конвертів та марок, традиційні покладання квітів та «науково-практичні конференції», різноманітні інші заходи.
Серед останніх є такі корисні, як «започаткування видання антології української літератури від найдавніших часів до сьогодення». І такі цікаві, як відзначення 20-ї річниці «заснування інституту президентства в Україні».
Треба розуміти так, що інститут президентства для України – річ не менш важлива, ніж державна незалежність як така. Але повернімось до сенсаційного рішення про парад.
Зрозуміло, що військові паради в столиці та інших містах – це найвитратніша частина святкувань. Але також зрозуміло, що, на відміну від випуску літературних антологій, марок та монет, це – єдине справді масове видовище. Власне те, що значною мірою робить свято святом.
Тому буде дуже цікаво побачити, куди саме і на який такий «соціальний захист» пустить уряд зекономлені гроші. Поки ж сенс повідомлень про економію виглядає однозначно: «поставити на місце» патріотів, котрі неминуче заговорять про черговий пряв укранофобії режиму.
Вони тут патякають про паради, а пенсіонерам на життя не вистачає! Таким, із варіаціями, буде головний месидж спікерів від влади, чий пропагандистський бронепоїзд у хвилини, коли я пишу ці рядки, уже набирає швикість на виїзді з запасної колії.
У цьому відношенні скасування парадів до Дня Незалежності може бути свого роду «сіквелом» сумнозвісного весняного рішення про червоні прапори. Проте, як і більшість сіквелів, воно гірше навіть за такий оригінал.
По-перше, будь-який притомний громадянин не може не здивуватись: якщо в нас, як запевняє влада, життя постійно покращується – повільно, але постійно – то яким боком за півтора місяці до Дня Незалежності виникла нагальна необхідність економити на давно запланованому святі?
По-друге, чимало громадян згадають, що 9 травня повномасштабних парадів також не було. І офіційно це теж мотивувалося необхідністю берегти державний бюджет. Проте не менш офіційно повідомлялося, що замість парадів до «некруглої» дати завершення війни великі військові паради готуються до круглої дати 20-річчя Незалежності України.
Про це заявляло Міноборони вустами співрбітника своєї прес-служби Дмитра Гуцуляка. Цими ж словами заспокоював мешканців міста-героя Одеси тамтешній губернатор Едуард Матвійчук.
Але найголовніше – це по-третє. Тобто – про яку саме економію йдеться.
У травні всі ЗМІ обійшло повідомлення про те, що міністр оборони Єжель запитав у Кабміну на проведення військових парадів до Дня Незалежності рекордну за весь час незалежності суму – 320 мільйонів гривень.
Проте незабаром ЗМІ повідомили й про те, що міністр дістав від економного уряду відкоша. Остання цифра «парадних» витрат, яка офіційно лунала з вуст представників уряду, складала 56 мільйонів гривень. Хоча при цьому не уточнювалось, ідеться тільки про парад у Києві, чи паради по всій країні взагалі.
В будь-якому разі, урядовці запевняли, що намагатимуться зменшити цю суму. Але головне навіть не в цьому, а в тому, що 56 мільйонів на єдиний справді масштабний захід з нагоди ювілею України бліднуть поряд із витратами влади на себе, кохану.
Так, не далі ніж 13 липня стало відомо, що на ремонт та реконструкцію президентських дач, а також будівництво двох вертолітних майданчиків на територіях резиденцій гаранта в Криму, з державної скарбниці піде 152,3 млн.
Цікаво, що підряди на ці роботи отримало… все теж Міноборони. На неконкурсній основі, щоб ви не сумнівались.
Важко утриматись від єхидного зауваження, що тепер відомству пана Єжеля парад і справді не потрібен – адже воно вже отримало доступ до освоєння ще більших бюджетних благ. Причому, на відміну від витрат на парад, витрати на покращення президентського комфорту громадськості проконтролювати буде набагато важче.
Будь-яка спроба з’ясувати, чи в цільовий спосіб використовуються півтораста мільйонів, наштовхнуться на «пояснення» про те, що резиденції Януковича є режимними об’єктами, а отже, інформація про це має триматись у секреті.
Звісно, це буде незаконно – проте ефективно. Принаймні, з точки зору тих, хто цими коштами розпоряджатиметься.
Можливо, у президента Януковича, чи хто там приймає рішення про призначення та скасування парадів, і справді сподіваються обдурити пів-країни казочкою про «посилення соціального захисту», а другі пів-країни – відволікти вічною, як сама Україна, дискусією пр антидержавний режим. Проте вже згадане 9 травня багато кого багато чого навчило. І не факт, що люд на інтернет-форумах та кухнях обговорюватиме ідейні суперечності, а не дивний спосіб влади «економити» на державі, водночас геть не економлячи на собі.
В усій цій ситуації, втім, є один відносно позитивний момент: рішення Януквича яскраво показало, що ні про який авторитарний, чи, тим більше, «диктаторський» режим в Україні Януковича не йдеться і близько.
«Авторитарний» – це від слова «авторитет». Будь-який авторитарний режим, не кажучи вже про диктатуру, робить усе для підвищення авторитету держави – нехай навіть фальшивого – бо будь-який авторитарний режим намагається приписати цей авторитет собі. І тому всі диктатури люблять паради, і не шкодують грошей на великодержавницький шик.
А от Віктор Янукович, як бачимо, на це не страждає. Чисто конкретні резиденції цю людину цікавлять незмірно більше, ніж абстрактний авторитаризм.