Причин аби сісти та поговорити накопичилось достатньо багато. Особливо останнім часом. Стосунки між міліцією і журналістами є, м’яко кажучи, непростими. Почастішали випадки порушення прав журналістів з боку працівників правоохоронних органів (обшуки, вилучення техніки, заборона фото- і відеозйомки). Йдуть в ногу з міліціонерами і представники інших силових структур і зокрема приватних охоронних фірм. А реакція на такі порушення чи зловживання, досить скромна, і кількість справ, які доводяться до логічного закінчення, можна порахувати на пальцях.
Зрозуміло, що ініціаторами круглого столу, як майданчику для діалогу, виступили журналісти,а не міліціонери. Їм більше треба. Зокрема, одною з організаторів стала відома в мережі блогерка Олена Білозерська, яка через професійну діяльність, за останній час, вже двічі мала конфлікти з правоохоронцями. Співорганізатором, також виступила Київська незалежна медіа профспілка, що займається відстоюванням прав журналістів та МГО «Інтерньюз-Україна».
Круглий стіл, як і слід було очікувати, зацікавив багатьох представників пишучої та знімаючої братії, правозахисників, юристів. Назбиралось більше 30 учасників. Зацікавила тема і міліціонерів, і навіть народних депутатів. Були тут помічені Леся Оробець, Андрій Павловський, та Андрій Парубій.
А от представники інших силових структур, зокрема прокуратури, поставились до пропозицій поговорити прохолодно. Вони такий «незначний» захід проігнорували. А дарма. Кому-кому, а їм було що послухати.
Як зазначив голова київської незалежної медіа профспілки Юрій Луканов, журналістів зазвичай сприймають за ворожих агентів і це не сприяє вирішенню проблем. Дуже б хотілося, щоби працівники правоохоронних органів усвідомили і донесли до своїх колег, що журналісти їм не вороги. Коли вони виконують свою роботу, то боротися проти них є безглуздо. Бо по-перше, обов’язково здійметься галас і винними стануть правоохоронці, а по-друге, навіщо боротися. Треба виконувати закон. Адже журналісти оприлюднюючи інформацію лише виконують свій професійний обов’язок. Вони не є ворогами ані міліціонерів, ані суспільства. Вони, що називається сторожові пси демократії. Коли журналісти висвітлюють якісь події, то це лише наслідок того, що ці події відбуваються. І коли їх не висвітлювати, то суспільство, врешті решт задихнеться від неправди.
Загалом круглий стіл пройшов досить плідно. Всі бажаючі мали змогу висловитись, подискутувати і навіть в результаті, здається, дійти до спільного знаменника.
Цікаву думку висловила Олена Білозерська провівши певні аналогії базовані на її власному досвіді спілкування з міліцією. «Бачила якось документальний фільм з життя птахів. Там птахи літають над морем і виловлюють рибу, а птахи іншого виду, які самі ловити рибу не вміють, женуться за птахами риболовами, поки ті не кидають рибу і риба не дістається переслідувачам. Ця мені нагадує нинішні стосунки між журналістами і деякими правоохоронцями. Я журналіст, мені треба працювати, знаходити по можливості ексклюзивну інформацію для моїх читачів, оприлюднювати її. І от мені заважають це робити. Протягом останнього року, в мене було два обшуки і один з вилученням всієї комп’ютерної, фото та відеотехніки разом з носіями інформації. На всі зауваги правоохоронці мають одну відписку: коли була постанова суду, то все законно.»
З одного боку, дійсно, закон про друковані засоби масової інформації дозволяє обнародувати на вимогу суду певну інформацію, яка є в розпорядженні журналіста. Але з іншого, в законі чітко зазначено, що журналіст має право на вільне одержання, використання, поширення та зберігання відкритої за режимом доступу інформації, а також має право на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком саме тих випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду. Крім того, коли за рішенням суду вилучаються в журналіста його технічні засоби, якими він користується для роботи, він позбавляється можливості працювати, а отже заробляти собі на хліб. Виходить справді дивна ситуація. Журналіст начебто має право здобувати інформацію, але змушений нею ділитися і при цьому, ризикує втратити будь які засоби до існування. Це в кращому випадку. А в гіршому, такий спосіб часто використовується і для шантажу і для залякування неугодних.
Цей лише один приклад з цілого набору проблем. Про побиття камер, ламання диктофонів, вилучення касет і кидання на асфальт самих журналістів можна говорити багато, як і про банальне хамське поводження чиновників та правоохоронців. Та самими розмовами «горю не зарадиш». Треба щось вирішувати. А от вирішувати схоже не має особливого бажання і можливості ні. І хоча присутні міліціонери, начальник відділу головного слідчого управління Олег Татаров та заступник начальника департаменту зв’язків з громадськістю Сергій Бурлаков, і запевняли, що готові на співпрацю, але все-таки наполягали на тому, що поки не буде внесено змін до Кримінально-процесуального кодексу, який є міліцейською Біблією, міліція керуватиметься лише ним, а там про журналістів мовляв нічогісінько не сказано.
З іншого боку, навіть ті закони, які вже є, ще треба спробувати навчитись виконувати. А це у нашій країні не надто легко. Як зазначила Оксана Романюк з «Репортерів без кордонів» закони, які захищають журналістів, в Україні не працюють, і це дуже небезпечно. Якщо журналіст не може захистити свої права, що казати про решту людей? Романюк звернулася до правоохоронців з проханням стати більш прозорими і відкритими для громадськості, замість формальних відписок робити реальні кроки і довести до кінця хоча б одну резонансну справу, пов’язану з нападом на журналістів. Усіх журналістів вона закликала до солідарності і взаємодопомоги. Солідарність і публічність – дві запоруки захисту журналістів.
Трохи опустив присутніх на грішну землю російський журналіст, що емігрував в Україну, Артем Скоропадський. Він провів аналогію щодо української ситуації зі схожими подіями кількарічної давнини в Росії і висловив переконання, що українська влада один в один працює за схемою російської та свідомо заганяє ЗМІ на маргінеси. А тому жодні круглі столи у цій ситуації не зарадять. Оскільки міліція робить те, що вигідно владі, озвучена проблема може бути вирішена лише зі зміною режиму.
Втім, оптимістів серед журналістів виявилося більше ніж песимістів. І хоча причин для оптимізму майже немає, більшість присутніх висловила сподівання на певні позитивні зрушення в стосунках з правоохоронцями та владою. Народним депутатам був переданий перший варіант законопроекту, який має усунути неузгодженість між Кримінально-процесуальним кодексом і законами, що захищають права журналістів, для подальшої роботи і якнайшвидшого внесення на розгляд парламенту, і ті пообіцяли всіляко посприяти його прийняттю. Але чесно зазначили, що без журналістської підтримки їм навряд чи вдасться його просунути.