З 5 квітня в Києві розпочався локдаун, який триватиме щонайменше до 16 квітня. Про його запровадження у національному масштабі поки що не йдеться, але це залишається ймовірним. У всякому разі, суспільство до нього готове. Якщо захворюваність на COVID-19 суттєво зростатиме, на запровадження локдауну згодні 63% українців, до того ж упродовж березня їх кількість суттєво збільшилася («Рейтинг»). Утім, жорсткі карантинні обмеження — це випробування не лише терпіння громадян, а й міцності української економіки. Не кажучи вже про медицину, освіту, культуру та інші галузі, що понад рік дезорганізовані епідемією COVID-19. Проте хоч би якими ефективними були локдауни, це лише допоміжні тактичні заходи, натомість єдиним реалістичним виходом із пандемічного глухого кута є вакцинація. І тут Україна змушена боротися одразу на двох фронтах. У змаганні за доступ до вакцин та організації масового щеплення ми опинилися серед аутсайдерів поруч із Нігерією, Угандою та Венесуелою. До того ж уряду ще доведеться переконати в необхідності вакцинації самих українців, які сьогодні налаштовані досить скептично.
З узагальненим твердженням, що масова вакцинація сприятиме зменшенню захворюваності на COVID-19 у світі, погоджується абсолютна більшість українців (71% згодних проти 24% незгодних). Але якщо питання перенести зі сфери абстрактних припущень на практичний рівень, то картинка різко змінюється. Станом на другу половину березня лояльно налаштованими до вакцинації були лише 37% українців (див. «Без особливого ентузіазму»). Негативне ставлення до щеплень від коронавірусної хвороби корелює із загальними світоглядними установками: скепсисом щодо вакцин як таких, довірою до народної медицини тощо. Якщо глянути в регіональному розрізі, то на Сході та Півдні дещо переважають скептики, а в Центрі й на Заході більше прибічників вакцинації. Але значно суттєвіші відмінності зафіксовано серед прихильників різних політичних сил. Найбільше противників вакцинації виявилося серед прихильників проросійських сил (ОПЗЖ, Партії Шарія, Партії Мураєва), а також «Слуги народу», найменше — серед прихильників патріотичних сил («Європейської Солідарності», «Голосу» тощо).
Читайте також: Вакцинація, надлишкова смертність та нові штами – огляд наукових статей про коронавірус
Така кореляція не випадкова. Партії на кшталт ОПЗЖ давно стали ретрансляторами російських наративів, до того ж не надто адаптованих до української аудиторії. І саме Росія свого часу педалювала антивакцинаторські настрої у світі. Ще в жовтні 2018 року «Американський журнал громадського здоров’я» опублікував результати дослідження із промовистою назвою «Комунікація щодо здоров’я як зброя: російські боти та тролі у твіттері посилюють дебати щодо вакцин». Автори дійшли висновку, що, на відміну від решти ботів, які переважно поширюють шкідливі програми й небажаний контент, російські боти і тролі цілеспрямовано руйнували консенсус щодо вакцинації. Дослідники виявили, що антивакцинаторський хештег #VaccinateUS у твіттері підтримували облікові записи, пов’язані з російським «Агентством інтернет-досліджень» — фабрикою тролів зі штаб-квартирою у Санкт-Петербурзі, яка з 2018 року перебуває під санкціями США. Варто пригадати й те, як навесні 2020 року під час першого локдауну Віктор Медведчук активно поширював фейк про «американські біолабораторії», які буцімто займаються якимись секретними експериментами. Тож не дивно, що серед проросійської публіки наявні найсильніші упередження щодо вакцинації, зокрема й відверто конспірологічні.
Але щойно Росія оголосила про винахід власної вакцини, її пропагандистська машина запрацювала на іншій частоті, намагаючись дискредитувати всі інші вакцини, окрім їхньої розробки «Спутник V». «Російські онлайн-платформи, пов’язані з російськими спецслужбами, були помічені в поширенні дезінформації про неросійські вакцини, — заявила 11 березня тимчасово повірена у справах США при ОБСЄ Кортні Острієн. — Коли Росія вдається до таких дій, то безвідповідально підриває глобальну довіру до вакцин і здоров’я людей у всьому світі, поширюючи дезінформацію щодо вакцин, безпечність та ефективність яких було науково підтверджено». Масштаби підривної роботи були справді серйозними. Зокрема у грудні 2020 року Facebook видалив російську пропагандистську мережу, що відпрацьовувала тему вакцин англійською, французькою, португальською та арабською мовами. Особливих зусиль Росія докладає в Латинській Америці, де лобіює закупівлю «Спутника V». Що ж до України, то тутешня проросійська публіка може споживати російську дезінформацію із її первинного джерела. Попри всі заходи останніх років, лазівок в українському інформпросторі не бракує.
Читайте також: Вакцинація в Ізраїлі, вакцина AstraZeneca та вітамін D – огляд наукових статей про коронавірус
Не кажучи вже про те, що головним піарником російської вакцини в Україні був сам Віктор Медведчук. Ще в жовтні 2020 року під час відпочинку в окупованому Криму він нібито особисто вакцинувався «Спутником V», а потім розгорнув цілу кампанію, вимагаючи від влади терміново закупити цей препарат. Галас стишився лише після того, як після запровадження санкцій телеканали Медведчука припинили мовлення, але наслідки залишилися. Загалом найбільше українців довіряють вакцинам, виробленим на Заході (у ЄС, Великій Британії, США), після них — індійській вакцині, а найменше довіри мають китайські та російські препарати. Але в ареалі впливу проросійських сил є передбачувані викривлення: приміром, на Сході російській вакцині довіряють навіть більше, ніж індійській. Але найрельєфніше відмінності проглядаються саме в політичному розрізі. Серед прихильників ОПЗЖ, Партії Шарія та Партії Мураєва рівень довіри до «Спутника V» в півтора-два рази вищий, ніж до вакцин західного виробництва, не кажучи вже про індійську й китайську. Натомість серед прихильників патріотичних сил настрої діаметрально протилежні, хоча й вони ставляться до індійської вакцини без особливого ентузіазму.
З довірою до конкретних вакцин пов’язаний також інший аспект проблеми. Попри зусилля Росії та її проксі в нашій політиці, «Спутник V» Україна ані не імпортуватиме, ані не виготовлятиме в себе. Але станом на сьогодні найдоступнішими в Україні є вакцини індійського (CoviShield) та китайського (CoronaVac) виробництва, що за рівнем довіри значно поступаються західним. Індійській вакцині довіряє 30% українців, китайській — лише 17%. Це суттєво впливає на готовність зробити щеплення. Безплатну вакцинацію від коронавірусної хвороби готові зробити 47% громадян, але якщо йдеться про індійський препарат CoviShield, то таких залишається вже 27% («Рейтинг»). Звісно, доки темпи вакцинації будуть надто повільними, це не створюватиме особливих проблем — охочих зробити щеплення поки що все одно більше, ніж вакцини. Але найімовірніше, що в майбутньому українцям будуть доступні також переважно індійські та китайські препарати, тому формувати довіру до них слід уже зараз.
Читайте також: Атака мутантів
Проте тут дається взнаки значно давніша, ніж COVID-19, проблема. Формування довіри до будь-яких вакцин — це завдання не лише їхніх виробників і міжнародних організацій на кшталт ВООЗ та ООН, а й національних урядів. І саме з цим в Україні серйозні труднощі, бо ключовим особам, відповідальним за комунікацію із суспільством в час епідемії, українці не особливо довіряють. У березні баланс довіри до уряду був глибоко від’ємним (–58%), так само як і до очільника МОЗ Максима Степанова (–47%) (Центр Разумкова). Цілком логічними були спроби залучити до агітації лідерів суспільної думки, надавши їм пріоритетний доступ до щеплень, але цього явно замало. Тому може з’ясуватися, що в перспективі на перший план вийдуть негативні стимули. Певний досвід в Україні вже є: коли у 2018—2019 роках через низький рівень вакцинації в Україні стався спалах кору, дітей без щеплень перестали допускати до школи. Противники вакцинації намагалися оскаржити таке рішення, але в березні 2021 року Верховний суд підтвердив його законність. Щоправда, у випадку із коронавірусною хворобою проблема має неспівмірно більший масштаб. Та й механізму підтвердження вакцинації наразі немає. Наприкінці березня Максим Степанов запевнив, що аналогічний український документ уже перебуває «на фінальній стадії розробки», але наразі це лише слова.