Громадянин Данії Мікаел Люнґбо не має жодних офіційних посад. Колись він керував поліцією, був прокурором і високопосадовцем спецслужб, нині – представник Данського Гельсінського комітету з прав людини, неурядової правозахисної організації. Але його доповіді значною мірою формують погляд Європи на резонансні судові процеси в Києві. 1 грудня генпрокурор Віктор Пшонка навіть публічно запросив Люнґбо на бесіду з приводу його звітів Гельсінському комітетові. Щоправда, це сталося тільки після зустрічі з представниками ГПУ влітку, а сам він із данцем бачився дуже коротко, буквально потиснули один одному руки.
Пан Люнґбо, який рисами та мімікою дещо нагадує російського сатирика Міхаіла Задорнова, міг би вслід за тим промовити сакраментальне: «Захід цього зрозуміти не може!» Але для нього це все серйозно. На звинувачення у «втручанні» європейців до справ українського правосуддя Люнґбо відповідає, що взагалі-то, за нашими ж таки законами, визнані Україною (від 1994 року, коли вона вступила до Ради Європи. – Ред.) норми Європейської конвенції з прав людини є органічною частиною вітчизняного права. Ось тільки в Україні про це мало хто пам’ятає.
Читайте також: Проект резолюції ПАРЄ щодо України (повний текст)
У. Т.: Коли ви взялися за справи українських посадовців?
– Свій перший звіт я написав у квітні 2011 року. Тоді Україна саме збиралася прийняти головування в Комітеті міністрів Ради Європи. На той час я моніторив лише справи Юрія Луценка та екс-заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука. Проте далі, поспілкувавшись із людьми тут, я взявся також відстежувати справи Тимошенко та колишнього в. о. міністра оборони Іващенка. Мій другий звіт, у серпні, стосувався вже чотирьох процесів. Я хотів зробити його всебічним і вважаю наразі головним.
А третій, у листопаді, був тільки щодо нових звинувачень проти Юлії Тимошенко. Я відчував потребу в ньому, бо в Європі мені ставили дуже багато питань про те, чи відповідають ці нові пункти українському та європейському законодавству. Я, наприклад, не впевнений, що можна висувати звинувачення в економічному злочині, якщо термін давності минув.
У. Т.: Президент Янукович кілька разів висловлював жаль, що справи проти колишніх високопосадовців ведуться за недосконалим радянським законодавством…
– На мій погляд, ваше законодавство, кримінальне та процесуальне, розроблено досить непогано, принаймні наскільки я можу судити, спираючись на власний досвід застосування таких законів у Данії. У вас досить нормальні закони, але що дивує, то це спосіб їх виконання і сприймання.
Мене страшенно спантеличує пасивна й пригнічена роль українських суддів. Чому вони не беруть на себе справжньої відповідальності у веденні судових справ? Чому не контролюють належним чином дії обвинувачення, та й захисту в багатьох випадках теж, чому не виправляють їхніх помилок? Адже це – завдання саме судді.
Я сидів у суді й годинами слухав, як захист та обвинувачення сперечаються щодо якихось процедурних питань, котрі будь-який із моїх знайомих суддів вирішив би за 10 хвилин. Може, це проблема фаховості українських суддів, а може, вони справді бояться втручатись, коли йдеться про інтереси владних осіб?
Читайте також: Українське правосуддя не здатне виконувати свої функції
У. Т.: Їм справді є чого боятись. Ось вам приклад: кілька місяців тому в Криму порушили кримінальну справу проти голови апеляційного суду за те, що в будівлі останнього немає спеціально захищеної від прослуховування нарадчої кімнати. За законом вона має бути, але насправді таких приміщень бракує в більшості апеляційних судів через нестачу фінансування… Існує чимало подібних обставин, яких український суддя не може змінити, але через які завжди може опинитися під слідством і в СІЗО.
– Я не знав про цю історію. Але є ще один факт, який дуже дивує мене в Україні: величезна кількість дисциплінарних розслідувань щодо суддів. Ясно, що корумпованих треба звільняти з роботи. Але в низці випадків виходить так, що після початку розслідування суддя змінює свою позицію в якійсь справі – й провадження припиняється. Такий збіг може свідчити, що насправді суддів просто «смикають за нитки», чи не так? Для Європи це був би великий скандал. Я згадував ці факти в одній зі своїх доповідей.
Звісно, корумповані судді трапляються й на Заході. Але принаймні справа дисциплінарних розслідувань проти суддів там не перебуває в руках прокуратури. Прокуратура не повинна дисциплінувати суддів – це вони мають її дисциплінувати! Ми говоримо не про кримінальні злочини. Вочевидь, над ними працюють органи слідства. Але дисциплінарну відповідальність для суддів повинні встановлювати самі судді. Оце й зветься балансом влади.
У. Т.: У нас же є Вища рада юстиції…
– …котра після минулорічного реформування, з одного боку, дістала дуже великі повноваження, а з другого – за принципами формування перебуває під великим впливом виконавчої влади й тієї самої прокуратури. Я досліджував це питання й особисто навіть назвав би цей вплив надмірним. Тим паче що знов-таки в Україні в принципі є проблема надмірних повноважень Генеральної прокуратури.
Читайте також: Взяття Феміди
У. Т.: Ви зустрічались із представниками ГПУ, і навряд чи вони не намагалися змінити вашого погляду. Які аргументи вони висували?
– Я зустрівся з першим заступником генпрокурора паном Кузьміним, там були також заступник Блажівський, керівники військової прокуратури та різних департаментів. Але, мабуть, переконувати в чомусь мою скромну особу не було їхнім головним завданням.
Річ ось у чім: кілька тижнів тому пан Кузьмін був у Брюсселі, де виступав у фракції соціалістів Європарламенту, яка співпрацює з Партією регіонів. І там йому довелося відповідати на аргументи з моїх звітів. У результаті українська прокуратура нарешті вирішила об’ємно висловити свою позицію щодо всіх цих справ. Люди, з якими я зустрічався в ГПУ, повинні зробити свій звіт-відповідь, який я напевне отримаю досить скоро.
Гадаю, було б лише краще, якби прокуратура відреагувала на поставлені в моїх звітах запитання. Водночас, мене дивує, що той-таки пан Кузьмін почав критикувати мої звіти як ґрунтовані на однобічній інформації. Панове, сказав я, але ж адвокати завжди йдуть на контакт, а от із представником прокуратури я востаннє зміг поспілкуватись аж у липні! Після чого всі мої прохання про зустріч з уповноваженими особами не отримували відповіді. Що ж до прокурорів, із якими я бачився в судах, то всі вони заявляли про свою невповноваженість на коментарі.
У підсумку ми з ГПУ наче дійшли згоди, що тепер зустрічатимемось регулярно, і для цього буде призначена контактна особа з боку прокуратури. 15 грудня я вже надіслав перші запитання.
Читайте також: Скромна привабливість прокуратури
У. Т.: Про що?
– Зокрема, чи справді Юлія Тимошенко була належним чином поінформована про порушення нових справ та висунення звинувачень у них. Ідеться про звинувачення у фінансуванні вбивства (бізнесмена Євгена Щербаня. – Ред.) та спробі підкупу суддів Верховного Суду. Офіційні особи заявляють, що пані Тимошенко з усім ознайомлена і слідство можна вести; захисник Сергій Власенко це заперечує. Вочевидь, правду можна дізнатися лише з відповідних документів.
Як бачите, мені доводиться постійно порівнювати й перевіряти слова обох сторін. Я ж розумію, що мене намагатимуться використати й ті й ті. Я не лише висвітлюю ці справи для міжнародних організацій, а й коментую їх для послів ЄС та США – як же не спробувати мене використати (сміється). Доводиться бути насторожі.
У. Т.: Ви вважаєте труднощі зі здобуттям інформації про резонансні справи наслідком дезорганізованості чи свідомою спробою приховати правду?
– Я сказав би так: у кожній кримінальній справі завжди є об’єктивні обставини, що перешкоджають її відкритості. З одного боку, це тенденції слідчих органів до засекречення всього і всіх, помножені на відповідні вимоги закону про таємницю слідства. А з другого – право на приватність особи.
Хоча за останнім пунктом діються специфічні речі, особливо у справі Тимошенко. Я, зізнаюсь, висловив своє здивування панові Кузьміну, котрий 28 жовтня в прямому ефірі заявив, що екс-прем’єрка причетна до організації замовного убивства. Мені важко зрозуміти, як можна робити такі звинувачення до рішення суду, і зовсім нереально зрозуміти, як це може робити правоохоронець такого високого звання.
Читайте також: Ніхто не шануватиме суддів, які самі себе не шанують
У. Т.: І що він вам відповів?
– Розумієте, з українськими чиновниками взагалі часом важко мати справу. Ось вам іще один приклад: звинувачення тієї самої Тимошенко у спробі захоплення СІЗО. Я спитав пана Кузьміна, чи порушено проти неї слідство за цим фактом. Він підтвердив. Я спитав про те саме пана Власенка. Він заперечив. Нефахівець може не розуміти важливості цього нюансу, але процедурно це справді важлива річ. Зокрема, чи пред’являли Тимошенко відповідне звинувачення? Адже без цього її не можна, наприклад, допитувати за даною справою, тим паче затримувати.
Я знову пішов до Генпрокуратури. І тепер уже там сказали, що справу не порушено, а «поновлено», бо її незаконно закрили ще 2004 року. На зустрічі в Генпрокуратурі я знову допитувався про це, і врешті-решт пан Кузьмін пояснив: 2004 року справу закрили через корумпованість тодішнього генпрокурора.
Тут, звичайно ж, виникає запитання: чи означає це, що сумніву варто піддати й інші рішення пана Піскуна? Може, тепер розпочато перевірку інших його рішень на предмет корумпованості? А якщо ні, то чому?
Я не кажу про ще один, хоч і теж важливий факт: ніхто не може говорити про корумпованість людини, доки цього не доведено судом. Корумпованість пана Піскуна не лише ніким не доведена, її в суді й не розглядали. То чи можна висувати тяжкі обвинувачення Тимошенко на основі того, що пан Кузьмін чи ще хтось вважає нечесним пана Піскуна?
У. Т.: Під час процесу Тимошенко більшість свідків і чимало доказів із боку захисту були відхилені судом із різними поясненнями. Наприклад, про екс-чиновників її уряду говорили, що ті можуть бути необ’єктивними стосовно неї. Це знов-таки було внутрішнім переконанням судді, оскільки жодних фактів не надавали. Як у Європі уникають ситуації, коли суддя зловживає своїм правом на внутрішнє переконання?
– Ніяк. Є необхідна умова неупередженого суду: залучення лише релевантних свідків та доказів. Тобто тільки того, що має відношення до справи. І тільки суддя вирішує, що є релевантним, а що ні. Інакше процес може тривати нескінченно.
Водночас він керується насамперед звичайним здоровим глуздом. Я не можу, звісно, вказувати судді Печерського суду. Але можу сказати за себе: я бачив, як суддя припинив допит одного з юристів Нафтогазу, тільки-но той почав стверджувати, що компанія не зазнала збитків унаслідок контрактів Тимошенко. Дивна річ. По-моєму, це було релевантне свідчення, адже воно стосувалося самої суті звинувачень.
У. Т.: Ви відстежуєте чотири процеси. А чи звертались ви по дозвіл побачитися з кимось із обвинувачених?
– Ні. Я зустрічався лише з паном Корнійчуком після його звільнення. І тільки тому, що він міг посприяти мені в уточненні деякої фактичної інформації. А так мені ці зустрічі, власне, й не потрібні. По-перше, я не хотів би, щоб мене сприймали як прибічника якоїсь однієї сторони. А по-друге, які юридичні факти можуть мені дати обвинувачені, крім тих, що вже представили захисники?
Мене ж цікавлять саме факти, повторюю. Причому тільки факти, котрі стосуються дотримання законних процедур та прав людини. Визначати, винні обвинувачені чи ні, не моя справа.
Читайте також: «Це не американський суд!» – «Так, донбаський…»