– Для вашого документального фільму «Диктатор, у серці путінської машини» вам вдалося зібрати декілька інтерв’ю з російськими опозиціонерами, колишніми політичними радниками Владіміра Путіна, але також із представником нинішньої влади Пєтром Толстим. Чи важко було отримати його свідчення? Чи знаєте, якою була його реакція на фільм?
– Опитувати представників російської влади справді дуже складно. Мені не вдалося зібрати свідчення російських політиків, які зараз є при посадах, близьких до Владіміра Путіна. Єдиний, з ким вдалося поспілкуватись, це віце-спікер Думи Пьотр Толстой, і перемовини про інтерв’ю тривали довго. Мені допоміг французький журналіст, який добре його знав. Як він сприйняв документальний фільм, не знаю, але, думаю, що він не міг залишитися задоволеним. Стрічка не підтримує Путіна, а навпаки — критикує його політику та еволюцію російського режиму. Поза тим, журналісти BFMTV з квітня не можуть їздити в Росію, їм не дають візи. Також було досить важко отримати свідчення колишніх радників Путіна, наприклад Владіміра Мілова, який був заступником міністра енергетики у 2002 році і став політичним опонентом у вигнанні. Щоб домовитися про інтерв’ю з усіма цими людьми, мені доводилось звертатись по допомогу до знайомого журналіста, якому вони довіряли. Ці люди почуваються в небезпеці, вони не відповідають тим, кого не знають. Домовитись можна було лише за рекомендаціями.
– Чому Ви вирішили взятися за цю тему і як довго довелося з нею працювати?
– Фільм був замовлений BFMTV і, зокрема, редакцією «Ligne Rouge», для програми «Grands Reportages» BFMTV. На каналі новин ми змушені працювати швидше, ніж над великими документальними фільмами, але ця робота все одно зайняла у мене чотир місяці: від розслідування до записів інтерв’ю та монтажу 3 епізодів по 22 хвилини кожний, плюс останній епізод, що вийшов у червні — про приховане життя Владіміра Путіна. Досить складно було отримати свідчення з близького кола, а саме людей, які безпосередньо працювали з Путіним, або свого часу були дуже близькими до нього. Як, наприклад, це його колишній політичний радник Глєб Павловський чи колишній олігарх Михаїл Ходорковський. Я хотіла, щоб Ходорковський розповів нам про причини свого ув’язнення і про те, що він пережив у в’язниці. Щодо Владіміра Мілова, колишнього міністра енергетики, ми хотіли, щоб він поділився спогадами про перші роки правління російського президента. Цікаво, що всі колишні політичні радники часів першого мандату Путіна пішли в опозицію. Навіть ті, хто його «робив», такі, як Глєб Павловський чи Маріна Літвінович — його колишні радники з комунікацій. Я почала працювати над фільмом, щойно розпочався великий наступ на Україну. Багато людей, яких я хотіла проінтерв’ювати в Росії, — колишні радники та опоненти режиму, — залишали країну. Вони боялися за своє життя, за свою безпеку… Ситуація дуже небезпечна для тих, хто критикує політику Владіміра Путіна і зокрема його напад на Україну.
– У своїх попередніх документальних фільмах ви багато працювали над темою конфіскації свободи, зокрема в контексті радикального ісламу. Чому такий вибір?
– Серіал про Владіміра Путіна мені запропонував зробити головний редактор BFMTV, але міжнародною політикою я цікавлюся здавна. Я зняла багато документальних фільмів для ARTE, M6 та France 2 на соціальні теми за кордоном. Наприклад, про права жінок у Магрибі, про гомофобію у світі, про позбавлення волі в авторитарних режимах, таких як Бірма. У Росії — подібна ситуація. Це країна, де свободи обмежені: свобода слова, опозиційні політичні партії. До війни цей режим імітував демократію, але не був нею. Нині це справжня диктатура. Індивідуальні свободи для частини населення завжди були обмежені: гомосексуалістам загрожує в’язниця, винних у домашньому насильстві майже ніколи не засуджують. Це дуже патріархальна та традиціоналістська країна, схожа на деякі суспільства в арабському світі, які я добре знаю… Також режим Путіна не терпить критики, багато опонентів під фальшивими приводами ув'язнені. Для мене це неприйнятно. Ми в Європейському Союзі не завжди усвідомлюємо, який це жах – жити в умовах диктатури. Працюючи в країнах, де часто зневажають демократію (наприклад, у Марокко, у Єгипті, Бірмі, Уганді), починаєш розуміти, наскільки це важко — жити в країні, де тобі загрожує в’язниця, якщо ти критикуєш владу. Можливо, ми в ЄС недооцінили, як це — жити за режиму Путіна.
– Cаме тому українці не хочуть повертатись до «тюрми народів». Стосовно близького майбутнього РФ: Вам вдалося поспілкуватися з багатьма представниками «першої обойми» російської опозиції. Наскільки, на Вашу думку, ці люди здатні невдовзі або згодом змінити природу правлячого режиму «зсередини»?
– На це питання відповісти важко, бо повалити режим Путіна надзвичайно складно. Що мене вразило, то це те, що всі люди з близького кола Путіна, з якими я спілкувалася, під час його приходу до влади, сподівалися на його демократичність, нині всі дистанціювалися та перейшли до опозиції. Деякі російські політики дійсно мають масштаб державних діячів — такі, як Навальний та Кара-Мурза, які перебувають за ґратами, Мілов, Ходорковський… Вони мають політичне бачення, дуже динамічні, у кожного — свій канал YouTube, де вони аналізують та засуджують політику Путіна. Вони мають мережеві структури та добре присутні в закордонних медіа. Ніби і є серйозна альтернатива Путіну, є прагнення демократії, але, схоже, ці люди представляють меншість. Також що я могла констатувати: носіїв альтернативного бачення поступово знищують. Або вбивають, або примушують до вигнання, або ув’язнюють.
Читайте також: Чому Макрон не поспішає забрати у Путіна орден Почесного легіону Франції?
– Багато хто сподівається на близьку смерть Путіна. Чутки про поганий стан його здоров’я не циркулюють постійно. Чи доречно сподіватися, що він сам облишить владу та відтак війна сама собою закінчиться? Адже близьке оточення Путіна поділяє його позиції. Чи можна уявити швидкі зміни в російській політиці?
– Справді, з одного боку, ми відчуваємо в опозиційних колах бажання покласти всьому край. Мова про лібералів, таких, яким був Боріс Нємцов, убитий у 2015 році. Але з іншого боку, система виглядає герметично закритою. Четвертий епізод нашого серіалу, зокрема, присвячений стану здоров’я російського президента. Ми спробували здійснити розслідування, щоб з’ясувати, хворий він чи ні. Сьогодні ми не здатні стверджувати з усією впевненістю, чи має він проблеми з щитовидною залозою, чи є в нього рак. Єдине, що можна показати і довести, то це те, що, як і за будь-якої «правдивої диктатури», яка ненавидить правду і прозорість, Владімір Путін приховує найменші проблеми зі своїм здоров’ям і найменші слабкості. Він забороняє ЗМІ публікувати його зображення, де він кульгає або виглядає, ніби у нього болить спина, як у 2022 році під час церемонії народної єдності в Москві. Він також приховує той факт, що його постійно супроводжують лікарі… Отже, є принаймні щось дуже непрозоре, оприявнення чого він не хоче. Путін завжди намагається виглядати сильним, мужнім чоловіком, таким собі рятівником російського народу. Але чи є він дуже хворим? Не знаю… Люди, які мені давали інтерв’ю, кажуть в один голос, що сам він з влади не піде, а навпаки, планує залишатися до 2036 року. До того ж, Путін створив національну гвардію (мається на увазі Росгвардія — Ред.) чисельністю понад 35 тисяч чоловік, — державу в державі, — яка захищає його особу від будь-яких спроб нападу.
– На Вашу думку, чи достатньо послідовна політика Заходу по відношенню до Росії? Чи вчасно запроваджено санкції й наскільки вони ефективні?
– Нині санкції з боку Сполучених Штатів і Європейського Союзу є значними, і вони коштують Росії набагато більше, ніж заявляє Кремль. За даними французької газети Les Echos, російський Центробанк прогнозує цього року спад у 8-10% ВВП. Імпорт та експорт суттєво розбалансовані. Те, що санкції торкнулися статків Владіміра Путіна та грошей олігархів дійсно не лише спаралізувало країну, але й здійснює певний тиск на тих, хто підтримує режим Путіна. Нещодавно подруга російського президента та імовірна матір двох його дітей Аліна Кабаєва також потрапила під санкції Сполучених Штатів і Європейського Союзу. З 2 серпня Вашингтон оголосив про новий раунд економічних санкцій проти російських олігархів. Хоча Пьотр Толстой, віце-спікер Думи, з яким я спілкувався, сказав мені в квітні, ніби уряду до санкцій байдуже, насправді вони досить ефективні. Щоб вони стали ще жорсткішими та дієвішими, потрібно, щоб і інші держави долучилися до американських та європейських санкцій.
————-
Мікаель Ганє — французька документалістка та письменниця. Авторка і головна репортерка програми «Ligne rouge» на BFMTV. Вона підготувала численні міжнародні репортажі для Arte, France 5 і M6. Авторка кількох книжок, зокрема книги «Заборонене кохання, секс і табу в Магрибі» («L’amour interdit, sexe et tabous au Maghreb», 2019).