І тут мені стало страшно й сумно. Не тому, що він знає набагато гірше українську, а тому, що я сама так і не почала думати мовою, яка запрограмована на генетичному рівні. Моя криворізька родина була україномовною, доки школи не почали пропагувати російську впродовж 70 років комунізму. Тепер бабусі говорять суржиком, а мої батьки — російською. Згодом, коли переїхала до Дніпра, 100-й ліцей та університет повернули радість спілкування і написання творів українською. А вже в ДНУ була викладачка Алла Анатоліївна Бойко, яка стала для мене мовним еталоном, а також Володимир Буряк, котрий так гармонійно володів українською, що після його лекцій я хутко бігла писати есе. Тож заняття зі справжніми майстрами слова надихали мене виключно на українську хвилю. Роки, проведені після університету у великих корпораціях на посаді прес-секретаря, були безцінним досвідом, але, на жаль, російськомовним.
Революція гідності та війна на Сході переконали мене, що мова є дієвішою у знищенні ворога, ніж поліцейський кийок на мітингу або система «Град». Спостерігаючи, як водії маршрутних таксі дивуються новим назвам вулиць, які я вимовляю українською, здогадуюся, що перехід на мову — питання часу.
Події двох революцій в Україні та війна на Сході підштовхнули мене послуговуватися мовою частіше й читати виключно українські книжки та веб-ресурси, зробити українську розкладку й шукати спілкування. У мене є знайома волонтерка та художниця Катерина, яка понад сім років тому разом із батьком почала говорити українською. При цьому мама і брат російськомовні. Вважаю, що це ідеальний приклад того, якою має бути держава, де громадяни поважають одне одного.
Дніпро — це достатньо пасивне, багатонаціональне та багатокультурне місто. Візьмімо як приклад Революцію гідності: місто довго розкачувалося, але 26 січня 2014 року, коли силовики побили активістів, швидко зібралося й стало форпостом України. Це як вибух у свідомості: відстояли ОДА в часи «русской весны», звалили червоних ідолів. А ще акції, коли ми з каструлями й барабанами протестували під час ригівських мітингів, блокування військових на коліях, щоб не їхали на Майдан, блокпости, сотні волонтерських центрів, речі, їжа, форма, ліки, здача крові, похорон тимчасово невпізнаних, реабілітації, полонені, емоційна та фізична вичерпаність. І тепер Дніпро живе думками й справами, що присвячені українським захисникам. У такому ритмі людина, яка хоче, все одно знаходить час і вдосконалює рідну мову, спілкуючись із волонтерами із Західної України або пишучи в соцмережах, бо розуміє, що це протест періоду життя, коли мова бачилася неважливою. У 2015-му в полку «Дніпро-1» була ціла серія занять із відомою поеткою Лесею Степовичкою: бійці вчилися писати й говорити вільно, співали пісні й читали вірші. Захисникам це додає певного шарму: коли «хунтівці», «бандерівці», «кіборги», «каратєлі» дають інтерв’ю українською в ЗМІ, це захоплює уяву й відсилає до козацьких часів. Наші захисники і захисниці дуже хоробрі, й мова їм додає сили.
Читайте також: У Дніпрі прокуратура повідомила про підозру 5 особам у справі подій 9 травня
З’явилася українська естетика в моді та побуті, а мова стала важливим компонентом тренду «по-українськи». Попри те що мода — річ тимчасова, сьогодні в місті сотні крамничок, вишиванки й намиста, хендмейд-митці, бренди вплітають слогани й мілітарні настрої в дизайн, а ще україномовні експозиції, музика та кінематограф. Невже такі віяння просто зникнуть? Ніколи. А мова почала жити новим життям. Видавництва України й книгарні міста «Чорна ящірка» та «Є» пропонують українською безліч книжок талановитих авторів.
Власне, де коріння зла, чому й за що українську знищували? Думаю, за те, що в націй, якими керують лідери з комплексом меншовартості, як-от у сусіда «за порєбріком», є такий пунктик — гнітити тих, хто вміє жити добре. А українці вміють. Ми ковтнули пігулки свободи та гідності — таких хороших вірусів, які роблять людину впевненою в правильному векторі власного розвитку та в пріоритетах. Один зі шляхів перемоги — вперто й без страху створювати навколо себе україномовний простір. Це мій рецепт.
———————–
Про автора. Прес-секретар полку «Дніпро-1», громадський діяч, волонтер, арт-директор проекту Piano Extremіst, координатор фестивалю «День вуличної музики Дніпро»