«Страшно стало?»
Розмову про відхід «Правого сектору» з Донецького аеропорту (можливо, й не підозрюючи, що найнеадекватніші користувачі соцмереж захопляться нею аж настільки, аби стверджувати, що ДУК ПС у ДАП не було взагалі, а відзнятий про це документальний фільм Леоніда Кантера «Добровольці Божої чоти» створений піарниками) почав радник Петра Порошенка, волонтер Юрій Бірюков.
Сперечаючись щодо доцільності відводу добровольчих батальйонів із Широкиного, Бірюков раптом висловив своє «особливе ставлення» до всіх добровольчих формувань, узявши при цьому за приклад саме «Правий сектор». «Да-да, доблестные «добровольцы» как раз в ноябре взяли… и съе…лись из Донецкого аэропорта. Страшно стало…»
У листопаді бійці «Правого сектору» (які брали участь у штурмі багатьох населених пунктів поблизу ДАП, а також, за однією з версій, ішли в лобову атаку на укріпрайон сепаратистів біля Донецького аеропорту, завдяки чому це місце згодом змогли зайняти українські десантники) аеропорт справді покинули. Утім, «втекли» вони недалеко — сили ПС далі захищали, зокрема, Піски, чи не найгарячішу точку донецького напрямку. Важко сперечатися з тим, що в Пісках «Правий сектор» фактично грав першу скрипку, займаючи найважливіші оглядові позиції й маючи змогу коригувати вогонь, а також, на відміну від ЗСУ, відповідати на вогонь ворога без кількагодинних узгоджень дій із далеким керівництвом. Крім того, бійці ПС посилили свою присутність у взятому спільно із ЗСУ за шість днів до відходу з аеропорту селищі Опитному й у селищі Водяному. Не покинули вони й північну сторону злітної смуги ДАП, яка і раніше була зоною їхньої відповідальності. Комбат 5-го батальйону ДУК Чорний тоді підкреслив: усе, що штурмові підрозділи могли зробити в аеропорту, вони зробили. Нині в ДАП, куди підтяглося багато військових, для ПС «задача вичерпана».
Чи стало бійцям або ж тим, хто приймав рішення щодо їхньої передислокації, «страшно» в ДАП? Відповідь, на жаль, очевидна й підтверджена десятками спогадів.
Читайте також: Знову шаблі без книжок?
«За Мінськими угодами, Донецький аеропорт повинен був дістатися сепаратистам, а ДУК мав бути виведений із передової як незаконне збройне формування. Влада не раз намагалася «видавити» бійців ДУК із летовища, однак на той момент в інформаційному просторі вже не було слова, популярнішого за «кіборги», і просто так наказати добровольцям піти геть Порошенко не міг. Так випадково сталося, що майже в той самий час, про який згадує Бірюков, я був у Пісках, — розповідає боєць ПС Олексій Бик. — Та ротація була важкою: загинули друг Ленін і друг Шип, друг Пилипась дістав тяжке поранення. А найгірше було те, що влада, практично не ховаючись, «зливала» аеропорт. Військові сиділи на валізах і чекали наказу відходити на Карлівку, деякі навіть встигли відійти, а наші хлопці під обстрілами ганяли по залишених позиціях ЗСУ і збирали все, що здатне стріляти чи використовуватися для війни: ящики гранат, патронів і мін, постріли до РПГ і т. д. Відступати ми навіть не планували. Якщо комусь мало приймати на віру мої слова, подивіться фільм Леоніда Кантера «Добровольці Божої чоти». У ньому є епізод, коли бійці ЗСУ лишили в новому терміналі аеропорту свої танки й відступили в старий термінал. І тільки мій побратим Богема власним прикладом змусив вояків відбити втрачене назад: сам повів цей змішаний підрозділ в атаку. Фільм документальний, відео не дасть збрехати. Ще більш підло на офіційному рівні здавати ворогу місто за містом і водночас засуджувати за відступ (факт якого знову ж таки нічим і ніким не підтверджений) лише добровольців. Чи часто Бірюков вживає такі сильні вислови щодо свого шефа Порошенка, коли той здає черговий населений пункт ворогам? Коли той, зрештою, здав Донецький аеропорт?»
Інші вояки з того сектору розповідають: у певні моменти, зокрема коли в ДАП відбувалася ротація вояків, бійці «Правого сектору» заходили в аеропорт і тримали його під час «перезмінки», насамперед на прохання представників ЗСУ.
Якщо ж загалом «Правий сектор» перестав сприймати аеропорт як важливий форпост і відвів суттєві сили звідти, то відбувалося це не через страх, а через обґрунтоване передчуття «здачі» ДАП і небажання втрачати людей задурно. Враховуючи розповіді останніх «кіборгів», у моменти, що передували втраті аеропорту українською стороною, наші бійці не раз викликали артилерію, щоб дати хоч якусь відповідь на вогонь по собі. Арта практично мовчала. «За день, коли поклали вишку, поклали термінал, наша артилерія кинула чотири міни. Дійсно чотири. За цілий день. Хоча по наших працювали танки, працювали СПГ. І викликали ж арту, просили! Але артилерія не працювала. Було враження, що ДАП здали навмисно», — розповідав один із «кіборгів» Тижню ще взимку.
…Зрештою, це й передбачали так звані Мінські угоди.
Полонені Божої чоти
«Правий сектор» взяв у полон сина одного з польових командирів «ДНР», «Правий сектор» захопив у полон російського військового», «Правий сектор» взяв у полон командира підрозділу бойовиків із «ДНР»… У стрічках новин, що рясніли такими повідомленнями, час від часу знаходилося місце й для інших, які підтверджували: хоч яку хорошу справу роблять бійці ДУК ПС, не отримуючи нічого навзамін, іноді вони поводяться зовсім не так, як мали б.
Широкого розголосу, зокрема, набула історія з полоненими медиками-волонтерами. Коли з’явилася інформація про те, що їх — зовсім не сепаратистів — «правосєки» насильно утримують у ямі на своїй базі в Дніпропетровській області, ПС почав активно пояснювати ситуацію.
Читайте також: Андрій Стемпіцький: «Державна машина працює на нашу дискредитацію»
Зокрема, у «Правому секторі» зазначили: викрили «злочинне угруповання». Як повідомила начмед ДУК ПС Яна Зінкевич, група була розкрита під час спроби… виведення медичного батальйону «Госпітальєри» зі складу ДУК ПС, що вчасно було попереджено.
Згодом медиків почали відпускати.
Утім, ця історія непоодинока. Чимало інших подібних епізодів просто не знаходить розголосу. Так, навесні 2015 року бійці 5-го бату ПС захопили в полон і довгий час утримували двох бійців іншого офіційно незареєстрованого підрозділу, який на той момент перебував разом із ними на позиціях у Пісках, — «Карпатської Січі» (нині легалізованої у складі 93-ї бригади). Їм здалося, що побратими стріляли в їхній бік, хоча тоді, за словами полонених хлопців, це було не так (та й загалом випадковий «дружній вогонь» на війні — річ сумна, але звична; не раз його випадково відкривали й бійці «Правого сектору» без будь-яких наслідків для себе). Жодної гільзи на оглядовій позиції, з якої майбутні полонені нібито відкрили вогонь зі стрілецької зброї, знайдено не було.
Ставитися до них почали краще, а згодом хлопців, щоправда побитих, взагалі відпустили. Обійшлося без розголосу. Але, як то кажуть, осад залишився — хоча б тому, що побратими тривалий час не могли знайти своїх і дізнатися щось про їхню долю. Скільки насправді таких епізодів, про які ніхто не став говорити, визначити складно. І навіть якщо подібні ситуації мають мало спільного зі смаженими російськомовними немовлятами на сніданок, все одно важко не визнати: у деяких випадках ДУК ПС із мовчазної згоди свого керівництва бавиться в правосуддя.
На лаві запасних
Один із цікавих феноменів ДУК, щодо якого розходяться думки навіть усередині організації, — так звані запасні батальйони. Родзинка в тому, що в той час, коли на фронті перебувають два-три батальйони «Правого сектору» та кілька окремих груп, у тилу перебуває значно більша кількість запасних (див. «Бойові та резервні»).
Існування таких структур керівництво корпусу пояснює переконливо… але не щиросердно. «Запасні батальйони складаються з тих, хто воював на фронті і вже повернувся додому. Оскільки ми не армія, а добровольча структура, кожен воює стільки, скільки може і вважає за потрібне, потім їде додому працювати й годувати сім’ю. Для того щоб ті, хто перебуває на ротації, не розбрідалися й не залишалися наодинці зі своїми проблемами, і були сформовані запасні батальйони», — підкреслив в одному з останніх інтерв’ю голова політичного крила ПС Андрій Тарасенко. Окреслюється момент потрапляння бійців із фронту в лави запасних і в статуті ДУК ПС: «Бійці, які відбувають із бойових підрозділів у відпустку, на ротацію чи на постійне перебування у свої області, стають на облік у штабі відповідного запасного батальйону та беруть участь у його діяльності». Але ж загалом запасні батальйони в системі ДУК, згідно зі статутом, є «допоміжними структурами»
Читайте також: Казка про Страшного Правосєка
Як показує досвід спілкування із запасними, хоча «демобілізовані» бійці там і є, здебільшого в лавах таких батальйонів перебувають активісти, які ніколи не були на фронті. Нерідко запасні батальйони навіть очолюють люди, що не брали участі в бойових діях.Часто про це свідчать і слова верхівки «Правого сектору». Так, коментуючи можливість корпусу долучити бійців до протестів, не знімаючи людей із фронту, прес-секретар ПС Артем Скоропадський підкреслив: «…по всій Україні в нас 18 чи 19 запасних батальйонів. Вони тренуються, проходять підготовку, готуються до відправки на фронт».
То проходять підготовку й готуються долучитися до бойових дій чи все ж таки «не розбрідаються» після активної участі у війні?
Хай там як, а, ймовірно, для надсилання додаткових підрозділів на фронт у поки що не легалізованого ПС банально немає зброї, адже нерідко її брак відчувається й у лавах ДУК ПС на передовій.
«Трофейна зброя»
Трофейну зброю ДУК ПС, поза сумнівом, має. Іноді навіть відкрито розповідає про її походження. Так, першою одиницею артилерії ДУК став захоплений бійцями у Степанівці під Савур-могилою міномет «Васильок». Чимало було й розповідей про особисту мисливську зброю бійців, придбання набоїв у мисливських магазинах. І, звісно, про трофейну зброю. Але все решта?..
«…Навіть набої купувалися за свої гроші. Смішно. На початку ми, члени Добровольчого корпусу, купували набої і везли їх на фронт, у той час як військові та інші крали їх успішно й завозили в тил. Ну парадокс. Зараз ця проблема вже вирішена, тому що ми воюємо з військами й не відчуваємо потреби практично ні в чому, хоча стрілецької зброї держава і не видає й автомата в нас легально не купиш. Здобувається в основному трофейна. Військові часто допомагають.
Після бою визбирують зброю ворога. От у мене кулемет героїчно загиблого сепаратиста з Луганщини», — розповідав у розмові з Тижнем боєць 5-го бату ДУК ПС «кіборг» Гатило.
Однак справа не тільки у трофеях. Як показує досвід інших неофіційних добровольчих формувань, особливо в період відсутності активних бойових дій, основним джерелом зброї для охочих воювати «нелегалів» завжди були армійці… Але не тільки у «визбируванні» трофеїв та їх подальшій передачі. Так, зокрема, нерідко командири того чи іншого рівня віддавали стрілецьку зброю поранених бійців у тимчасове користування добровольцям під чесне слово «нелегалів», яке, власне, і не порушувалося. Також, як і батальйони МВС, армійці залюбки допомагали добровольцям боєприпасами.
За словами бійців ДУК ПС, винятком не була і їхня структура. Тісна співпраця між добровольцями й ЗСУ на певному рівні, традиція ділити позиції та функції, прикривати одне одного й постійна взаємодія на передовій зайвий раз свідчать про одне: на лінії вогню між добровольцями та армійцями конфліктів не виникало.
Усі розмови про те, хто крутіший і хто звідки втік, мають суто «диванне» коріння…