Мєдвєдєв vs Путін

Минуло трохи більше року з часу обрання російським президентом Дмітрія Мєдвєдєва. Операція «наступник» була проведена вдало, і Росія здивувала світ новим винаходом – тандемократією. Однак мирне співіснування двох перших осіб російської влади залишається під питанням. Адже кожен із них має свої амбіції, групу наближених виконавців і власне бачення управління Росією. З приходом до влади Дмітрія Мєдвєдєва російська опозиція та західні експерти плекали надію на певну лібералізацію політичного та економічного життя країни. За рік цього не сталося, відбулися лише незначні «косметичні» корекції системи, які не порушили її суті.

 

Водночас новий російський президент почав поступово виходити з тіні прем’єр-міністра Путіна (див. «Погляд» Матвія Ганапольського, стор. 28). Каталізатором протистояння двох лідерів можуть бути наслідки світової фінансово-еконо­мічної кризи, що відчутно впливає на російський економічний та політичний ландшафт, розширюючи поле для маневрів з різними соціальними групами всередині Росії. Взяти хоча б військових, украй незадоволених армійською реформою у виконанні путінського протеже – міністра оборони Анатолія Сєрдюкова, який планує скоротити близь­­ко 200 тис. офіцерів.

 

 

Про те, що Мєдвєдєв публічно демонструє намір вийти з тіні Путіна, свідчить хоча б той факт, що він активно роздає інтерв’ю західним ЗМІ, у яких позиціонує себе як головний центр прийняття рішень. Доволі показовими також є інтерв’ю опозиційній «Новой газете», кілька журналістів якої трагічно загинули протягом останнього часу. Президент частіше говорить про необхідність боротьби з корупцією та захисту прав людини, публічно критикує уряд, зокрема антикризові заходи.

 

Конкуренції лідерів додає гостроти і кадрова ротація в їхніх коман­дах. У лютому Мєдвєдєв звільнив чотирьох путінських губернаторів, а нещодавно додав до числа звільнених іще й повноважного представника президента в Далекосхідному федеральному окрузі. Вочевидь, саме на регіональному рівні й розпочнеться найдинамічніше кадрове протистояння між групами Путіна і Мєдвєдєва. Йдеть­­ся про формування списку пре­зидентського кадрового резерву управлінців, де представлені інте­реси майже всіх ліберальних «центрів сили» Російської Федерації. Прикметно, що в резерві вельми слабо представлені орієнтовані на команду Путіна фінансово-про­мис­лові групи та держкорпорації.

 

Під час поглиблення економічної кризи команда президента намагається активніше перекладати на уряд відповідальність за стан справ у російській економіці, що серйозно потерпає від кризи. За повідомленням Федеральної служби державної статистики РФ, фізичні обсяги ВВП у I кварталі знизилися на 9,5%, тоді як у січні Міністерство економічного розвитку РФ розраховувало на спад за підсумками кварталу на рівні 5–6%. Складається враження, що Мєдвєдєв, спираючись на незадоволення громадян Росії політикою уряду, хоче збільшити свій уплив на міністерському, федеральному та регіональному рівнях, увівши до системи державного управління лояльні чиновницькі кадри (за період перебування на посаді президента Мєдвєдєв підписав понад 370 кадрових указів, що майже вдвічі більше за кількість аналогічних указів, підписаних Путіним за перший рік його президентства). Ймовірно, стратегічна мета президента – ліквідувати сформований Путіним на основі уряду центр влади, перетворивши його на суто технічний механізм, а також поступово вивести прем’єр-міністра з великої політики за рахунок послаблення його електорального авторитету.

 

 

Очевидним є те, що Сполучені Штати роблять ставку на ліберала Мєдвєдєва, в той час як Путін поки що утримує симпатії «старої Європи». У разі перемоги ліберального табору слід очікувати інтенсивного розвитку діалогу між Москвою та Вашингтоном і реального поглиблення двосторонньої співпраці з цілого спектра міжнародних питань, включаючи й політику щодо України. Якщо ж путінські «силовики» утримають вплив на зовнішню політику, то антиамериканська політика Росії посилиться.

 

Поки що ж сповнені оптимізму американці замикають усе більше питань російсько-американського діалогу на російському президенті. Свідченням цього є діяльність «групи мудреців» на чолі з Генрі Кіссінджером та Євґєнієм Прімаковим, яка покликана поглибити діалог між країнами. Водночас американські політологи усвідомлюють, що суперечності по лінії Путін – Мєдвєдєв можуть бути лише черговою ілюзією для зовнішнього споживача. Консалтингова агенція Eurasia group прогнозує, що у разі погіршення економічної ситуації в Росії Дмітрій Мєдвєдєв може піти у відставку, повернувши керівництво країною Владімірові Путіну.

 

 

Отже, за рік президентства Мєдвєдєва вже помітні перші ознаки конкуренції за владу з Путіним. Поки що боротьба точиться на рівні ­команд, кожна з яких прагне отримати контрольний пакет управління державою. Втім, владні «апетити» оточення є лише похідними амбіцій самих учасників тандемократії.

 

За нашим припущенням, процес виходу Мєдвєдєва з-під контролю Путіна триватиме кілька років, поступово та обережно. У часі він збігатиметься з періодом глибокого економічного спаду в російській економіці та відповідних негативних явищ у соціальній сфері. Першим кроком президента може бути встановлення паритету впливів у регіонах. Лише коли відбудеться критична кількість ротацій губернаторів і повноважних представників в округах, а це близько половини посад, почнуться масштабні кадрові зміни на рівні уряду. До цього ж часу очікувати відставки міністрів чи навіть самого прем’єра марно. Тільки забезпечивши свої тили, Мєдвєдєв може спробувати переграти Путіна. Поки що ж соціологічні дослідження фіксують стабільно високі рейтинги довіри населення Росії до свого президента (68%) та прем’єр-міністра (76%). Видимість успішного функціонування тандемократії зберігається, але чи надовго?